П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

Гудкайнд Террі

Ця думка сповнила Кемпбелла холодним тріумфом. Так траплялося, коли він раптом згадував, наскільки високо піднісся і наскільки багатого досяг.

Далтон Кемпбелл розглядав своє нинішнє становище лише як початок. Він мав намір йти далі. У нього були на цей рахунок конкретні плани. І була людина, у якої просто вирувала пристрасть до різних планів.

І не тільки до них. Втім, не важливо. З такою нісенітницею Далтон цілком міг впоратися. Міністр просто користується наданими міністерським становищем можливостями.

— Тесс, сонечко, твоє волосся дуже швидко росте. І якщо якась жінка дивиться на тебе зверху

вниз через те, що вони ще недостатньо довгі, ти просто запам'ятай її ім'я, тому що в кінцевому підсумку твоє волосся стане довшим, ніж у них у всіх. А коли воно нарешті відросте належним чином, ти зможеш відплатити кривдниці тією ж монетою.

Тереза піднялася навшпиньки і повисла у нього на шиї, просяявши від щастя.

Зчепивши пальці в нього на шиї, вона кокетливо глянула на чоловіка.

— Тобі подобається моє плаття?

І ще тісніше притиснулася до Далтона, не зводячи з нього очей. А його погляд ковзав все нижче і нижче.

Замість відповіді Далтон нахилився і швидко просунув руку їй під поділ, провівши долонею по внутрішній стороні стегна до того місця, де закінчувалися панчохи. Вона ахнула з удаваним подивом, коли його рука досягла потайного містечка.

Далтон знову поцілував її, ніжно пестячи пальцями. Він і думати забув про те, щоб відвести Терезу на бенкет. Він жадав потягти її в ліжко.

Далтон почав потихеньку підштовхувати її до дверей спальні, але Тереза вивернулася з його палких обіймів.

— Далтон! Не тискай мене! А то всі побачать, що плаття пом'яте!

— Сумніваюся, що хтось взагалі це помітить. По-моєму, всі будуть дивитися на те, що з нього визирає. Тереза, я не хочу, щоб ти надягала це. Тільки якщо захочеш привітати свого чоловіка, коли він приходить додому.

Тереза грайливо поплескала його по плечу.

— Далтон, перестань!

— Я не жартую! — Він знову подивився на її бюст. — Тереза, це плаття… воно занадто відверте.

— Ах, Далтон, ну перестань! — Тереза відвернулася. — Не дурій, будь ласка. У наші дні всі жінки носять такі сукні. — Вона знову повернулася в нього лицем, відверто фліртуючи. — Невже ти ревнивий, а? До того, що інші чоловіки захоплюються твоєю дружиною?

Тереза була єдиним, чого він жадав більше, ніж влади. Якщо справа стосувалася його дружини, Далтон ніколи не сприймав ніяких натяків і пропозицій. Духи знають, що в маєтку досить чоловіків, якими захоплюються і яким навіть заздрять, бо вони домоглися високого становища завдяки своїм дружинам, доступним для міністра Шандора. Далтон Кемпбелл — не з таких. Так, він домігся бажаного — але лише власним розумом і талантом, а не тілом дружини. І це теж ставило його вище за інших.

Рішучість Далтона швидко випаровувалася, і він продовжив поблажливо:

— А звідки вони дізнаються, що ти моя дружина? Їх очі ніколи не доберуться до твого обличчя.

— Далтон, припини! Ти стаєш нестерпно занудний! Всі жінки будуть в таких сукнях. Така мода. Ти так зайнятий своєю новою роботою, що нічого не знаєш про моду. А я знаю. Хочеш вір, хочеш ні, але моє плаття — зразок скромності в порівнянні з тим, що одягнуть інші. Я не буду одягати настільки відверті сукні, як вони — я знаю, як ти до цього ставишся, — але й виглядати гірше за інших теж не збираюся. Ніхто на це й уваги не зверне, хіба що подумають, ніби дружина помічника міністра — гречна дружина.

