Планета Х
Шрифт:
ДУША, ЯК ОСІННІЙ ЛИСТ
Душа стає красивою,
Немов осінній лист,
Як з бородою сивою
До нас іде артист.
Душа, напевно, знає,
Чого вона бажає,
Тому сидить й чекає,
Як скажем, ждуть – весну.
А віволга співає,
А віволга співає,
Та ні одна людина
Сама не йде у путь,
Хай будь-хто, та в людини,
Хтось мусить таки буть.
1.9.1974
Я ДО ТЕБЕ ПРИЙДУ
Я до тебе прийду, щоб помріяти,
І тобі щоб думки всі свої розказать,
І щоб сум міг тобі свій довіряти,
Бо не можу тебе не кохать.
23.9.1974 р.
МОЗОЛІ
Вона дивилась надто незалежно,
Так, як голодний Вовк на Віслюка,
Але була божественно-бентежна,
Хоч і дивилась, мов на боржника.
І тут до мене, мов з презирством:
Комбінезон у вас неначе в порохні,
Вам не завадило б піти мерщій до лазні...
А в мене так щеміли мозолі.
Я промовчав. Скрутивсь незримо в бублик,
Діждавсь зупинки й ось я – в курені,
А в голові, немов роївся вулик,
А на долонях нили мозолі.
Я зупинивсь. Я знаю, – винуватий,
Що я зайшов у робі в ресторан,
Бо до їдальні довго мандрувати,
А я спішив, щоб встигнути, мадам.
Я – будівельник. Ви пробачте, люба,
Та зрозумійте і мене ви теж,
Можливо ми здаємось вам і грубі,
Але ж ми вам будуємо котедж.
Та ми на долю не нарікаєм,
Ми горді будівельники землі,
Для вас свої ми душі надриваєм,
Щоб ви жили, як справжні королі.
Але і ви, щоб те не забували,
Як можуть у людей щеміти мозолі.
22.1.1975 р.
ТИ РАДІЙ!
Ти радій, що на тебе ще дивляться люди,
Що цілують і люблять тебе,
І ще хочуть схопити за груди,
Й ще поніжить тебе, вгадай де!
Ти радій і спіши рай пізнати
На землі, а не в Божім раю,
Бо яку з вас хто знатиме радість,
Як не знатиме ніжність земну.
26.9.1974 р.
ПЕРШІ ДОЩІ
Літо, ніби казка, де я не погляну,
Боже! Скільки світла і яка краса.
Й чи хоч раз згадав ти про свою Світлану,
У якої в стрічках до колін коса.
Десь гуляють в небі грім і блискавиці,
Солов’ї до ранку тьохкають в гаях,
Знаю тебе люблять й інші молодиці,
Може й не до мене, хай простить Алах!
Все ж чомусь так хочу я тебе побачить,
І тоді, можливо,
Та тебе, коханий, моє ясне Сонце,
У своїм промінні і тебе спалю.
І не думай, любий, інша буде краща,
І тебе зуміє більш як я любить.
Хай про це розкажуть в небі блискавиці,
Й грім, який весь вечір над селом гримить.
16.1.1975 р.
ДОСИТЬ І МЕНІ…
Говорили люди: не ходи до Люди,
Бо її вже кожний – кажуть в Ірпіні,
Ну, а я про себе посміхнувсь їм любо:
– Не хвилюйтесь, людоньки, хватить і мені.
І пішли тупцюлючки, різні пересуди,
Що у теї Люди ніби бомби-груди!
Тут і я не стримався, глянув на ту вроду,
Як ішла та дівчина з відрами по воду,
Що забувсь про дім свій, про свою господу
І дививсь на дівку ту, мов на нагороду,
10.9.1974 р.
ЖИТТЯ КІНЧАЄТЬСЯ
Життя кінчається, я знаю,
Ну що я можу вам сказать,
Трохи поніжились цим світом,
Пора і честь,– як кажуть,– мать.
23.12.1992 р.
МОЯ ВЕСНА
Є багато радощів на світі,
Але ти у мене лиш одна,
Бо для мене ти завжди бажана,
Бо для мене вічно, як весна.
І не треба їхать десь в Гребінки,
Або десь в задрипану Москву,
Радий я що в мене є вже жінка,
І сьогодні я нікуди не піду.
4.1.1975 р.
ЖУКОВСЬКОМУ С.М.
Я все життя до тебе рвався,
Щоб по сусідству поруч буть,
А ти від мене віддалявся,
Але чому? – не міг збагнуть.
Ти ніби всіх весь час боявся
Чи сам від себе ти втікав,
І хоч тобою я пишався,
Та, видно, щось не все я знав.
27.2.1975 р.
НЕ ХОЧУ В РАЙ
Дід бабусю в рай веде,
А вона впирається,
– Що я буду там робить?
І стоїть – пишається.
– Досить й того, діду мій,
Що тебе я чухала,
Й скільки я жила з тобою,
То тебе лиш слухала…
Ну, а зараз хочу я
Теж порозважатися,
І як ти колись з кумою,–
З кумчиком погратися!
– Е, ти, жінко, не крути,
Як тут і не ахнути?
Щоб пройти проз голу жінку,
І її – не трахнути?
Баба глянула на діда:
– Та куди ж я дінуся?
Бо як я піду до кума,