Північна Одіссея
Шрифт:
І він оглянув його з голови до ніг, як оглядають коня.
— Я розумію ваші почуття до мене… — почав Вомбл.
— Та що ви, облиште! — перервав його Месснер у підкреслено дружній манері. — Про це й говорити не варто. Я просто хотів би знати, якої ви думки про Терезу. Адже вона виправдала ваші сподівання? Життя обернулося на казковий сон?
— Не верзи дурниць! — втрутилася Тереза.
— Просто я звик природно поводитись, — винувато промовив Месснер.
— Але при цьому ви
Месснер безпомічно розвів руками.
— Сказати по правді, не знаю. Це одне з тих неможливих становищ, з яких нелегко знайти вихід.
— Ми не можемо утрьох ночувати в цій хижці. Месснер кивнув.
— Отже, хтось мусить піти.
— Це також не підлягає сумніву, — згодився Месснер. — Якщо три тіла не можуть одночасно перебувати в одній площині, одне з них мусить зникнути.
— Зникнути доведеться вам, — бундючно мовив Вомбл. — До найближчої стоянки десять миль, але ви їх легко пройдете.
— Ось і перша похибка у ваших міркуваннях, — заперечив Месснер. — Власне, чому я мушу йти? Я першим знайшов цю хатину.
— Але Тесе іти не може, — сказав Вомбл. — її легені вже застуджені.
— Я з вами цілком згодний. Вона не зможе пройти десять миль у такий мороз. Звичайно, вона мусить лишитися.
— От я й кажу, — не поступався Вомбл.
Месснер відкашлявся.
— У вас із легенями все гаразд, чи не так?
— Так, ну то й що?
Месснер знову відкашлявсь і заговорив повільно, ніби вимовляючи кожне слово по тяжкому роздумі:
— Та нічого… от хіба тільки те, що… згідно з вашими власними міркуваннями… ніщо не заважає вам, так би мовити, позмагатися з морозом якісь десять миль. Ви їх легко пройдете.
Вомбл підозріливо глянув на Терезу і помітив у її очах вогник радісного подиву.
— Що скажеш? — спитав він.
Вона завагалась, і обличчя Вомбла потемніло від гніву. Він повернувся до Месснера.
— Ну, годі! Ви не можете тут лишатись.
— Ще й як можу.
— Я цього не дозволю! — Вомбл розправив плечі. — Тут вирішуватиму я.
— А я все-таки лишуся, — наполягав Месснер.
— Я викину вас за двері!
— А я повернуся.
Вомбл на хвилю затнувся, силкуючись опанувати себе. Потім заговорив повільно, тихим, напруженим голосом:
— Послухайте, Месснер. Якщо ви не підете, я вас наб'ю. Ми не в Каліфорнії. Оцими кулаками я відлупцюю вас до смерті.
Месснер знизав плечима.
— Якщо ви це зробите, я зберу золотошукачів і подивлюся, як вас повісять на найближчому дереві. Ваша правда, ми не в Каліфорнії. Золотошукачі — народ простий, і мені досить буде показати їм сліди побоїв, розповісти правду про вас і заявити
Жінка хотіла щось сказати, але Вомбл люто обірвав її.
— Помовч! — крикнув він. Голос Месснера прозвучав зовсім по-іншому:
— Прошу вас не втручатись, Терезо.
Від гніву та прихованого хвилювання жінка зайшлась у сухому, болісному кашлі. Її лице налилося кров'ю, і, притискаючи руку до грудей, вона чекала, поки напад скінчиться.
Вомбл похмуро зиркнув на неї.
— Треба щось вирішувати, — сказав він. — її легені не витримають такого випробування. Вона не може йти, поки не потеплішає. А я не відмовлюся від неї.
Месснер гмикнув, відкашлявся, гмикнув знову і з трохи винуватим виглядом мовив:
— Мені потрібні гроші.
На обличчі Вомбла вмить з'явився презирливий вираз. Атож, його суперник врешті-решт принизив себе ще більше, викрив свою ницість!
— У вас є мішок золотого піску, — вів далі Месснер. — Я бачив, як ви знімали його з нарт.
— Скільки ви хочете? — спитав Вомбл, і в його голосі вчувалося таке саме презирство, що й у виразі обличчя.
— Я підрахував, на скільки затягне ваш мішок, і… м-м-м… думаю, що там не менше двадцяти фунтів. Як щодо чотирьох тисяч?
— Та це ж усе, що я маю, чуєте! скрикнув Вомбл.
— У вас лишається вона, — заспокійливо мовив Месснер. — Мабуть, вона цього варта. Подумайте, від чого я відмовляюся! Хіба ж це не помірна ціна?
— Гаразд, — Вомбл кинувся до мішка із золотом. — Аби тільки швидше владнати цю справу… ох ви, негідь!..
— Ні, тут ви помиляєтесь, — з усмішкою відповів Месснер. — Хіба з погляду етики той, хто дає хабара, кращий од того, хто бере? Скупник краденого не кращий од злодія; чи не так? І не втішайтеся своєю уявною моральною перевагою в цій невеличкій справі.
— Під три чорти вашу етику! — вибухнув гнівом Вомбл. — Ідіть сюди і дивіться, як я зважую пісок. Я можу вас обдурити.
А жінка, прихилившись до ліжка, у безсилій люті дивилась, як на терезах, поставлених на скриню, зважують її вартість — жовтий пісок і самородки. Терези були малі, важити довелося по частинах, і Месснер прискіпливо перевіряв кожну наважку.
— Тут надто багато срібла, — кинув він, зав'язуючи мішок. — Думаю, частка золота — десь шістнадцять на унцію. Бачите, ви таки обдурили мене, Вомбл.
Він любовно узяв мішок і з належною повагою до його дорогоцінного вмісту поніс надвір. Повернувшись, він зібрав свій посуд, спакував скриню з харчами і згорнув постіль. Потім, склавши все у нарти, запріг невдоволених собак і повернувся до хижки по рукавиці.
— Прощавайте, Тесе, — мовив він, зупинившись на порозі.