Планета Х
Шрифт:
І тут вже нічого робить,
Бо, щоб створить нову систему,
То треба і себе змінить.
9.9.1988 р.
ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД
Кажуть, що жінки ледачі,
А зайдіть ви в дитсадок,
Скільки там сопливих плаче,
Хто ж туди привів їх, хто?
9.9.1988 р.
ПРОЩАЙ, УКРАЇНО!
Були
Була і хата, і село,
А зараз що вам і сказати? –
Уже спаплюжили його.
Була в нас люба Батьківщина,
А зараз, що з того, що є?
Коли не бачить мати сина,
Який десь з торбами снує.
Куди ж тоді загонить влада? –
Не дай Бог ще зірветься блок.
Прощай тоді Верховна рада
І мій знедолений народ!
4.10.1988 р.
ВЕСЬ СВІТ – ВОКЗАЛ
Весь світ – вокзал,
Де всі виходять і заходять,
Де всі щось хочуть потягнуть,
І так усі без винятку народи,
Яких так любо об’єднала Русь.
Спішать всі взять,
А віддавать хто буде?
І врешті-решт, коли прийде кінець,
То що ж тоді вам скажуть люди,
Що за тих дурнів йшли на смерть.
5.10.1988 р.
НЕ ХОЧУ СЛАВИ
Я за життя не хочу слави,
Бо я не хочу, щоб мене, як Брежнєва,
Де треба і не треба – скрізь лизали.
27.7.2013 р.
КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ
Вже на схилі роки, вже на схилі,
Поспішаю, людоньки, вже я,
Але вас самих не залишаю,
Й замість себе вам дарую – солов’я.
І нехай усіх він вас чарує,
Ніжністю найкращих почуттів
Тими, що завжди в душі бунтують,
Коли ви стрічаєтесь в житті.
Хай же він вас ніжить і кохає,
Як говорять: у останній раз,
Хай він вас любов’ю надихає,
Так, як Сонце, так, як Місяць нас.
Хочу вам свій досвід передати,
Щоб у світ зійшли з мого щабля,
Й помилок ви тих не повторяли
Що ми робили їх щодня.
Я не знав ні вірності, ні ласки,
І завжди на мене хтось ричав,
І в руці, тримаючи указку,
Як індик він вічно нас повчав.
Боже ж мій! Куди ж дівались свідки?
Хто ж мене обскуб, як гусака?
А у мене ж ще маленькі дітки,
Й кожному ще треба молока.
Де мої ви, роки молодії,
І куди поділася весна?
Все життя трудився на Росію,
У якій я був за чужака.
Зупиніться люди, зупиніться,
Хай держава буде будь-яка,
Тільки ви занадто не крутіться
Їм за
7.5.1988 р.
НАТІ
– Людина я, можливо, й дивна,
Але це як кому сказати,
Тому, як хтось щось в мене просить,
То як же можу я не дати?
27.7.2013 р.
НАЙСТРАШНІША – БАЙДУЖІСТЬ
Саме страшне в світі, Слава,
Це те, що ти байдужим став,
І що за пиво й кусень сала –
Навіть і сам себе продав.
4.10.1988 р.
ТУМАН І ОСІНЬ
У туман шовковий,
Де вогні горять,
Осінь одяглася
І пішла гулять.
Всім прикрила личко
Ніби в паранджу,
Із якою нині
Вже і сам ходжу.
Освіжила річеньку,
Освіжила лан,
І пішла з туманом
В поле на баштан.
Й обійнявши річеньку,
І кільце доріг,
Цілу ніч, як кішечка
Треться біля ніг.
6.9.1988 р.
КОЛИ ТЕБЕ ПОБАЧУ Я
Немов троянди – губоньки твої
Настояні духм’яними медами,
Тільки тебе побачу – солов’ї
Всю ніч в мені співають вечорами.
А пройде ніч – оця коротка мить,
І посмішка у променях зникає,
Саме тоді – як хочеться любить,
Саме тоді – коли душа палає.
А прийде день і поле зашумить,
І промінь посмішки у сонячному злеті,
О, знали б ви – як хочеться любить!
Й любов свою лишити на Планеті.
3.2.1989 р.
СОЧІ
Як на пляж приїхав в Сочі
То не знав, де діти очі?
Бо весь берег, мов квітками
Був устелений жінками.
Я дививсь на те багатство –
Апетитне і грудасте,
І подумав сам про себе:
– Скільки ж жити хлопцям треба! –
Щоб все те переробить,
Що на березі лежить!
2.9.1988 р.
НАЙЖАДНІШИЙ НАРОД
Настільки жадні всі жиди,
Що рот відкритий в них завжди.
Й привикли, щоб ми їм давали,
От нас за що ті «поважали».
І дивиться на нас він, як хижак,
Бо думає, що він – вожак.
Хто в Європі побував,
Той завжди з нас глузував.
31.7.2013 р
ЯНГЕЛЯТА