Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Мене стривожила розповідь Матері-сповідниці.
— Вона говорить правду.
Зедд закрив очі і кивнув, опускаючи руки.
— Отже, всі мої учні, крім Джіллера, дійсно мертві.
— Ти тепер єдиний, хто може захистити Мати-сповідницю. Ти повинен призначити Шукача.
— Вища Рада посіяла це насіння. А тепер ти хочеш, щоб я їм допомагав? Вони двічі відкинули мої поради, то нехай тепер пожинають плоди.
Наблизився батько Зедда.
— Сину мій, чому ти відкинув своїх учнів?
— Вони думали тільки про себе і забули про обов'язок — допомагати своєму народові.
— Так, я розумію. Тільки чим же це відрізняється від того, що зараз робиш ти?
В
— Я пропонував свою допомогу, вони самі відкинули її.
— Хіба існували коли-небудь часи, коли б люди не були би сліпі від дурості чи жадібності? І ти з такою легкістю дозволив їм чинити, як їм заманеться? Ти так просто дозволив їм перешкодити тобі надавати допомогу тим, хто її потребує? Тобі здавалося, що ти маєш вагомі причини залишити людей і що твій вчинок не має нічого спільного з діями твоїх учнів, але результат вийшов той же самий. Твої учні усвідомили свою помилку і змогли прийняти правильне рішення. Вчися у них, синку.
— Зеддікус, — сказала мати, — невже ти допустиш, щоб загинув Річард і інші ні в чому не винні люди? Признач Шукача.
— Він дуже молодий.
Мати похитала головою, сумно посміхаючись.
— У нього не буде можливості постаріти.
— Він не пройшов останнього випробування.
— Даркен Рал полює за Річардом. Хмара, що відкидає на нього тінь, наслана Даркеном. Зміїну лозу поклав у глечик теж він в надії, що Річард відправиться на її пошуки. Зміїна лоза призначена не для того, щоб вбивати. Рал хотів, щоб Річард занурився в сон, тоді б Рал схопив його.
Тінь матері наблизилася, голос її звучав ще ласкавіше:
— Ти спостерігав за ним довгі роки. Ти впевнений, що Річард себе проявить?
— Тепер це вже нічого не змінює. — Зедд стомлено прикрив очі, голова його безсило впала на груди. — Даркен Рал роздобув три скриньки Одена.
— Ні, — відповів батько, — тільки дві. Третю він все ще шукає.
Очі Зедда широко розкрилися від подиву і він підвів голову.
— Що? У нього в руках ще не всі шкатулки?
— Поки ні, але скоро будуть всі.
— А Книга? У нього ж повинна бути Книга Зниклих Тіней?
— Немає. Він шукає її.
Зедд в задумі приклав палець до підборіддя.
— Тоді у нас ще є шанс, — прошепотів він. — Який дурень наважився вступити в гру, не маючи на руках всіх трьох шкатулок і Книги?
— Дуже небезпечний. Він вільно переміщається по підземному світі.
Зедд застиг, у нього перехопило подих. Погляд матері, здавалося, пронизував його.
— Саме так він зумів перетнути кордон і отримати першу шкатулку. Він пройшов через підземний світ. Саме так він зміг зруйнувати кордон — з підземного світу. Він має владу над світом мертвих, і влада ця зростає з кожним його приходом туди. Якщо ти вирішиш надати допомогу, тобі слід бути дуже обережним. Не ходи через кордон сам і не посилай Шукача. Даркен Рал тільки того й чекає. Якщо ти спробуєш пройти крізь кордон, опинишся в його владі. Матері-сповідниці вдалося пройти тільки тому, що Рал цього не очікував. Другий раз він подібної помилки не допустить.
— Але як же я зможу переправити нас в Серединні Землі? Сидячи тут, я нічого не зможу зробити!
— Прости, сину. Цього ми не знаємо. Ми віримо, що вихід є, але нам він не відомий. Ось чому ти повинен призначити Шукача: якщо він справжній, він знайде вихід.
Привиди почали тьмяніти.
