Північна Одіссея

Лондон Джек

Перекинь усю цю різношерсту масу доведених до відчаю людей через кордон — і почнеться Революція. Митниці та північні порти потраплять до рук повстанців. Діас не здатен буде чинити їм опір. Бо не наважиться кинути проти них усю міць своїх армій, побоюючись оголити південь країни. Але полум'я Революції все одно розгориться і на півдні. Повстане народ. Обложені міста впадуть одне за одним. Один за одним упадуть штати. І, зрештою, переможні армії Революції з усіх боків вирушать на Мехіко-Сіті — останній оплот диктатора Діаса.

Але

бракувало грошей. У змовників були відчайдушні і нетерплячі люди, готові воювати зі зброєю в руках. Вони знали комерсантів, які були готові продати і доставити їм зброю. Але на цьому конкретному етапі підготовки Революції можливості Хунти вичерпалися. Було витрачено останній долар, останній матеріальний ресурс, було «видоєно» досуха останнього змарнілого від голоду патріота, а справа Революції і досі непевно погойдувалася на шальках терезів. Гвинтівок і патронів! Батальйони обірваних відчайдухів треба було озброїти. Але як? Рам ос побивався з приводу своєї конфіскованої маєтності. Арелано журився, що в молодості бездумно циндрив гроші. Мей Сетбі висловлювала думку, що, мабуть, усе було б інакше, якби члени Хунти були обачливішими та економніше витрачали наявні кошти.

— Подумати тільки: свобода Мексики залежить від жалюгідних кількох тисяч доларів! — вигукнув Пауліно Вера.

Відчай відбився на їхніх обличчях. Нещодавно вони дізналися, що Хосе Амарільйо, їхню останню надію і «їхнього новонаверненого, який обіцяв грошей, заарештували на його гасьєнді в Чихуахуа, поставили до стінки в конюшні і розстріляли.

Рівера, який навколішках мив підлогу, підняв голову і спитав, тримаючи в руках щітку, з якої на оголені руки стікали бульки брудної мильної води:

— А п'ять тисяч вистачить?

Керівники Хунти поглянули на нього вкрай здивовано. Вера кивнув головою і ковтнув слину. Від несподіванки він утратив дар мови, але вмить набув віри і впевненості.

— Можете замовляти гвинтівки, — сказав Рівера і після цієї фрази відзначився найдовшим плином слів, який коли-небудь доводилося від нього чути. — Часу мало. За три тижні я дістану вам п'ять тисяч. І це буде якраз доречно. На той час потеплішає і тому зручніше буде воювати. Це все, чим я зможу допомогти.

Вера відчайдушно боровся зі своєю щойно набутою впевненістю. Неймовірно! Скільки нездійсненних мрій розбилося на друзки відтоді, як він почав займатися революційною діяльністю! Він вірив цьому обірваному Прибиральникові Революції, але водночас не наважувався вірити.

— Ти з глузду з'їхав, — сказав він.

— Через три тижні, — повторив Рівера. — Замовляйте гвинтівки.

Потім підвівся, відкотив рукави і вдягнув пальто.

— Замовляйте гвинтівки, — знову повторив він. — А я тим часом піду.

III

Після безладу і метушні, після тривалих

переговорів по телефону, супроводжуваних добірною лайкою, в офісі у Келлі відбувалася нічна нарада. Справ у Келлі було хоч греблю гати, але останнім часом справи йшли кепсько. Він привіз із Нью-Йорка Денні Ворда, організував бій між ним та Біллі Карті, до поєдинку залишалося три тижні, але Карті зліг через сильну травму. І замінити його було ніким. Келлі обривав дроти, телефонуючи на Схід кожному підхожому боксеру-легковаговику, але всі вони були пов'язані розкладами боїв та контрактами. Але ось, нарешті, зажевріла хоча й слабка, та все ж надія.

— Ну ти й нахаба! — відразу ж сказав Келлі Рівері, кинувши на нього оцінюючий погляд.

— Я поб'ю Ворда, — тільки й відповів Рівера.

— А звідки у тебе така впевненість? Ти коли-небудь бачив, як він б'ється?

Рівера похитав головою.

— Та він тебе відлупцює як пацана — однією рукою та ще й із заплющеними очима!

Рівера знизав плечима.

— Тобі що — більше нічого сказати? — гаркнув антрепренер.

— Я поб'ю його.

— А ти взагалі хоч де-небудь виступав? — роздратовано спитав Майкл Келлі. Майкл був братом антрепренера і загрібав чималенькі суми на ставках.

Рівера удостоїв його злого погляду і промовчав. Секретар антрепренера, молодик явно спортивного вигляду, презирливо і гучно гмикнув.

— Ну гаразд. Я знаю, що ти знайомий з Робертсом, — перервав Келлі загрозливу тишу. — Він незабаром тут з'явиться. Я за ним уже послав. Посидь, почекай його, хоча з твого вигляду можу впевнено сказати, що ти не маєш жодного шансу. А я не можу розчарувати публіку підставним поєдинком. Місця біля рингу йдуть по п'ятнадцять доларів, і ти це прекрасно знаєш.

Коли з'явився Робертс, то було видно, що він злегка під мухою. Це був високий, стрункий тип з лінькуватими манерами. Він розмовляв так само, як і ходив: спокійно, врівноважено і повільно.

Келлі відразу ж узявся до справи.

— Послухай, Робертсе, ось ти вихваляєшся, що десь відкопав оцього малого мексиканця. Тобі, мабуть, відомо, що Карті зламав руку. Так от — оцей шмаркач має нахабство заявитися сюди і наполягати, щоб його виставили замість Карті. Що ти на це скажеш?

— Скажу, що все нормально, Келлі, — почулася некваплива спокійна відповідь. — Цей хлопець — гідний суперник.

. — Ти ще скажи, що він зможе завалити Ворда! — відрізав Келлі.

Робертс замислився.

— Та ні, цього я не скажу. Ворд — неперевершений боєць і генерал рингу. Але він не зможе взяти і просто так відлупцювати Ріверу, бо Ріверу я добре знаю. Ніхто не зможе вивести його з рівноваги і залякати. Принаймні я не бачив, щоб це кому-небудь вдавалося. Мабуть, це просто неможливо. До того ж він б'є з обох рук однаково добре. І з будь-якого положення може завдати нокаутуючого удару.