Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

— Дай булаву!

Демміні простягнув булаву.

— Пані, я втрачаю багато крові. Не знаю, чи зможу я триматися прямо.

— Якщо тобі це не вдасться, я дуже турбуватимуся. Постарайся. Залишилося недовго.

— Слухаю, пані.

Голос Келен став лякаюче спокійним.

— Те, що ти сказав мені про Річарда, Шукача, правда?

— Так, пані.

— Все?

Демміні спробував згадати подробиці.

— Так, пані. Кожне слово.

— Ти розповів все, що тобі відомо?

— Ні, пані.

— Я бажаю знати все!

— Слухаю, пані. Я забув сказати тобі, що ця Морд-Сіт, Денна, зробила його

своїм чоловіком. Думаю, щоб заподіяти йому більше страждань.

Келен застигла. Зедда пронизав нестерпний біль. Здавалося, невидима рука безжально здавила йому горло. У Чарівника затремтіли коліна.

Коли сповідниця нарешті заговорила, голос її звучав настільки слабо, що Зедд насилу розчув питання:

— Ти впевнений, що він мертвий?

— Я не бачив, як його вбивали, пані. Але я впевнений.

— Чому?

— Мені здалося, що Магістр Рал збирався вбити Шукача. Але навіть якщо Магістр Рал передумав, це зробила б Денна. На то вона і Морд-Сіт. Чоловіки Морд-Сіт довго не живуть. Коли я в останній раз бачив Шукача, мене здивувало, що він ще не відправився в підземний світ. Виглядав він погано. Мені ще не доводилося зустрічати людини, який залишився б у живих після того, як йому стільки раз підносили до потилиці ейдж. Він кликав тебе в безпам'ятстві. Єдина причина, по якій Денна не вбила його — наказ Магістра Рала. Господар хотів спершу поговорити з Шукачем. Денна підпорядкувала собі магію Меча, і у Шукача не залишалося жодної можливості звільнитися. Вона тримала його при собі набагато довше звичайного і мучила набагато сильніше. Шукач дуже довгий час був на межі життя і смерті. Ніколи не бачив людини, яка протягнула би стільки часу, скільки він. Не знаю чому, але Магістр Рал хотів, щоб Шукач страждав як можна довше. Тому-то він і вибрав Денну: жодній Морд-Сіт не доставляє такого задоволення заподіювати людям біль. Вона володіє рідкісними здібностями. Решта Морд-Сіт не знають, як зробити так, щоб їх вихованці прожили довгий час, постійно відчуваючи немислимі страждання. Зрештою він мав загинути хоча б тому, що Денна назвала його своїм чоловіком. У кожному разі, він ніяк не міг дожити до сьогоднішнього дня.

Зедд впав на коліна. Серце його розривалося від болю. Чарівник заридав в голос. Звалилася остання опора. Він нічого більше не міг і не хотів. До чого продовжувати боротьбу? Чи не краще просто померти? Зедд картав себе. Що він накоїв? Як міг допустити, щоб Річарда втягнули в цю шалену гру? Саме Річарда, а не когось іншого! Чарівник зрозумів, чому Даркен Рал не вбив його вчора: він хотів, щоб Зедд спершу помучився. Це було цілком у дусі Рала.

Чейз присів поруч зі старим і обняв його за плечі.

— Мені дуже шкода, Зедд, — прошепотів він, — Річард був і моїм другом. Мені дуже шкода.

— Дивись на мене, — наказала Келен Демміні Нассу і занесла булаву.

Насс підняв очі. Сповідниця з силою обрушила булаву йому на голову. Насс осів на землю, як лялька з тряпок.

Зедд впорався з риданнями, які душили його і, хитаючись, підвівся з колін. Келен попрямувала до Чарівника.

Вона дістала з дорожнього мішка олов'яну миску і простягнула Чейзу.

— Набери отруйних ягід з куща кривавого зіва. Півмиски, більше мені не знадобиться.

Чейз розгублено глянув на сповідницю.

— Зараз?

— Так.

Він вловив попереджуючий погляд

Зедда.

— Добре. — Страж кордону зібрався було йти, але на півдорозі повернувся. Він зняв з себе важкий чорний плащ і накинув на плечі Келен, прикриваючи її наготу. — Келен… — Чейз довго дивився на неї, намагаючись підібрати слова, потім важко зітхнув, похнюпив голову і відправився виконувати доручення.

Келен провела відходячого Чейза порожнім поглядом, який нічого не виражав. Зедд підняв з землі шматки її сорочки і змочив в струмку. Опустившись на землю поряд зі сповідницею, він обережно промив їй рани, заговорюючи біль. Потім, порившись в кишенях балахона, дістав флакончик з цілющою маззю і змастив синці та садини. Келен не протестувала. Вона перенесла все без єдиної скарги. Завершивши лікування, старий Чарівник підняв пальцем підборіддя Келен, заглянув їй в очі і тихо заговорив.

— Річард помер не даремно. Він знайшов третю скриньку Одена і врятував всіх живучих. Пам'ятай про нього, мила. Ніхто, крім нього, не зміг би цього зробити.

Лице Келен було мокрим від дощу.

— Я буду пам'ятати тільки те, що любила його. Я вже ніколи не зможу йому цього сказати.

Зедд прикрив очі від болю. До чого ж важка вона, ноша Чарівника!

Повернувся страж кордону. Він простягнув сповідниці миску з отруйними ягодами. Та попросила його знайти палицю, яку можна було б використати як товкачку. Чейз підібрав з землі масивну галузку і кількома помахами ножа надав їй потрібної форми.

Келен взялася за роботу, потім зупинилася, задумавшись, і подивилася на Чарівника. У зелених очах блиснула загроза.

— Даркен Рал мій, — попередила вона.

Зедд кивнув.

— Я знаю, мила.

Келен нічого не відповіла. По її щоках котилися сльози.

— Я поховаю Брофі, — тихо сказав Чейз. — Решта можуть гнити і так.

Келен ретельно розтерла червоні ягоди, додала в миску трохи попелу і попросила Зедда потримати маленьке дзеркальце, поки вона намалює на обличчі червоні блискавки — символ Кон Дар. Сповідниця змочила палець в сік і швидким помахом руки провела три лінії: одну — від скроні над бровою, другу — по віку, третя перетнула щоку навскоси і закінчилася в куточку рота. З тією ж стрімкістю Келен намалювала другу блискавку — дзеркальне відображення першої.

Знаки Кон Дар змінили сповідницю. Тепер вона виглядала лякаюче. Застереження невинним, прокляття — винним.

Келен розчесала злипле, поплутане волосся, скинула плащ і вбралася в біле плаття сповідниці.

Повернувся Чейз. Келен віддала вартовому кордону плащ і ввічливо подякувала йому.

— Залиш собі, — запропонував Чейз, — тепер холодно.

— Я — Мати-сповідниця. Я не одягну ніякого плаща.

Страж кордону не став сперечатися.

— Коні зникли. Всі, — похмуро повідомив він.

— Отже, ми підемо пішки, — байдуже відповіла Келен. — На нічліг зупинятися не будемо. Якщо хочете, можете мене супроводжувати. Але я поспішаю. Вам нелегко буде витримати мою швидкість.

Чейз ображено підняв брову, але змовчав. Келен повернулась і рушила по стежці, залишивши на галявині всі свої речі. Страж кордону скоса глянув на Зедда і, важко зітхнувши, став збирати пожитки.

— Без зброї я не піду! — Заявив він.

— Краще поквапитися, інакше нам її не догнати. А чекати вона не стане.