Планета Х
Шрифт:
О, як я всім їм співчуваю,
Та й що багато говорить,
Як вже пора балбеса того,
Відверто кажучи – убить!
Запам’ятайте, любі наші,
І матері і жіночки,
Що діткам ви тоді потрібні,
Як ще здорові й молоді.
А як вже виросли ті дітки,
В дітей заводиться іржа,
Запам’тай, що в тій кошарі
В якій живеш ти, вже – чужа.
А чоловік – твоя опора,
І це ти вічно пам’ятай,
Отож, роби як він говорить
Й ніколи
А тому хочу й ще порадить,
У кожного в житті є ціль,
А ваші принци і принцеси –
То обоюдна ваша біль.
3.12.2012 р.
НАЙБІЛЬШЕ СВЯТО
Говорять, жінка – то потворство,
І що-де жінка, там біда,
І що вона уся з притворства,
А честі й сліду в ній нема.
Говорять, що жінки – пірати,
І що найбільше в світі зло,
І що з-за них одні розтрати,
Яких із нас не знав ніхто.
Що там, де жінка – пересуди,
І що з-за них завжди розбій,
І що з-за них страждають люди
Від агресивних їхніх дій.
Кому з-за них не доставалось?
О, де такий є чоловік?
Нехай підніметься, хоч гляну,
Прости мене, двадцятий вік!
Від них інфаркти і «комізми»,
Від них і холод, і вогонь,
Від них душевні катаклізми,
Нехай би хоч яка в вас бронь.
І все ж, при всіх їх негараздах,
О, Боже, ти мене прости!
Та щастя більшого і свята
Ніде без жінки не знайти.
15.5.1988 р.
ТАЄМНИЧІ ДВЕРЦЯТА
Ну відкрий в той храм дверцята,
Де сховала кавунцята,
І до тих п’янких півкуль
Дай наблизитись впритул.
Дай напитись того щастя,
Що сховала в жупані,
Й дай хоч ніч полюбуватись
Тими цяцьками мені.
Бо як сам знайду ту «чачу»,
То за себе не ручусь,
Весь твій храм перелохмачу,
Та свого-таки – доб’юсь.
26.6.1987 р.
ДИВНИЙ НАРОД
Я дивлюсь на світ сучасний,
І на наших всіх панів,
Скільки стало завидющих
Й ненажерливих чинів.
Які тільки те і мріють,
Щоб когось з нас обдурить,
Мов, без того в нашім світі
Неможливо вже прожить.
Я дивлюсь і сам не вірю,
І куди це світ іде?
Чому всіх вже душить жаба,
Якщо краще хтось живе?
Навіть й тих, якщо відверто,
В кого вже і з горла пре!
Ось пригляньтесь до багатих –
Чим багатший – більш гребе.
А народ ні бе, ні ме.
26.1.2013
ДЕ ЦВІТУТЬ ТЮЛЬПАНИ
В лісі, де цвітуть тюльпани,
Чую вітер аж гуде,
А дівчата очі п’ялять,
Та ні жодна в ліс не йде.
Вітер грає на цимбалах,
Аж кружиться голова,
От би ту, що в міні юбці,
Ну хоч би на тиждень-два.
24.8.1976 р.
І СОРОМНО, І ТРИВОЖНО…
І соромно якось й тривожно,
Й причини ніяк не збагну,
Чому як зустріну красуню,
То ніби на подвиг іду.
21.3.1957 р.
НА ІМЕНИНАХ
Якось Катря вихвалялась, –
Що вона багата,
І що в неї, як в Хрущова
Величезна хата,
І що друзі в неї знатні
І на іменини
Як приходять, то дарують –
Ледь не лімузини.
Якось й я прийшов до Каті
В дім, оббитий гратами,
І весь час спостерігаю
За тими багатими.
Ось прийшов жидок носатий,
Видно, що багатий
Бо привів з собою Сару
Ледь не на всю хату.
Ось і другий вже припхався
І по хаті ходить,
І очима, як сова
По кімнаті водить.
Третій теж – таке ж нещастя,
Привів свого брата,
І це всі вже подарунки,
І вже повна хата.
Я постояв, подивився,
І гукаю тата:
Кожен те бере з собою,
Чим багата хата.
Потім я дістав червінця
Щоб заграли Ліста,
Ні одного українця,
А вже й ніде сісти?
Тільки я хотів уходить,
Ось і Катерина.
– Щось не бачу ні одного
В тебе лімузина.
Отакої! – посміхнулась
Катря через хату.
Де ви бачили, щоб жид
Подарив вам Ладу?
20.4.1976 р.
ПОГЛЯНЬ НА ПОЛЕ ЦЕ, КОХАНА
О, глянь на поле це зелене
Й згадай як ріс колись тут дуб,
Наблизь свою красу до мене
І посміхнись хоч краєм губ.
Давай згадаємо минуле,
Про наш веселий сьомий клас,
Коли мене ти обманула
Уперше і в останній раз.
Наблизь свою красу до мене
І хоч разочок посміхнись,
Невже зустрілись ми для того
Щоб вже навіки розійтись?
Поглянь на поле ти зелене,
І посміхнись, хоч краєм губ,
Наблизь свою красу до мене,
Якщо тобі я й справді люб?