Підняти вітрила!
Шрифт:
З очищеним від водоростей і свіжопофарбованим днищем шхуна щодня протягом тижня робила не менше ста п’ятдесяти миль і другого листопада кинула якір у Монтевідео — набагато раніше багатьох пароплавів, які вийшли разом з нею з Ріо-де-Жанейро.
«Есперанси» не було й тут. Невже П'єр, не заходячи в жоден порт, пішов просто до протоки, в Пунта-Аренас? Це здавалося незбагненним Антонові.
Та хоч би там як, він вирішив іти далі вздовж материка, щоб обстежити всі порти і затоки на шляху.
І все-таки, за його розрахунками, Монтевідео — останнє місце,
— Де ваш кок, Ганнібал чи як там його звати? — спитав він, підписавши чек.
— Ісмаїл, — відповів Герасім, який мав зробити всі покупки, і, вийшовши на палубу, гукнув: — Ісмаїле, тебе кличе твій пан!
Але Ісмаїла не було. Він у новому тюрбані з індійського шовку в цей час гордовито ходив по вулицях міста. Хоч тут і була велика мішанина націй, а відтак і мішанина найрізнішого одягу, тюрбан був занадто незвичний для Латинської Америки, щоб його не помітили. Отож за годину кок «Сперанци» вів за собою усіх роззяв і волоцюг Монтевідео, які хотіли повеселитися задарма.
У супроводі цієї галасливої, веселої й безтурботної зграї Ісмаїл вийшов на невеличкий залюднений майдан.
— Прошу, сеньйори, починається аукціон! — вигукнув з низенької естради якийсь кабальєро з чорними вусиками, розмахуючи над головою велетенським капелюхом.
Цей кабальєро говорив чистісінькою іспанською мовою, яку Ісмаїл чув у Валенсії, в Аліканте і в Барселоні. Кок «Сперанци» проштовхався крізь натовп аж до нього, зачарований клекочучою музикою мови продавця.
— Прошу, ефенді! — вигукнув той люб'язно, побачивши тюрбан, що височів над натовпом. — Гляньте, ефенді, яка дивовижа! Ось машина, яка співає будь-якою мовою.
Ісмаїл, побувавши в багатьох портах, знав шахраїв усіх націй, тож похитав тюрбаном, мовляв, мене на полові не проведеш, і ступив крок уперед, вирішивши, будь що буде, засміятися просто в вічі шарлатанові.
— Сеньйори! — вів тим часом той далі. — Оскільки серед нас є справжній син пророка, дозвольте, хай на його честь моя дивовижна машина заспіває ніжну мелодію з берегів Босфору!
Кабальєро нахилився до столика на естраді й почав крутити ручку дивної машини, виставленої на продаж.
— Це, сеньйори, останній винахід пана Едісона, з великими труднощами доставлений сюди з Філадельфії. Досі пан Едісон зробив їх лише п'ять — одну для президента Сполучених Штатів, другу для королеви Англії, третю для папи римського, четверту для турецького султана. П'ята, як самі бачите, — ось вона, перед вами. А зараз, сеньйори й сеньйорити, помовчте і послухайте голос фонографа.
Кок уже опинився біля самісінького стола. Кабальєро узяв із скриньки продовгувату картонну коробочку, обережно дістав з неї жовтуватий циліндр, ніби сувій воску, і закріпив його на валикові, що витикався зсередини машинерії. Потім натиснув на важіль, підсунув до сувою воску щось схоже на годинник, з нього
В Ісмаїла підкосились ноги. Стамбул був далеко, це він знав добре, бо відплив звідти майже дванадцять місяців тому, але зараз йому здалося, ніби Середземне море і океан — то тільки сон, а він проснувся вдома, у затінку кипариса, під ніжні звуки газелі, яку наспівує Лалель.
— Сеньйори! — сказав кабальєро. — Це справжня східна газель, пан Едісон спеціально записав її на прохання султана!
Може, хтось із присутніх і засумнівався в щирості його слів, але Ісмаїл знав цю газель, знав він і те, що так ніжно й чарівно міг співати тільки голос із берегів Босфору. Якусь часину кок стояв заціпеніло, витріщивши очі на скриньку.
Ісмаїл, хоч і був у полоні чар, вирішив вивести все на чисту воду.
— Це є шахраювати! — сказав він, силкуючись говорити мовою кабальєро і калічачи її, як і всяку гяурську. — Нема ніякого шахрайства, сеньйори. Машина пана Едісона — справді велике диво. Хто не вірить, може підійти й побачити.
Кок вискочив на естраду, підозріло заглянув під стіл, потім подивився зверху, оглянув фонограф з усіх боків, постукав по ньому, всунув носа в трубу, потім сказав, усе ще сумніваючись:
— Заспівати ще газель!
Ні, це не шарлатанство, а справді диво, бо голос лунав з коробки, чисто розливаючись над майданом.
— Скільки коштувати? — спитав кок, уже нічого не тямлячи.
— Починається аукціон, сеньйори! Торги починаються з десяти песо! Десять золотих песо за машину пана Едісона!
По натовпу прокотився глухий гул. За десять песо можна було купити найчистокровнішого коня.
Запала коротка мовчанка, впродовж якої Ісмаїл намагався перевести десять песо у франки, драхми або в турецькі ліри. Та не встиг він нічого підрахувати, бо якийсь кабальєро в поношеному одязі гордовито ступив крок наперед.
— Одинадцять, сеньйоре! — вигукнув він, піднявши ціпок.
— Дванадцять! — вихопився кок, відкинувши підрахунки.
Люди повернули до нього голови, здивувавшись ще дужче.
— П'ятнадцять! — пролунав гордовитий голос.
— Двадцять! — видихнув кок, нищівно глянувши на незнайомця, який так зухвало перейшов йому дорогу.
— Двадцять п'ять, сеньйоре! — кинув той, знову піднявши ціпок.
За чверть години Ісмаїл зняв тюрбан і витер чоло. «Що хоче цей мерзотник? — подумав він, виведений із себе. — Чому він хоче забрати мою газель?»
— Ставиться п'ятдесят песо, сеньйори! — вигукнув кабальєро з машиною. — П'ятдесят песо раз, п'ятдесят песо два…
— П'ятдесят п'ять! — гаркнув Ісмаїл, мнучи тюрбан.
Противник підняв ціпок і сказав м'яко, ніби пропонував соняшникове насіння, а не великі золоті гроші:
— Шістдесят песо, сеньйоре!
— Шістдесят песо раз, шістдесят песо два…
Через дві години Ісмаїл піднімався на палубу шхуни з фонографом у руках, а кабальєро, який вів торги, залишився на пристані.