П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
— А я й не знав, що тут є чарівники.
— Не тут, там, в Ейдіндрілі, — махнула вона рукою. Несан миттєво нагострив вуха.
— У Ейдіндрілі? Що на північному сході?
— Ні, ну ти зовсім розумник! Так, на північному сході. У замку Чарівника. Мене звати Франка, — протягнула вона руку. — А тебе?
Неса обережно взяв її руку і, схиливши голову, став на коліно.
— Я Несан, мем.
— Франка.
— Мем?
— Франка. Так мене звуть. Я назвала тобі своє ім'я, Несан, так що можеш звати мене на ім'я.
— Пробачте, мем… тобто
— Що ж, Несан, було приємно з тобою познайомитися. Тепер мені пора повертатися в маєток. Ти ж, я вважаю, підеш і нап'єшся. Саме цим, наскільки я розумію, люблять займатися юнаки твого віку.
Несан змушений був визнати, що думка про випивку його вельми приваблює. Але і можливість дізнатися щось про замок Чарівника теж не хотілося упускати.
— Думаю, мені теж краще повернутися в маєток. Якщо ви не проти йти з хакенцем, то я із задоволенням піду з вами… Франка, — запізніло додав він.
Вона знову подивилася йому в обличчя так, що у нього жижки затрусилися.
— У мене є дар, Несан. Це означає, що я відрізняюся від більшості людей, і тому майже всі, і андерці, і хакенці, думають про мене так само, як велика частина андерців думають про тебе через те що ти хакенець.
— Правда? Але ж ви андерка!
— Бути андеркою недостатньо, щоб змити тавро чарівниці. Мені відомо, яке це — розуміти, що люди тебе не люблять, навіть нічого толком про тебе не знаючи. Мені буде приємно йти з тобою, Несан.
Несан розплився в усмішці, приголомшений частково тим, що розмовляє з андеркою, а частково тим, що андерці не люблять її — теж андерку — через те, що вона володіє магією.
— Але хіба вони не поважають вас за ваш чарівний дар?
— Вони мене бояться. Іноді це добре, а іноді — погано. Добре, тому що люди хоч і не люблять тебе, але ввічливо обходяться з тобою. А погано, тому що люди, коли чогось бояться, намагаються це знищити.
— Я ніколи так про це не думав.
Він згадав, як було здорово, коли Клодін Уінтроп назвала його «паном». Він розумів, що Клодін сказала так тільки тому, що злякалася, але все одно було приємно. Однак другу частину висловлювання Франки він не зрозумів.
— Ви дуже мудрі. Це магія? Магія робить людину мудрою?
Франка знову розсміялася, ніби вважала його забавним, як рибку з ніжками.
— Будь воно так, замок називався б замком Мудреця, а не замком Чарівника. А деякі чарівники і зовсім, можливо, були б розумніші, родися вони без чарівного дару.
Несан ніколи раніше не зустрічав людини, що побувала в Ейдіндріле, не кажучи вже про замок Чарівника. Він ніяк не міг повірити, що людина, яка володіє магією, з ним розмовляє. І трішки турбувався, бо не розумів в магії нічого і боявся, що, якщо Франка розсердиться, вона може заподіяти йому зло.
Але при цьому чародійка здавалася йому просто чарівною, хоча вона і була стара.
Вони мовчки крокували по дорозі в сторону маєтки. Мовчання чомусь турбувало Несана. Цікаво, а може вона за допомогою своєї магії прочитати його думки?
Несан
— Не заперечуєте, Франка, якщо я запитаю, що це? — Вказав він на її шию. — Ця стрічка? Я ніколи ні на кому такого не бачив. Це якось пов'язано з магією?
Вона розреготалася.
— А чи знаєш, Несан, що ти перший, хто за багато років запитав мене про це? Навіть якщо ти занадто мало знаєш, щоб боятися ставити чаклунці настільки особисте питання.
— Пробачте, Франка. Я не хотів вас образити. Несан вже почав турбуватися, чи не розлютив її. От уже чого йому точно не потрібно, так це злити андерку, та ще й чародійку до того ж. Якийсь час вони йшли мовчки. Несан засунув змоклі долоні в кишені. Нарешті вона заговорила:
— Справа не в цьому, Несан. Це не образа. Просто твоє питання викликало важкі спогади.
— Пробачте, Франка. Мені не слід питати. Іноді я говорю дурниці. Вибачте.
Він уже шкодував, що не пішов пити. Буквально через пару кроків вона зупинилася і повернулася до нього:
— Ні, Несан, це не було безглуздо. Ось.
Вона підчепила стрічку і відсунула убік, щоб йому було видно. Хоча було досить темно, несан в світлі вечора роздивився товсту роздуту смужку, воскову на вигляд, яка охоплювала їй шию. Йому здалося, що це якийсь моторошний шрам.
— Одного разу дехто намагався мене вбити. Тому що я володію магією. — У її повологлих очах відбивався місяць. — Серін Раяк і його поплічники.
Несан зроду не чув цього імені.
— Поплічники? — Вона поправила стрічку.
— Серін Раяк ненавидить магію. І у нього є поплічники, які поділяють його погляди. Вони переконують людей виступати проти людей з даром. Приводять натовп у стан несамовитої ненависті й жадоби крові. Немає нічого гіршого натовпу, у якої в голові лише бажання когось убити. Те, на що одній людині не вистачило б сміливості, запросто можна здійснити скопом, якщо всі вирішать, що це правильно. Натовп живе своїм життям. Це щось начебто зграї собак, які переслідують самотню жертву. Раяк спіймав мене і надів мотузку на шию. Вони зв'язали мені руки за спиною. Знайшли дерево, перекинули кінець мотузки через гілляку і підняли мене над землею за допомогою петлі на шиї.
Несан прийшов в жах.
— Добрі духи! Це ж має бути по звірячому боляче! Вона, втупившись у порожнечу, здавалося, не чула його.
— Піді мною склали дрова. Збиралися розвести велике багаття. Але не встигли його запалити — я зуміла втекти.
Несан мимоволі потер шию, намагаючись уявити, як це — висіти в петлі.
— Ця людина, Серін Раяк, він хакенець? — Рушивши далі, вона похитала головою.
— Щоб бути мерзотником, не обов'язково бути хакенцем, Несан.
Якийсь час вони йшли в мовчанні. У Несана склалося стійке переконання, що вона витає десь далеко, згадуючи, як висіла в петлі. Він дивувався, чому вона тоді не задихнулася. Може, вирішив він, тому що петля не була тугою, зав'язаною не ковзаючим вузлом.