Підняти вітрила!
Шрифт:
Перед ними був чималенький магазин. Всередині ще ходили люди з бідонами, знадвору фарбували в червоне віконниці й віконні рами, а візники розвантажували бочки й скочували їх у льох.
— Що таке, Негріле? — стурбовано спитав Мігу.
Собака відчув щось усередині лавки, це ясно.
І саме тоді там повз відчинені двері пройшов чоловік, забризканий вапном. Хлопець закліпав очима, стріпнув головою та так і закам'янів, а собака загарчав і рвонувся з повідка…
Наступної миті Мігу вже щодуху мчав у порт, тягнучи за собою Негріле,
— Ти певен? — спитав стерновий, вислухавши все.
— Певен! Я враз його впізнав, хоч він і поголив вуса!
Герасім стиснув кулаки. В кутику рота з'явилась зла усмішка.
— Добре! Ти потрапиш туди?
— Потраплю! А якби й не втрапив, то Негріле доведе!
Герасім пішов до капітана й почав щось розказувати, показуючи на Негріле та на його господаря.
— А ти певен, Мігу? — спитав і капітан. Юнга, ще й досі захеканий, підійшов ближче.
— Так, пане! Можу покласти руку на вогонь.
— Доведеться відкласти відплиття ще на один день, Герасіме, і все зробити належним чином.
— Можете бути спокійні, капітане! — відповів стерновий, оскалюючись. — Зроблено все буде так, що комар носа не підточить.
Решту дня люди займалися повсякденними справами, а потім дві години сиділи в трюмі й радили раду. Коли вони вийшли з трюму, на місто вже опустились сутінки. Ніхто не вибивав години вахти. На березі засвічувались ліхтарі.
— Ну, ми йдемо, пане! — обізвався Герасім.
— Добре, але дивіться, щоб усе було гаразд.
— Куди вони? — спитала Аднана, побачивши, що йдуть всі, навіть Мігу з Негріле.
— Спробують визволити Ісмаїла, — відповів Антон.
Стерновий разом з людьми пройшли в квартал за залізницею.
— Ось ця вулиця, дядьку Герасіме.
— Ще рано, — сказав Герасім. — Почекаємо, поки розійдуться люди.
Час від часу траплялися перехожі. Наші люди походили трохи сюди-туди, потім зупинилися під парканом. Мігу притримував Негріле, а той гарчав і виривався.
— Отже, він вирішив відкрити магазин! — прошепотів Герасім, намацуючи револьвер у кишені. — Почекаємо ще трохи, хай підуть малярі…
Десь далеко заплакала дитина, і жінка намагалась заспокоїти її, виспівуючи сумним голосом колискову.
— Мігу, — близько півночі прошепотів стерновий, — ти залишишся надворі, а коли ми зайдемо, закладеш штабу на двері, щоб нас ніхто не побачив знадвору.
Хлопець легенько здригнувся, наче від холоду. Негріле, ніби зрозумівши все, спокійно чекав біля нього.
Зачинивши віконниці, господар лавки зайшов усередину, мабуть, погасити світло. Герасім, Ієремія, Крістя Бусуйок і Хараламб пішли за ним так тихенько, що той почув їх аж тоді, коли вони спинились біля заляпаного вапном шинквасу.
— Ще не відкрито, сеньйори! — сказав він, простягаючи руку по одяг на цвяхові. — Приходьте в неділю…
Мігу знадвору поклав металеву штабу на двері й почав прогулюватись
— Добрий вечір, палікаре! — сказав Герасім по-грецьки, поклавши револьвер на шинквас.
Купець сахнувся назад.
— Це ти, стерновий із «Сперанци»?
— А ти — торговець шлюпками з «Оріона»!
— Господи, ти не помер?
Ще двоє «гостей» мовчки дістали револьвери і поклали їх на стіл, третій погладжував однією рукою скуйовджену бороду, а другою — топірець за поясом.
— Ну, торговцю, тепер ми трохи порахуємось! Отже, тебе занесло з Марселя аж сюди!
— Що ти хочеш? — пробурмотів свіжоспечений купець, ніби нічого не розуміючи.
— Я ж сказав: трохи порахуємось! — Герасім глянув по темних кутках магазину, і очі його наткнулися на металеву шафу. — Ага! — вигукнув він задоволено. — Ти вже придбав сейф, як банкір! Дуже добре!.. Ось що, палікаре, не гайнуймо даремно час, а ти не намагайся виплутатися. Найчесніше було б узяти тебе за барки й відвести до суду, та, бачиш, ми дуже поспішаємо. Отже, поверни нам гроші, а про те, що ти мене підрізав і розбив голову, поговоримо іншим разом. А зараз відчини сейф, я побачу, як ти розпорядився моїм капіталом!
Колишній моряк ще раз перелякано озирнувся довкруг і впав на коліна перед Герасімом:
— Братику, не занапащай! Я сьогодні забрав гроші з банку, завтра маю купити виноградник, у мене вже й папери готові, я заплатив завдаток. Не занапащай!
— Ви бачили таке! — усміхнувся Герасім. — З нього мало корчми, він ще хоче стати виноградарем…
Невдовзі вони рахували гроші на шинквасі, двоє гостей терпляче чекали, а бородань лезом топірця перевіряв дошки столу — смерека, але не така, як у Карпатах…
РОЗДІЛ XXV
МИС ОДИНАДЦЯТИ ТИСЯЧ ДІВЧАТ
— Тепер, Ісмаїле, вибирай собі порт, де ти зійдеш на берег! А на більше від нас не сподівайся!
Так сказав учора Антон Лупан замість того, щоб зрадіти. А хіба так зустрічають людей, коли ті виходять із в'язниці?
«Сперанца» ішла вниз по Ріо де ла Плата, і кок, займаючись своїми справами, здавалося, не розумів нічого, хоча силкувався з усіх сил. Люди зверталися до нього тільки в справах, але кок помітив, що в їхніх очах щось перемінилося. То було чистісіньке презирство!
Згодом, пересвідчившись, що нічого не змінюється ні в їхніх очах, ні в їхній мові, Ісмаїл мовчки почав доскіпуватись, у чому його вина. А коли збагнув причину досади екіпажу, то відчув таку прикрість, що кілька днів нічого не їв, тільки гриз сухарі, аж змарнів і став схожий на пірейського оселедця, бо оселедці в Піреї — найсухіші з усіх оселедців.
15 листопада вони вийшли з Буенос-Айреса при попутному вітрі, другого дня ввечері обігнули з півночі мис Сан-Антоніо і вийшли у відкритий океан.