Планета Х

Кудрицький Валентин Олександрович

І тут вже нічого робить,

Бо, щоб створить нову систему,

То треба і себе змінить.

9.9.1988 р.

ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД

Кажуть, що жінки ледачі,

А зайдіть ви в дитсадок,

Скільки там сопливих плаче,

Хто ж туди привів їх, хто?

9.9.1988 р.

ПРОЩАЙ, УКРАЇНО!

Були

сусіди в нас і друзі,

Була і хата, і село,

А зараз що вам і сказати? –

Уже спаплюжили його.

Була в нас люба Батьківщина,

А зараз, що з того, що є?

Коли не бачить мати сина,

Який десь з торбами снує.

Куди ж тоді загонить влада? –

Не дай Бог ще зірветься блок.

Прощай тоді Верховна рада

І мій знедолений народ!

4.10.1988 р.

ВЕСЬ СВІТ – ВОКЗАЛ

Весь світ – вокзал,

Де всі виходять і заходять,

Де всі щось хочуть потягнуть,

І так усі без винятку народи,

Яких так любо об’єднала Русь.

Спішать всі взять,

А віддавать хто буде?

І врешті-решт, коли прийде кінець,

То що ж тоді вам скажуть люди,

Що за тих дурнів йшли на смерть.

5.10.1988 р.

НЕ ХОЧУ СЛАВИ

Я за життя не хочу слави,

Бо я не хочу, щоб мене, як Брежнєва,

Де треба і не треба – скрізь лизали.

27.7.2013 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ

Вже на схилі роки, вже на схилі,

Поспішаю, людоньки, вже я,

Але вас самих не залишаю,

Й замість себе вам дарую – солов’я.

І нехай усіх він вас чарує,

Ніжністю найкращих почуттів

Тими, що завжди в душі бунтують,

Коли ви стрічаєтесь в житті.

Хай же він вас ніжить і кохає,

Як говорять: у останній раз,

Хай він вас любов’ю надихає,

Так, як Сонце, так, як Місяць нас.

Хочу вам свій досвід передати,

Щоб у світ зійшли з мого щабля,

Й помилок ви тих не повторяли

Що ми робили їх щодня.

Я не знав ні вірності, ні ласки,

І завжди на мене хтось ричав,

І в руці, тримаючи указку,

Як індик він вічно нас повчав.

Боже ж мій! Куди ж дівались свідки?

Хто ж мене обскуб, як гусака?

А у мене ж ще маленькі дітки,

Й кожному ще треба молока.

Де мої ви, роки молодії,

І куди поділася весна?

Все життя трудився на Росію,

У якій я був за чужака.

Зупиніться люди, зупиніться,

Хай держава буде будь-яка,

Тільки ви занадто не крутіться

Їм за

кусень хліба й буряка.

7.5.1988 р.

НАТІ

– Людина я, можливо, й дивна,

Але це як кому сказати,

Тому, як хтось щось в мене просить,

То як же можу я не дати?

27.7.2013 р.

НАЙСТРАШНІША – БАЙДУЖІСТЬ

Саме страшне в світі, Слава,

Це те, що ти байдужим став,

І що за пиво й кусень сала –

Навіть і сам себе продав.

4.10.1988 р.

ТУМАН І ОСІНЬ

У туман шовковий,

Де вогні горять,

Осінь одяглася

І пішла гулять.

Всім прикрила личко

Ніби в паранджу,

Із якою нині

Вже і сам ходжу.

Освіжила річеньку,

Освіжила лан,

І пішла з туманом

В поле на баштан.

Й обійнявши річеньку,

І кільце доріг,

Цілу ніч, як кішечка

Треться біля ніг.

6.9.1988 р.

КОЛИ ТЕБЕ ПОБАЧУ Я

Немов троянди – губоньки твої

Настояні духм’яними медами,

Тільки тебе побачу – солов’ї

Всю ніч в мені співають вечорами.

А пройде ніч – оця коротка мить,

І посмішка у променях зникає,

Саме тоді – як хочеться любить,

Саме тоді – коли душа палає.

А прийде день і поле зашумить,

І промінь посмішки у сонячному злеті,

О, знали б ви – як хочеться любить!

Й любов свою лишити на Планеті.

3.2.1989 р.

СОЧІ

Як на пляж приїхав в Сочі

То не знав, де діти очі?

Бо весь берег, мов квітками

Був устелений жінками.

Я дививсь на те багатство –

Апетитне і грудасте,

І подумав сам про себе:

– Скільки ж жити хлопцям треба! –

Щоб все те переробить,

Що на березі лежить!

2.9.1988 р.

НАЙЖАДНІШИЙ НАРОД

Настільки жадні всі жиди,

Що рот відкритий в них завжди.

Й привикли, щоб ми їм давали,

От нас за що ті «поважали».

І дивиться на нас він, як хижак,

Бо думає, що він – вожак.

Хто в Європі побував,

Той завжди з нас глузував.

31.7.2013 р

ЯНГЕЛЯТА