Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Майкл махнув витягнутою рукою поверх голів.
— Майбутнє — це ми. Ми, присутні зараз в цьому залі. Радники Вестланда! На вас покладено обов'язок нести по всій країні слово правди. Донести до всіх людей доброї волі наше послання миру. Вони побачать правду в ваших серцях. Я прошу вас допомогти мені. Я хочу, щоб наші діти і внуки змогли покуштувати плоди з того, що ми сіємо. Я закликаю вас сміливо йти дорогою миру вперед, до світлого майбутнього. Настане час, коли прийдешні покоління з вдячністю згадуватимуть нас.
Майкл схилив голову і притиснув руки до грудей. Сонячне світло як і раніше
Промова брата вразила Річарда. Майкл ніколи ще не говорив так переконано і красномовно. Мабуть, в його словах міститься глибокий сенс. Зрештою, він, Річард, стоїть поряд з гостею з Серединних Земель, яка вже стала його другом.
Але як же ті четверо, що намагалися вбити його? «Ні, — подумав він, — все було зовсім не так». Вбити хотіли її, він просто опинився у них на шляху. Адже йому запропонували піти по-доброму, але він сам вирішив залишитися і битися з ними. Він завжди боявся тих, з-за кордону, а тепер ось подружився з однією з них. Саме про це і говорив Майкл. Він побачив брата в новому світі. Слова Майкла надзвичайно зворушили усіх присутніх. Він закликав до миру і дружби з іншими народами. Що в цьому поганого.
Тільки от чому йому так не по собі?
— А тепер я хочу поговорити про інше, — продовжив Майкл. — Про реальні страждання, які оточують нас. Поки наші думки займали уявні небезпеки, пов'язані з кордоном, навколо нас страждали і гинули рідні, друзі і сусіди. Гинули безглуздо трагічно, в полум'ї пожеж. Так, так, ви не помилилися, я говорю про нещасні випадки, що сталися від необережного поводження з вогнем.
Гості почали здивовано переглядатися і перешіптуватися. Майкл втратив контакт з публікою, але, судячи з усього, він того і чекав. Він переводив погляд з одного слухача на іншого, тільки посилюючи замішання. Потім драматично викинув руку з вказівним перстом.
Перст вказав на Річарда.
— Ось! — Вигукнув він. Всі як один втупилися на Річарда. На нього дивилися сотні очей. — Ось він, мій коханий брат! — Річарду дуже захотілося випаруватися або провалитися крізь землю. — Мій коханий брат, який довгі роки несе зі мною, — він ударив себе кулаком у груди, — гіркоту втрати! Пожежа відняла у нас матір в ті роки, коли ми були ще дітьми. Ми росли без материнської любові і турботи. У нас забрав матір не міфічний недруг з-за кордону, а реальний ворог — вогонь! Нас не було кому втішити, коли ми хворіли, коли плакали довгими ночами.
По щоках Майкла покотилися сльози, ефектно виблискуючі в сонячних променях.
— Я не хотів, — схлипнув він, — вибачте мене, друзі.
Він вийняв з кишені великий носовичок і витер сльози.
— Тільки сьогодні я почув ще про одну пожежу, яка забрала життя молодої подружньої пари. Їхня маленька донечка залишилася сиротою. Старий біль прокинувся в моїй душі, і я не зміг промовчати.
Майклу вдалося змінити настрій присутніх. Натовп співчував кожному його слову. Ніхто не намагався стримати сліз, а якась дама обняла Річарда за плечі і почала нашіптувати йому слова розради. Річард втратив дар мови.
— Я думаю, що багато хто
Кілька одиноких рук злетіло вгору. У натовпі пролунали голосіння.
— Бачите, друзі? — Хрипко запитав Майкл, простягаючи руки до аудиторії. — Страждання — тут, серед нас. Навіщо далеко ходити? Страждання — в цьому залі.
На Річарда нахлинули спогади. До горла підступив клубок. Він знову побачив все, що відбулося в той страшний вечір. До батька прийшов один з покупців, який вважав себе обдуреним. У запалі гніву він збив стоячу на столі лампу. Діти спали в сусідній кімнаті. Поки гість бився з батьком, витягнувши його на подвір'я, мати винесла дітлахів з палаючого будинку. А потім побігла назад. Ніхто так і не дізнався, навіщо… Їй не вдалося вирватися з полум'я пожежі. Її крики протверезили забіяк. І батько, і його гість намагалися врятувати нещасну, але марно. Коли до винуватця дійшло, що він накоїв, він кинувся бігти, плачучи і завиваючи.
Батько потім сотні разів повторював дітям: «Дивіться, що трапляється, коли людина втрачає голову». Майкл на це тільки знизував плечима, Річарду слова батька запали в душу. З тих пір він боявся давати волю гніву, не дозволяв йому вирватися назовні.
Брат неправий. Матір убив не вогонь. Її вбив гнів.
Майкл гірко опустив руки і схилив голову. Він заговорив тихо і проникливо:
— Що ми можемо зробити? Як захистити наші сім'ї від цього ворога? — Він сумно похитав головою. — Не знаю, друзі. Але я вже приступив до формування комісії з проблем пожеж і настійно прошу зацікавлених громадян звертатися з пропозиціями. Двері мого будинку завжди відкриті для вас. Разом ми впораємося з будь-яким завданням.
— А зараз, друзі, прошу мене вибачити. Мені треба втішити брата. Боюся, публічна розповідь про сімейну трагедію засмутила його. Я повинен принести брату вибачення.
Майкл зіскочив з трибуни. Гості розступилися, звільняючи прохід. Деякі благоговійно простягали руки, бажаючи доторкнутися хоча б до краю одягу нового кумира. Майкл не звертав на них уваги.
Річард обурено дивився на крокуючого до нього брата. Натовп розійшовся, поруч з ним залишилася тільки Келен. Вона легенько торкнулася пальцями його руки. Гості попрямували до святкового столу і почали збуджено обговорювати почуте. Про Річарда всі забули. Він стояв нерухомо, намагаючись впоратися з наростаючим гнівом.
Майкл підійшов до брата зі сліпучою посмішкою і ляснув його по плечу.
— Хороша промова! — Радісно оголосив він. — А ти як вважаєш?
Річард вивчав орнамент, викладений на підлозі з різнокольорового мармуру.
— Для чого ти приплів її смерть? Навіщо треба було всім і кожному це розповідати? Ти спекулював на нашому горі.
— Я так і думав, що це тебе засмутить. — Майкл обійняв брата за плечі. — Мені дуже шкода, але так треба. Ти бачив сльози у них на очах? Все, що я роблю, спрямоване тільки до загального блага. Я хочу, щоб Вестланд зайняв гідне становище. Я вірю в свої слова: ми повинні без страху дивитися в майбутнє. З хвилюванням, але без страху.