Під завісу
Шрифт:
Ця роль була не до смаку емісарові головного проводу. Жив у достатку, навіть розкошах: батько мав магазин у Коломиї, дав синові університетську освіту, і той справдив його надії. Редагував одну з націоналістичних газет, за що й був пригрітий самим Степаном Бандерою. А тепер — брудні, заплямовані штани…
Емісарові головного проводу було вже за сорок, та він добре зберігся. Мав торс спортсмена й підкреслював це, туго затягуючись паском, від чого його розвинуті груди випиналися вперед ще більше, а плечі наче ширшали. Навіть зовсім голий череп не засмучував його, від цього ще більшало й так високе чоло й виразнішали
Юліан Михайлович знав, що цю боротьбу давно вже програно, відтоді, як зашкутильгала гітлерівська коняка, але тепер, коли американці посварилися з союзниками, знову з'явилися якісь шанси, інакше він за будь-яких обставин не погодився б, ризикуючи життям, переходити кордон, щоб розворушити це гниле болото у Львові.
Служниця принесла каву. Юліану Михайловичу закортіло відсьорбнути одразу, щоб навіть трохи обпекло губи, та стримався й повільно покалатав ложечкою, розмішуючи цукор. Одну грудочку на дві третини чашечки, аби кава була ледь-ледь солодкувата, щоб тільки притамувати її гіркоту, — тоді можна пити маленькими ковточками, відчуваючи, як поступово зникає втома й кров швидше пульсує.
Нарешті відсьорбнув і скоса зиркнув на отця Йосипа.
Цей попик не дуже подобався Штехові. Бліде, видовжене нервове обличчя, тонкий ніс із чуттєвими ніздрями, вузькі губи й жваві очі. Такі подобаються жінкам, а це, на глибоке переконання Юліана Михайловича, було несправедливо, бо жінка в усьому мусить підкорятися чоловікові, а як вона підкорятиметься такому тюті?
Юліан Михайлович потер тильним боком долоні підборіддя з ямочкою (ох, ця ямочка: вона так псувала мужнє й вольове обличчя емісара головного проводу, якось пом'якшуючи його брусуваті риси), всунув кошлаті брови й мовив категорично:
— Головний провід розраховує на вас, святий отче, бо наша боротьба священна, й церква в усьому мусить сприяти їй.
Єгомосць легким рухом зупинив Юліана Михайловича.
— Ми робимо спільну справу, і чолові діячі ОУН не можуть ображатися на церкву, — відповів не менш твердо. — Втім, слід врахувати нові умови й деяке, я хочу наголосити на цьому, перегрупування сил.
— Яке весь час змінюється на користь більшовиків?
Куточки губ у отця Йосипа опустилися. Відповів з гіркотою:
— На жаль. Але свята церква ніколи не примириться в цим. — Сплів тонкі пальці на грудях, стиснув міцно, аж побіліли. Хто-хто, а він знав про зв'язки церкви з оунівцями. Хто може підрахувати, скільки провідників організації походять з родин священиків, де їх виховували в дусі любові й поваги до князя церкви митрополита Андрія Шептицького? Сам Мельник, який перебрав кермо влади після вбивства Коновальця й очолював ОУН до сорокового року, коли Бандера зі своїми поплічниками розкололи організацію, — багатолітній управитель маєтків митрополита. Не кажучи вже про нинішнього шефа ОУН Степана Бандеру — він син священика-уніата в села Угринова поблизу Калуша. Член ПУНУ Барановський — син священика з прикарпатського села Дорогова. Особистий знайомий і друг отця Йосипа капелан легіону «Нахтігаль» член головного проводу ОУН Іван Гриньох — колишній парох з Галича:
Отець Йосип підсунув Штехові коробку в сигаретами, запалив сам. Запитав:
— Сподіваюсь, пан прибув до Львова не заради спасенних розмов зі мною?
— Звичайно. Щасливий, що єгомосць розуміє це! — іронічно посміхнувся той.
— То слухаю.
Штех допив каву.
— Може, пан воліє ще чашечку? — потягнувся до кавника отець Йосип, однак Штех зупинив його рішучим рухом руки.
— По-перше, — почав, — єгомосць, певно, здогадується, що прибув я сюди інкогніто? Лише один пан знає мене, для всіх інших я Микола Дейчаковський, працівник Коломийської райспоживспілки. Тут у відрядженні, службові справи, різні заготівлі, зрозуміло?
— Пан міг би й не попереджати мене.
— Мушу, бо тут зайвина не зашкодить. Далі. Ми з вами зустрічатимемось лише в крайніх випадках, коли виникне потреба виконати якесь завдання.
Отець Йосип зблід, та мовив твердо:
— Перепрошую, але змушений одразу поставити крапки над «і». Ніяких ваших завдань не виконуватиму.
— Вар'ята граєте? — В тоні Штеха відчувалася відверта погроза, проте це не злякало отця Йосипа.
Зауважив терпко:
— Не будемо з'ясовувати, хто з нас вар'ят. Пан погастролював у нас, і адьє, — помахав рукою, — до Мюнхена. А мені жити тут, і мати справу з енкаведистами не бажаю.
— Пан гейби чогось перестрашений?
— Так, — ствердив отець Йосип, — можете вважати, що перестрашений.
— А головний провід сподівався, що святий отець очолить рух наших вірних прибічників.
— Ні. Передайте чоловим діячам проводу, що стан здоров'я не дозволяє мені…
Штех почервонів од гніву.
— Болото! — вигукнув. — Ми знали, що тут смердюче болото, але щоб аж таке!.. Забути кращі ідеали!
— Кращі ідеали не забуті, — заперечив отець Йосип. — Пан не розуміє одного: ці ідеали можна поширювати по-різному, і слово боже тут неоціненне. Потихеньку й вчасно сказане, воно діє краще, ніж десяток убитих скомувізованих елементів.
— Начхати! — вирвалося в Штеха. — Нам потрібні дії, святий отче. Ваші слова, до того ж мовлені пошепки, ніхто за кордоном не почує. А ми мусимо довести американцям, що тут, на терені України, наша організація ще впливова, що з нами треба рахуватися, прошу я вас!
Отець Йосип знизав плечима.
— Якщо пай потребує поради, будь ласка. Чи, може, ватажки проводу хочуть дати мені в руки бомбу?
Але Штех уже опанував себе.
— Налийте ще кави, — попросив.
— Пан воліє тістечко?
— Ні, пан не полюбляє солодкого, — не без іронії відрізав Штех. — Пан полюбляє гірке, в прямому й переносному розумінні. Отже, єгомосць, наскільки я зрозумів, відмовляється активно співпрацювати з нами?
— Сподіваюсь, пан уже встиг простудіювати деякі совєтські газети? — ухилився від прямої відповіді отець Йосип. — У селах створюються колгоспи, у Львові більшовики, прошу я вас, будують заводи, скоро тут від робітників проходу не буде, а робітник — то смерть наша.