Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

Краєм ока Келен помітила Тоффалара. В руці у нього був затиснутий ніж. Старий біг до неї. Келен відвернулася в сторону. Рано чи пізно він наткнеться на тінь і загине. Тоффалар раз у раз зупинявся, підносячи молитви тіням, але Келен не розрізняла слів. Коли вона глянула на Тоффалара ще раз, той уже здолав більшу частину шляху. Як не дивно, він ще не наткнувся на примар. Перед ним незрозумілим чином розкривався прохід. Забувши про все, старий мчав стрімголов. Обличчя його було спотворено гнівом. І все ж Келен не вірила, що він до неї добереться:

ось-ось Тоффалар торкнеться тіні і попрощається з життям.

Келен подолала порожній простір і тут виявила, що від Річарда і Сіддіна її відділяє непрохідне кільце тіней. І ніякого просвіту. Келен метнулася вправо, потім вліво в марній надії відшукати найменшу щілину. Вона була так близько, і в той же час так далеко. Тіні почали оточувати і Келен. Кілька разів їй ледве вдалося ухилитися в самий останній момент. Річард тривожно озирався на всі боки, намагаючись розгледіти, де Келен. Кілька разів він намагався пробитися до неї, але безуспішно: варто було йому трохи відійти, як примари підлітали до Сіддіна.

Раптом Келен побачила, як майнув у повітрі сталевий клинок. Тоффалар. Він щось кричав у нестямі від злості, але Келен не розрізняла слів. Вона побачила ніж і все зрозуміла. Тоффалар хоче вбити її. Келен ухилилася від удару. Тепер її черга.

І тут вона зробила помилку.

Сповідниця вже зібралася торкнутися Тоффалара, але в останній момент помітила спрямований на неї погляд Річарда. Келен зупинилася при думці про те, що він побачить всю силу її могутності. Вона упустила час. Річард закричав, попереджаючи її про небезпеку, і відвернувся, відбиваючи атаки примар.

Ніж Тоффалара встромився Келен в праву руку і відскочив від кістки. Біль і жах пробудили в ній лють. Обурення на себе, на свою дурість. Тепер вона не стала зволікати. Лівою рукою Келен схопила Тоффалара за горлянку і відчула, як від її хватки у старого зникло дихання. Їй достатньо було тільки доторкнутися. Вчепитися ворогові в горло її змусила лють.

Незважаючи на крики і зойки жаху, що доносилися з натовпу, незважаючи на моторошні завивання примар у Келен в голові несподівано прояснилося. Вона ніби відсторонилася. У крижаний спокій і внутрішню тишу. Тишу того, що вона готувалася зробити.

В цю мить, що здалося Келен вічністю, вона побачила в очах Тоффалара страх, усвідомлення своєї долі. Вона прочитала в очах старого обурення, неприйняття такого кінця. Його м'язи напружилися, руки повільно, болісно повільно стали підніматися до горла.

Але у Тоффалара вже не було шансів. Тепер господинею становища стала Келен. Час належав їй. І сила уже належала їй. Келен не відчувала ні жалю, ні каяття. Вона була спокійна.

Як і незліченну кількість разів, озброєна спокоєм Мати-сповідниця звільнила свою силу. І сила обрушилася на Тоффалара.

Беззвучний грім струсонув повітря. Вода в калюжах затремтіла, на всі боки полетіли брудні краплі. В очах Тоффалара запалилося безумство, по обличчю пробігла судома. Щелепа безвольно впала.

— Пані, — з благоговінням

прошепотів він.

Лють спотворила спокійне обличчя сповідниці Келен. Вона шпурнула Тоффалара в кільце тіней, що оточували Річарда і Сіддіна. Безглуздо змахнувши руками, старий повалився на примар, страшно закричав і впав в бруд. Його тіло пробило в кільці привидів ледь помітний пролом. Келен без коливань кинулася вперед і встигла проскочити між примарами, поки їх хоровод знову не зімкнувся.

Вона підбігла до Сіддіна.

— Швидше! — Крикнув Річард.

Сіддін не бачив її. Обличчя його було звернено до тіней, рот відкритий. Келен намагалася вирвати камінь з маленького кулачка, але пальці дитини звела судома. Тоді вона вихопила з іншої руки Сіддіна мішечок. Тримаючи лівою рукою мішечок і зап'ястя хлопчика, правою вона почала розтискати по одному маленькі пальчики, що вп'ялися в камінь. Келен благала Сіддіна відпустити камінь, але той нічого не чув. Кров текла по долоні, змішувалася з дощем, і пальці ставали слизькими.

До її лиця потягнулася примарна рука. Келен відскочила. Перед її носом майнув меч, відсікаючи простягнуту руку. Крик примари злився зі стогонами інших. Сіддін застиглим поглядом дивився на тіні, м'язи його задубіли. Річард стояв над Келен і Сіддіном, розмахуючи мечем, відмахуючись від примар. Відступати було нікуди. Здавалося, в усьому світі залишилися тільки вони троє. Пальці Сіддіна ніяк не хотіли розтискатися. Зціпивши зуби. Келен з зусиллям, що завдало їй нестерпного болю, вирвала нічний камінь з руки хлопчика. Забруднений кров'ю і брудом камінь вислизнув у неї з пальців і плюхнувся в калюжу біля коліна. Келен миттєво накрила його рукою, схопила разом з пригорщею бруду, кинула в мішечок і ривком затягла зав'язку. Задихаючись, вона озирнулась.

Тіні зупинилися. Келен чула, як важко дихає Річард, невпинно борючись з примарами. Повільно, дуже повільно тіні рушили назад, ніби збиті з пантелику. Потім вони стали розчинятися в повітрі, повертаючись в підземний світ, з якого прийшли. Ще мить — і тіні зникли. Тіло Тоффалара валялося в грязюці. Навколо була порожнеча.

По обличчю Келен стікали краплі дощу. Вона взяла Сіддіна на руки і міцно притиснула до себе. Дитина заплакала. Річард в знемозі закрив очі, опустив голову і впав на коліна. Він важко й уривчасто дихав.

— Келен, — прошепотів Сіддін, — вони звали мене.

— Я знаю, — шепнула вона на вухо хлопчикові і поцілувала його. — Все позаду. Ти сміливий. Справжній мисливець.

Сіддін обійняв Келен, і вона знову притиснула його до грудей. Її бив озноб. Вони з Річардом ледь не втратили життя, рятуючи цю дитину. Не говорила вона, що саме цього повинен уникати Шукач? І все ж обидва, не замислюючись, пішли на ризик. Вони не могли інакше. І притиснутий до неї Сіддін був найкращою нагородою за їх вчинок. Річард все ще тримав обома руками меч. Кінець мечаа занурився в бруд. Келен нахилилася і поклала руку йому на плече.