П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

Гудкайнд Террі

— Слухаю, пане.

Двері зачинилися, і знову запанувала тиша, порушувана лише тихим шелестом весняного дощу. Такий дощик корисний для пшениці. А хороший урожай втихомирить бурчання з приводу нових податків. Відкинувшись на стільці, Далтон повернувся до читання паперів.

Схоже, відправник цього повідомлення бачив цілителів, які прямували в резиденцію Суверена. З самими цілителями йому переговорити не вдалося, але цілителі провели в резиденції всю ніч.

Можливо, їх допомоги потребував хтось інший, не обов'язково Суверен. В резиденції

Суверена живе дуже багато людей, майже стільки ж, скільки в маєтку міністра культури, з тією різницею, що всі вони обслуговують тільки Суверена. Все ділове життя, навіть ті залишки, що ще велися Сувереном, кипіло в окремому будинку. Там же Суверен давав аудієнції.

У маєтку міністра теж траплялося, що цілителі проводили одну-дві ночі з хворим, але це зовсім не означало, що хворий сам міністр. Найбільшу небезпеку для міністра міг представляти який-небудь ревнивий чоловік, що було малоймовірно. Чоловіки, як правило, навпаки, прагнули підсунути своїх дружин комусь із високопоставлених чиновників, щоб домогтися для себе привілеїв і поблажок. Відстоювати ж свої права було некорисно для здоров'я.

Як тільки Бертран стане Сувереном, проблема чиїхось ображених почуттів відпаде сама собою. Для жінок — велика честь удостоїтися уваги Суверена. Це означало доторкнутися до святості. Вважалося, що злягання з Сувереном благословляє сам Творець.

Будь-який посадовець охоче сам заштовхає дружину в ліжко Суверена, якщо вона не заперечує. Престижність була, так би мовити, побічним ефектом. І чоловік був головним, хто пожинав всі плоди. Якщо благочестива пані, яка удостоїлася інтересу Суверена, була зовсім юною, то благословення падало і на її батьків.

Далтон повернувся до попереднього повідомлення та перечитав його. В останні дні ніхто не бачив дружину Суверена. Вона не зробила запланований офіційний візит в дитячий будинок. Можливо, це вона і захворіла.

Або сидить біля ліжка чоловіка.

Чекати смерті старого Суверена — все одно що ходити по канату. Покриваєшся потом, і частішає пульс. Перспектива була райдужною, головним чином тому, що смерть Суверена — мало не єдина подія, на яку Далтон не міг вплинути. Суверена занадто добре охороняли, щоб ризикнути допомогти йому перейти в інший світ. Особливо коли старий і так вже однією ногою в могилі.

Залишалося тільки чекати. А поки суд та діло — дуже обережно направляти все в потрібне русло. Вони повинні бути у всеозброєнні, коли настане потрібний момент.

Далтон перейшов до наступного документу, але не виявив нічого цікавого. Якийсь чоловік скаржився на жінку, звинувачуючи в тому, що вона нібито наклала на нього закляття, яке вразило його подагрою. Ця людина намагалася записатися на прийом до Хільдемари Шанбор, оскільки вона була відома чистотою вдачі і добрими діяннями, щоб зайнятися з нею сексом на предмет зняття закляття.

Далтон видав короткий смішок, уявивши собі злягання такої парочки. У мужика, крім огидного смаку по частині жінок, до того ж ще явно не всі вдома. Далтон записав ім'я

скаржника окремо, щоб потім передати охороні, зітхнувши, що доводиться витрачати час на таку ось нісенітницю.

Знову пролунав стук у двері.

— Так?

Знову виникла голова Роулі.

— Майстер Кемпбелл, я передав цьому м'ясникові, Інгеру, що ви веліли. Але він каже, що прийшов не по справах кухні. — Роулі знизив голос до шепоту. — Каже, що в маєтку трапилися якісь неприємності, і він хоче поговорити про це з вами, а якщо ви його не приймете, то він піде у Комітет до Директора.

Висунувши ящик, Далтон прибрав туди повідомлення, залишені на столі папери перевернув обличчям вниз і встав.

— Впусти його.

Інгер, м'язистий андерець, років на десять старше Далтона, увійшов, вітально кивнувши.

— Спасибі, що прийняли мене, майстер Кемпбелл.

— Нема за що. Будь ласка, проходьте.

Інгер витер руки і знову вклонився. Він виявився несподівано охайно одягнений, чого Далтон від м'ясника не очікував. Він більше походив на торговця. Далтон зміркував, що, раз ця людина здатна забезпечувати м'ясом маєток, він володіє великим підприємством, і значить, швидше за все дійсно торговець.

— Будь ласка, сідайте, майстер Інгер, — жестом запросив Далтон.

Очі Інгера пробіглись по кабінету, нічого не залишаючи без уваги. Дрібний крамар, поправив себе Далтон.

— Спасибі, майстер Кемпбелл. — Здоровенний м'ясник взявся лапою за спинку стільця і присунув його ближче до столу. — Просто Інгер. Звик, знаєте. — Його губи зігнулися в усмішці. — Тільки мій старий учитель кликав мене майстер Інгер, та й то перед тим, як дати мені палицею по руках. Як правило, за те, що я не готував уроки з читання. Ось за цифри мене ніколи не лупили. Рахувати я любив. Корисна штука, як з'ясувалося. Уміння добре рахувати допомагає мені в справах.

— Так, можу собі уявити, — погодився Далтон. Інгер, кинувши погляд на бойові стяги і списи, продовжив.

— Тепер-то у мене справа широко поставлена. Маєток міністра — мій найкращий покупець. Вміння рахувати необхідне, щоб вести справи. Довелося навчитися. У мене працює багато хорошого народу. І я всіх змушую вчитися рахувати, щоб не помилялися при поставках.

— У маєтку вельми задоволені вашою роботою, запевняю вас. Бенкети не були б настільки чудовими без вашої неоціненної допомоги. Ви маєте повне право пишатися, поставляючи таке добірне м'ясо та птицю.

Інгер розплився в усмішці, ніби його тільки що поцілувала симпатична дівчисько на ярмарку.

— Спасибі, майстер Кемпбелл. Дуже люб'язно з вашого боку. Ви маєте рацію, я дійсно пишаюся своєю роботою. Багато хто не настільки люб'язні, як ви, і не помічають цього. Ви дійсно хороша людина, як про вас і говорять.

— Я намагаюся, як можу, допомагати людям. Всього лише їх покірний слуга, — люб'язно посміхнувся Далтон. — Чи можу я вам чимось допомогти, Інгер? Потрібно щось змінити в договорі, щоб вам було легше працювати?