Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Чейз нахмурився.
— Куди ж вони поділися після зустрічі з вами?
— Ти знаєш стежку по верху Тупої гори?
— Зрозуміло.
— Вони там. Внизу, на скелях. Нам довелося з ними поговорити.
Чейз розвів руками і здивовано втупився на Келен і Річарда.
— Піду, гляну. — Його брови зійшлися у перенісся. — Як вам це вдалося?
Річард знову переглянувся з Келен.
— Думаю, нас захистили добрі духи.
Страж межі не намагався приховати недовіри.
— Гаразд, нехай так. Тільки не раджу розповідати цю байку Майклу. Боюся, він не повірить в добрих духів.
Чейз
— Якщо хочете, можете зупинитися у мене. Там вас ніхто не наважиться зачепити.
Річард був би радий прийняти його запрошення, але подумав про дітей Чейза. Ні до чого накликати на них небезпеку. Сперечатися не хотілося, тому він вдячно кивнув і заговорив про інше.
— Мабуть, нам пора. Майкл напевно звернув увагу, що мене до сих пір немає.
— Стривай, — зупинив його Чейз. — Тебе розшукував Зедд. Ти йому навіщось терміново знадобився. Він здорово стурбований. Каже, це дуже важливо.
Річард глянув на небо і знову побачив хмару, яка нагадувала змію.
— Мені теж не завадило б з ним поговорити.
Він попрямував було до будинку, але Чейз ще не скінчив.
— Річард! — Погляд одного пропалював юнака наскрізь. — Скажи-но, а що це ти втратив у Верхньому Мисливському лісі?
— Те ж, що й ти. Я намагався винюхати слід, — спокійно відповів Річард.
Погляд Чейза пом'якшав, в ньому з'явилася звичайна насмішкуватість.
— І як? Почув?
Річард кивнув і показав ужалену руку.
— Вони кусючі.
Розпрощавшись з Чейзом, Річард і Келен влилися в загальний потік запрошених і через парадний вхід попрямували по мармурових сходах в розкішний приймальний зал.
Річарда завжди більше приваблювала теплота дерева, але брат стверджував, що побудувати дерев'яний будинок — справа нехитра. На це здатний будь-який голодранець. А ось для того, щоб звести будівлю з мармуру, потрібно праця десятків, якщо не сотень ледарів, що задовольняються дерев'яними хатинами. Річард пам'ятав часи, коли жива була мама, а вони возилися з братом в піску і зводили цілі міста та надійні фортеці з палок. Тоді Майкл допомагав йому. Як би йому хотілося, щоб і зараз він міг розраховувати на допомогу брата!
Рідкісні знайомі з числа гостей вітали Річарда порожньою натягнутою посмішкою або квапливим потиском руки. Келен же була чужинкою. Тому Річарда не дуже дивувала спокійна впевненість, з якою та трималася в світському суспільстві. Йому вже приходило в голову, що його нова знайома належить до знатного роду. Наймані вбивці не полюють за простими людьми.
Річард помітив, як важко йому посміхатися старим знайомим. Якщо чутки про чудовиськ, що з'являються з-за кордону, підтвердяться, Вестландцям загрожують чималоо небезпек. Жителі прикордонних селищ уже не ризикують ночами виходити з будинків. Подейкують, ніби останнім часом біля кордону стали знаходити обгризені людські останки. До сих пір він вважав, що ці люди померли своєю смертю, а вже потім їхні тіла стали здобиччю диких звірів. Таке траплялося завжди, і нічого страшного він тут не знаходив. Річарду заперечували, що цього разу мова йде не про диких звірів, а про чудовиськ які спускаються з неба. Він тільки посміювався над подібними забобонами.
До сьогоднішнього дня.
Юнака охопило почуття
Можливо, Зедд знає, що робити. У ті часи, коли кордону ще не існувало, Зедд жив в Серединних Землях. Старий мало кому про це розповідав. Річарда мучило незрозуміле передчуття, близьке до впевненості, що все, що відбувалося тепер біля кордону має якесь відношення до вбивства батька, а смерть батька, в свою чергу, якимось чином пов'язана з його власною таємницею. Таємницею, яку батько довірив тільки йому. Йому одному і більше нікому.
Келен поклала долоню йому на руку.
— Вибач, я не знала… про твого батька. Мені дуже шкода.
Страшні події дня ненадовго заступили думки про батька, але розмова з Чейзом знову роз'ятрила рану. Річард ледь знизав плечима.
— Дякую.
Він почекав, поки мимо них не пройшла чергова гостя, розряджена в дорогі сині шовки, прикрашені білим мереживом. Річард навмисно опустив очі, бажаючи уникнути світських посмішок і порожніх розмов.
— Це трапилося три тижні тому.
Він в скупих словах повідав Келен про ті страшні події. Її очі засвітилися співчуттям.
— Мені дуже шкода, Річарде. Може, тобі краще побути одному?
Він насилу видавив посмішку.
— Ні, все в порядку. Я вже достатньо часу провів на самоті. Коли поруч друг, з яким можна поговорити, це тільки допомагає.
Келен відповіла ледь помітною посмішкою, і вони стали просуватися далі крізь натовп запрошених. Річард гадав, куди міг подітися брат. Дивно, що його до цих пір не видно.
У юнака зовсім пропав апетит, але він пам'ятав, що Келен вже два дні нічого не їла. При цьому вона поглядала на столи, заставлені наїдками, з такою байдужістю, що Річард захопився її завидним самовладанням.
До нього долинули спокусливі запахи делікатесів, і Річард зрозумів, що і сам не проти підкріпитися.
— Зголодніла? — Тихенько запитав він.
— Дуже.
Він підвів її до довгого столу, що ломився від страв. Чого там тільки не було! Димляча печеня, гаряча картопля, копчена риба, курчата, індички, всілякі салати, овочеві, м'ясні та цибульні супи, скибки хліба, сир, пироги, свіжі фрукти, тістечка, різноманітні вина, ель. Навколо столу проворно снували слуги, миттєво поповнюючи забрані страви.
Келен з цікавістю оглянула дівчат-служниць.
— Я бачу, дехто з прислуги носить довге волосся. У вас це не заборонено?
— Ні, — здивувався Річард, — у нас кожен вільний вибирати собі зачіску за смаком. Ось, подивись! — І він непомітно вказав на жваво розмовляючих ошатних дам. — Це радниці. Бачиш, у одних довге волосся, в інших — коротше. Як кому подобається. — Він глянув на Келен. — А тобі не велять стригти волосся?
Її брови зметнулися.
— Велять? Ніхто не має права навіть просити мене про це. Просто на моїй батьківщині довжина волосся строго регламентується положенням в суспільстві.