Патетична соната

Кулиш Николай Гуриевич

13

Од тіні до тіні, огинаючись, перебігає троє партизанів, один— матрос, другий— в кошлатій шапці, з червоним бантом, третійв кожушку. Побачивши ноги закопаного, підходять і роздивляються.

Матрос( сліпий на одне око, голос, як з попсованого клапана гармонії).По ногах видать, що жертвою впав він в борьбе роковой. (По

паузі).Ну раз вбив уже — закопай, хочеш одкровенно — не закопуй. Але ж чоловік не недокурок, щоб його втикати отак в землю! Не можу дивитись на таку цивілізацію! Мировая досада шкребе! (Дивиться на будинок).А як так, то пропоную зробити з цього дому труну! Хто «за» — іди за мною!

Ідуть, тримаючи рушниці напоготові.

14

Із підвальчика лізе Оврам. Повстанці аж одступились. Одноокий матрос питається в Оврама, у голосі хмурий гумор:

— То часом не твої ноги, браток?

Оврам.Мої пішли в землю. Імперіалізма загнала.

Одноокий.Ну, а цих, видать, що буржуазія?

Оврам.Так.

Одноокий.Виходить, що між ними різниці нема.

Оврам (підлазить до ніг, обдивляється чобота).На один лише номерок… (Никне головою і так застигає).

Одноокий (по паузі затряс рушницею).Пощади не давать. І всю буржуазію в трюм землі!

Ідуть утрьох по сходах.

15

Підходять до Ступаєвих дверей. Одноокийпробує — не заперті. Одчиняє навстіж:

— Збирайся на смерть.

Марина (спокійно).А тато зібрався зустрічати вас.

Одноокий (обдивляється).Хто такий… тато?

Ступай.Українець.

Одноокий.Це по формі. А в душі хто?

Ступай.Українець…

Марина (спокійно).Душею учитель.

Одноокий (похмурий виходить. До кошлатої шапки).Інтелігенція. Двері були незаперті. Крикни по цепі, щоб не займали!

Шапка (на весь голос, щоб почули на сходах і на вулиці).Перекажи там по цепі — інтелігенції покєда не займай!

16

Ідуть по сходах вище. Одноокийчитає

на дверях Пероцьких мідяну табличку. Читає тихо, по складах. Раптом до Шапкий Кожушка:

— Стій! Замри!.. (Пошепки).Генерал-майор Пероцький. Генеральний враг, братишки, га! (Припадає ухом до дверей).По диханію чути — двоє. (Тихо стукотить).

Анет (одними губами).Не ходіть, Мате!

Пероцький (тихо).А може, це Жоржик? Може, Андре?… (Чуйно прислухається. Затуляє годинничка на руці в Анет).Хто?

Одноокий.Судьба!

Шапка (не витримав, на весь голос).Судьба-кокетка! Одчиняй!

Одноокий цитькає на нього.

Анет.Зараз! Ось ключа знайду… (Губами до Пероцького). Тікаймо!

Пероцький.Куди?

Анет.В Росію.

Пероцький.В Росію із Росії… Значить, Росії нема! (Іде за Анет у затильні двері).

Трошки згодом партизани вибивають двері.

Одноокий.Невже ж, братишки, од Судьби утік? (Обшукує квартиру).

17

Квартира Ступаїв.

Ступай.Ні, я, мабуть, буду за соціалізм.

Марина (не розуміючи).Себто?

Ступай.Принаймні по-українському звернувся: «Збирайся на смерть», а не «Готовься к смерти». Матрос! А генерал Пероцькийскоріш сам собі смерть заподіє, ніж промовить слово українське. Ні, найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.

Марина.Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.

Ступай.Одним словом, я за соціалізм!

Марина.Милий ти мій комік!

Ступай.За соціалізм, за вітри, нехай і північні, аби тільки вони видули, аби тільки вивіяли з наших козацьких степів…

Марина.Ну, кого, наприклад?

Ступай.Пероцьких, наприклад! Сам буду дути, вітрові помагати, отак, отак. (Дме ротом).

18

Пероцький на порозі:

— Вибачте, але мене шукають повстанці. Я тікаю. Можна?