— Зачекайте! Мені необхідно почути відповідь! Не покидайте мене!
— На жаль, ми не можемо тут довше залишатися. Це не нам вирішувати, ми повинні повернутися назад.
— Навіщо
Він насилу розрізнив слабкий і далекий голос батька:
— Не знаємо. Ти сам повинен знайти відповідь. Ми навчили тебе всього, що вміли. Ти талановитіший, ніж колись були ми. Використовуй те, чому ми навчили тебе. Ми любимо тебе, синку. Але ми не зможемо прийти до тебе знову, поки все так чи інакше не влаштується. Коли шкатулки Одена в грі, не можна приходити сюди — можна порвати завісу.
Мати послала на прощання повітряний поцілунок. Зедд відповів їй тим же. Тіні батьків зникли.
Зеддікус Зул Зорандер — Великий і Благородний Чарівник — стояв один на чарівному камені, який подарував йому батько, і дивився в ніч незрячими очима.
— Ніщо ніколи не дається легко, — прошепотів він.
8
Річард здригнувся і відкрив очі. Полуденні промені заливали кімнату, наповнюючи її ласкавим теплом. Ніздрі лоскотав спокусливий аромат гострого супу. Річард лежав у своїй кімнаті в будиночку Зедда. Він глянув на дощату стіну. Знайомі сплетіння прожилок і плям сучків склалися в його уяві в забавні фізіономії, які тут же привітно втупилися на гостя. Двері до вітальні були щільно прикриті, крісло в узголів'ї ліжка пустувало. Річард сів, скинув ковдру і побачив, що напередодні заснув, так і не встигнувши зняти брудний одяг. Він засунув руку за комір сорочки, намацав заповітне ікло і полегшено зітхнув. Його погляд упав на вікно. Дерев'яний брусок підпирав раму, в вузьку щілину струменіло свіже повітря. До його слуху долинув радісний сміх Келен. Мабуть, Зедд розважав гостю кумедними історіями. Річард уважно оглянув перебинтовану руку, спробував зігнути і розігнути пальці. Рука більше не боліла. Не боіла і голова. Річард відчув прилив бадьорості. Брудний, обірваний і голодний, він, тим не менше, був свіжий і повний сил.
Посеред кімнати його чекала балія, наповнена чистою водою, поруч — шматок запашного мила і хрусткі рушники. На стільці, складений акуратною купкою, лежав чистий похідний одяг. Все виглядало так заманливо! Він занурив руку в балію — вода виявилася теплою. Мабуть, Зедд знав, коли його друг прокинеться від сну. Річард непогано вивчив старого за довгі роки знайомства і звик нічому не дивуватися.
Він скинув брудний одяг і занурився у воду. Сьогодні все радувало — свіжість води, аромат мила, дражливий запах супу. Зазвичай Річард подовгу сидів у балії, відмокаючи всмак, але зараз його переповнювала бадьорість, та й не терпілося скоріше побачитися з друзями. Річард розмотав бинт і з подивом побачив, що пухлина спала, а рана майже загоїлася. Невже за ніч все пройшло? Він швидко закінчив вмивання. Незабаром він вийшов на вулицю. Зедд з Келен чекали одного за накритим столом. Келен виглядала відпочилою. Вона помилася і випрала сукню. Густе каштанове волосся жінки переливалися на сонці, пустотливі іскорки грали в зелених очах. На столі були тарілки з паруючим супом, миска з сиром і буханець свіжого хліба.
— Ось вже не думав, що просплю до полудня, — сказав Річард, перекидаючи ногу через лаву.
Келен з Зеддом дружно розсміялися. Він окинув їх підозрілим поглядом.
— Це вже другий полудень, — серйозно пояснила дівчина.
— Так, перший ти проспав, — додав Зедд. — Як самопочуття? Рука болить?
— Ні, все чудово. Спасибі тобі, Зедд. Спасибі вам обом. — Він зігнув і розігнув пальці, демонструючи результати лікування. — Рука зовсім не болить, тільки свербить.
— Моя мама завжди говорила: «Раз свербить, значить, заживає».