Отаман Зелений
Шрифт:
БУРЛАКА. Див.:ГОНЧАР Овсій.
БУТКО Прокіп Омелянович (? с. Витачів Стайківської вол. Київського пов. Київської губ., тепер Обухівського р-ну Київської обл. — 1938). Учитель Витачівської школи (1920 — 1922), диригент хору витачівської “Просвіти”, священик Витачівського Хресто-Воздвиженського храму УАПЦ (з 1924). Сприяв Зеленому. 30 серпня 1938 р. засуджений до розстрілу.
БУТРИМ Гаврило Михайлович (? с. Щербанівка — 1937). Учасник Визвольного руху в лавах Дніпровської повстанської дивізії.
ВАДИС Іван Юхимович (1895, м-ко Трипілля-22.04.1938). Повстанець отамана Зеленого.
ВАДИС Степан Юхимович (1893, м-ко Трипілля — 29.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. На Першій світовій війні здобув Георгіївський хрест. Розстріляний. Його син Василь став директором Григорівської школи.
ВАКУЛА Мусій. Див.:ТАЦЕНКО Мусій.
ВАСИЛЕНКО Дмитро Пилипович (1887, м-ко Трипілля — 29.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.
ВАСИЛЕНКО Михайло Митрофанович. Козак Халеп’янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в с. Халеп’ї 28 червня 1919 року. Репресований у 1930-х роках.
ВАСИЛЕНКО Сергій. Голова Халеп’янської сільради. Допомагав зеленівцям. Репресований у 1930-х роках.
ВАСИЛИЦЯ Петро Петрович (1892, м-ко Трипілля — ?). Повстанець отамана Зеленого. 1930 року засуджений на 10 р., згодом розстріляний.
ВАСИЛЬЧЕНКО Михайло Митрофанович (1900, с. Халеп’я — 1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.
ВЛАСЕНКО Антон. Учасник Першої світової війни та Визвольного руху в лавах Дніпровської повстанської дивізії. Родом із с. Дерев’яна. Тяжко поранений у ногу в боях з червоними.
БОЛОВЕНКО Лука Йосипович (1892, с. Халеп’я Трипільської вол. Київського пов. Київської губ., тепер Обухівського р-ну Київської обл. – 29.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.
ВОЛОВЕНКО Олексій Йосипович (1890? с. Халеп’я — ?). Повстанець отамана Зеленого. Учасник розгрому червоного десанту у Халеп’ї влітку 1919 року.
ВОЛОВЕНКО Терешко. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.
ВОЛОШИН Петро Федорович (1886, м-ко Трипілля — 1938?). Повстанець отамана Зеленого. Репресований 1938 року.
ГАРКАВИЙ Олександр Миколайович (1884, м-ко Трипілля — 29.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.
ГЕРАСИМЕНКО Андрій Ярмолайович (1901, с. Халеп’я — ?). Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Служив і у Красній армії. 4 жовтня 1937 р. свідчив проти отамана Степана Тукаленка. Репресований наприкінці 1930-х років.
ГЛОБЕНКО Ілько Данилович (1899, м-ко Трипілля — 1938). Повстанець отамана Зеленого. Побрався з Настею Андріївною Мартиненко, племінницею Зеленого. Арештований 1936 року. Розстріляний.
ГОНЧАР (БУРЛАКА) Овсій Іванович (1888, с. Панська Мотовилівка Васильківського пов. Київської губ., тепер Фастівського р-ну Київської обл. — 1921, Харківська губ.). Громадський і військовий діяч; голова Васильківської повітової земельної управи (1917), засновник “Просвіти” ім. Бориса Грінченка, мотовилівський отаман (1919). Узгоджував дії з отаманом Зеленим. Організатор Васильківського повстання (весна 1919), до якого приєдналися селяни Барахтів, Глевахи, Руликова, Великої Вільшанки, Яцків, Митниці, Крушинки та інших сіл. 1921 року арештований і вивезений у Харків, на Холодну
ГОРБЕНКО Володимир (? м-ко Трипілля — 1929). Слідчий Дніпровської повстанської дивізії. Розстріляний.
ГОРБЕНКО Карпо Лукович (1898, м-ко Трипілля — 1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.
ГРИГОРОВИЧ Володимир (? Чернівці, Австро-Угорщина — 1921?). Представник Цупкому, можливо, отаман загону ім. отамана Зеленого (1921). Від 1915 р. служив в австрійській армії, потім в УГА, а з 1919р. — в Осадному корпусі СС. Наприкінці 1920 р. він — ад’ютант начальника Київської школи червоних старшин. На початку 1921 р. посів посаду завідувача військового відділу Трипільського волревкома.
ГРИЦАЄНКО Андрій Гаврилович (1898, м-ко Трипілля-21.04.1938). Писар і кулеметник Дніпровської повстанської дивізії. Розстріляний.
ГРИШИН Артамон (1900 — 1967). Військовий і громадський діяч, публіцист; козак Дніпровської повстанської дивізії (1919) та штабової сотні 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР (1920 – 1922), член Товариства бувших вояків Армії УНР у Франції (1920-ті — 1967); військове звання — поручник Армії УНР. Перебував у польському таборі в Олександрові-Куявському, звідки виїхав до Франції. Спочатку жив в Омеркурі, потім — в Оден-де-Тіш, де став співзасновником Українського драматичного товариства та Асоціації українських комбатантів у Франції. Від 1964 р. — представник журналу “Дороговказ” у Франції. Автор спогаду про героя Другого зимового походу свого товариша Степана Щербака “Листопад… на думку приходить Щербак”, посмертних згадок про побратимів, зокрема “Пам’яти Зіновія і Марії Ямкових”, “Поручник Петро Білинський”, коротких біографій вояків, наприклад старшин Армії УНР Петра Гринюка й Олексія Мандрики, статей про українське культурне життя на еміграції тощо. Понад 40 р. віддав українській громадській діяльності.
ГУЛЬОВАТИЙ (? м-ко Обухів — 10.09.1921, Гощів). Козак Гощівського партизанського загону. Загинув у переможному бою проти червоних. Похований на кладовищі м. Обухова.
ДАВИДЕНКО Олексій Тихонович (1892, с. Григорівна Київського пов. Київської обл., тепер Обухівського р-ну Київської обл. — 1921). Повстанець отамана Зеленого. Працював, очевидно, у штабі писарем, оскільки у Першу світову війну служив писарем в одній із частин російської армії. Розстріляний.
ДАНЧЕНКО Олександр (1887, Полтавщина — 1920?). Військовий діяч; командир 25-го Туркестанського полку 7-ї Туркестанської дивізії (1917), начальник організаційного відділу Українського генерального штабу (листопад 1917), командир 2-ї Дніпровської повстанської дивізії (грудень 1918), командир Запорозької дивізії (поч. 1919), Запорозького корпусу (березень 1919), отаман повстанських військ на Волині (1.12.1919); військові чини-капітан російської армії, отаман Армії УНР. У грудні 1919 р. разом з отаманами Юхимом Божком та Омеляном Волохом у порозумінні з Волинським губернським повстанським комітетом проголосив створення Волинської крайової революційної ради, яку очолив місцевий боротьбист Коваль. Це була протидія і безвладдю Директорії, і претензіям російських більшовиків на владу в Україні. Ймовірно, вбитий О. Волохом.