«Ніхто

не вважатиме її гречною. Всі вважатимуть, що вона оголошує про свою доступність».

— Тереза, але ти можеш надіти щось інше. Наприклад, те червоне з трикутним вирізом. У ньому теж буде видно… досить видно твій бюст. І вже навряд чи червоне плаття можна буде порахувати не гречним.

Вона повернулася до чоловіка спиною і, надувшись, схрестила руки на грудях.

— Гадаю, ти будеш щасливий бачити мене в домашньому платті, а всі жінки стануть шепотітися за моєю спиною, що я одягнена як дружина молодшого помічника мирового судді. Червону сукню я носила, коли ти був ніким. Я думала, ти зрадієш, побачивши мене в новому вбранні. Переконаєшся, що твоя дружина не поступається в елегантності тутешнім дамам. Але так я ніколи не стану тут своєю. Буду сірої жіночкою помічника міністра. І навіть поговорити зі мною ніхто не захоче. У мене не буде друзів.

Далтон глибоко зітхнув, дивлячись, як вона тре пальцем ніс.

— Тесс, сонечко, жінки на бенкеті дійсно будуть так одягнені?

Вона миттєво обернулася, засяяла. Далтон раптом подумав, що її поведінка мало чим відрізняється від реакції тієї дівчини-хакенки на кухні, яка засяяла точно так само, коли він запросив її до міністра культури.

— Ну звичайно, всі жінки одягнуть такі ж! Просто у мене не ті форми, що у них, мені і показувати особливо нічого. Ах, Далтон, ось побачиш! Ти будеш мною пишатися! Я хочу бути гідною дружиною помічнику міністра. І хочу, щоб ти міг пишатися мною. Як я пишаюся тобою. І я все для тебе зроблю, Далтон. Для такої людини, як ти, дуже важливо мати відповідну дружину. Я захищаю твої позиції в твою відсутність. Ти навіть не знаєш, якими можуть бути жінки — дріб'язковими, заздрісними, амбітними, брехливими, віроломними, підступними. Варто лише їм вчасно сказати чоловікові гидоту про кого-небудь, і миттєво ця злісна плітка виявиться у всіх на вустах. А я дбаю про те, щоб подібні бридкі слова не поширювалися, щоб ніхто не насмілювався їх повторювати.

Далтон кивнув. Він відмінно знав, що жінки передають своїм чоловікам відомості і плітки.

— Здогадуюся.

— Ти завжди казав, що ми з тобою партнери. І ти знаєш, як я захищаю тебе. І скільки я сил докладаю, щоб тобі було добре на кожному новому місці. І знаєш, що я ніколи не зроблю нічого, що могло б зашкодити твоїм старанням, щоб нам з тобою було ще краще. Ти завжди говорив, що будеш перевозити мене все в кращі будинки і до мене скрізь будуть ставитися як до рівної. І ти виконав свою обіцянку, як мій партнер. І я знала, що так буде. Тому й погодилася вийти за тебе. Я, звичайно, завжди любила тебе, але все одно б не вийшла за тебе заміж, якщо б не вірила в твоє майбутнє. Ми можемо розраховувати тільки один на одного, Далтон. Чи підвела я тебе хоч раз?

— Ні, Тесс, жодного разу.

— Так невже ти думаєш, що я підведу тебе зараз, коли ти зайняв таку важливу посаду? Коли ти стоїш всього за крок до справжньої величі?

Тереза була єдиною людиною, кому Кемпбелл довірив свої сміливі плани. Вона знала, до чого він прагне, і ніколи не засуджувала його. Вона в нього вірила.

— Ні, Тесс, ти не поставиш мої мрії під загрозу. Я знаю. — Зітхнувши, він провів долонею по обличчю. — Носи це плаття, якщо вважаєш, що так треба. Я довіряюся твоїм судженням.