Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)

Бабула Володимир

Взяв ще два плоди, пожадливо проковтнув.

Пiдлога пiд ним захиталась i непомiтно перетворилась на гойдалку, яка хиталась туди й сюди у теплому весняному повiтрi. Пiсля п'ятого плоду це була вже не гойдалка, а барвисто розмальована карусель, яка заносила п'яничку аж пiд хмари. Вiн ввижався сам собi могутнiм велетнем, який повинен схиляти голову, щоб не зачепитись за зорi, йому здавалося, нiби вiн має таку силу, що одним натиском пальця може розчавити цiлу армiю зразу.

– Ви, пiгмеї! Ви... Ви... хотiли мене судити!
– зареготав вiн смiхом божевiльного.
–

Я розмету вас, як мурашок!

Грубер пiдвiвся, щоб здiйснити свою погрозу, але алкоголь вирiшив iнакше. Не зробивши й кроку, жалюгiдний п'яничка упав, як пiдтятий. Одразу ж забув про погрози, випростав руки i почав спiвати Не почув навiть, що замок у дверях кiлька разiв клацнув i до кабiни ввiйшли Краус i Мак-Гардi.

– Погано ми його зв'язали, вiн знову напився, - плюнув Краус, одвертаючись вiд п'яного.

ЧАСТИНА ДРУГА

ПIЗНАЙ I ОВОЛОДIЙ

Роздiл XIV

Допоможiть

робiнзонам Всесвiту!

Академiка Хотенкова ще змолоду захопила проблема, яка позбавляла сну багатьох майстрiв i учених,- таємниця страдiварок - скрипок, виготовлених славнозвiсним Страдиварiусом.

Чого у страдiварок такий надзвичайний звук? Чим пояснити те, що жодна скрипка їх досi не перевершила?.. Цi питання дуже хвилювали молодого студента. Вiн часто вiдвiдував Московську консерваторiю, де заслухувався мелодiйними тонами чудесних скрипок, i вирiшив будь-що розкрити таємницю, навiть коли доведеться вiддати дослiдженню увесь свiй вiльний час.

Захистивши дипломний проект, Хотенков з запалом узявся за розв'язання цiєї проблеми. Озброєний найточнiшими iнструментами, вiн дослiдив понад сто скрипок - вимiрював, розглядав їх пiд мiкроскопом, складав хитромудрi таблицi. Однак незабаром його, як здiбного iнженера, Академiя послала на будапештський завод "Астронавт", де виготовлялись мiжпланетнi лiтаки. Для страдiварок лишалось усе менше й менше часу. Пiзнiше, коли Хотенков був обраний академiком, про таємничi скрипки довелося забути.

А втiм, не назавжди. Коли його обрали головою астронавтичної секцiї Всесвiтньої Академiї i вiн приймав дослiдницький заклад, його попередник, мiж iншим, згадав, що серйозно цiкавиться скрипками Страдиварiуса. Вони потоваришували. Хотенков узяв з музею дорогоцiнний iнструмент. Але що далi, то частiше траплялось так, що, приготувавши прилади для дослiдження, вiн забував про них i перетворювався на музиканта.

Так i в той знаменний переддень великих подiй вiн стояв бiля вiдчиненого вiкна просторого кабiнету i грав.

У солодкi мрiї врiзався голосний стукiт у дверi. Хотенков з жалем поклав скрипку i пiшов назустрiч несподiваному гостевi.

На порозi стояв невисокий кремезний чоловiк з широким обличчям.

– Доктор Заяц?!
– вигукнув з подивом академiк.
– Яким вiтром?

– Вiдгукнулись!.. Живi!

– Хто?
– не зрозумiв Хотенков.

– Нашi. Живуть на планетi Квартi в сузiр'ї Альфа Центавра А.

Хотенков щиро обняв Заяца, мiцно потиснув йому руку:

– Отже, ви таки перемогли. Вiтаю!

– Перемiг, якщо можна так сказати. Але...
– Заяц помовчав.
– "Промiнь" вийшов

з ладу.

– Що ви кажете?! Як же це трапилось?

– Його пошкодив метеорит. "Промiнь" тепер править за спостережний пункт i станцiю зв'язку з Землею... Злочинцi втекли i ховаються десь на планетi.

– Отже, Навратiл таки побудував гравiтацiйний передавач...
– задумливо сказав академiк.

Доктор Заяц мовчки кивнув, поклав на стiл кiлька густо списаних аркушiв:

– Це точний текст першого повiдомлення, яке прийняв наш астрогравiметр на Петржалцi.

Академiк швидко перебiг очима рядки повiдомлення:

– Зазнали аварiї в незнайомому закутку Всесвiту, за мiльярди кiлометрiв вiд своєї домiвки...
– прошепотiв вiн пiсля тривалої мовчанки. А на довершення всього - небезпечнi злочинцi за спиною... Жахливо!

Заяц пiдiйшов до вiдеофону i набрав номер.

– Зачекайте, - попросив Хотенков.
– Перш нiж передамо повiдомлення президiї, я хочу прослухати все.

– "...Не турбуйтесь про нас, ми всi живi й здоровi...
– читав доктор Заяц.
– Ми твердо переконанi, що нам удасться побудувати примiтивну ливарню, в якiй виготовимо пошкодженi частини "Променя". Поки що будуємо нове житло, бо печера, в якiй живемо зараз, загрожує обвалом. Будинок поставимо з гранiту, якого тут цiлком досить. Вчора закiнчили фундамент, сьогоднi монтуємо пiдйомнi крани. Сподiваємось, що до перiоду дощiв (за нашими пiдрахунками, вiн почнеться приблизно через пiвроку i триватиме мiсяцiв зо два) закiнчимо всю будову, аж до внутрiшнього обладнання. Пiсля дощiв розпочнемо будiвництво нової атомної електростанцiї та ливарнi. Всi креслення, за винятком кiлькох, уже готовi... Життя на планетi, наскiльки ми його вивчили, опишемо в докладному повiдомленнi, яке надiшлемо пiзнiше. На цьому нашу сьогоднiшню передачу закiнчуємо. Сердечно вiтаємо всiх близьких i далеких. Завтра, коли за нашим прогнозом стоятиме гарна погода з усiма трьома сонцями на ясному небi, викличемо вас знову.

Дослiдницька станцiя "Кварта".

– Вiдважнi люди! Справжнi вченi!
– сказав з полегкiстю Хотенков.
– I все-таки я за них боюсь. Пробачте, тепер уже не можна гаяти часу.

Вiн швидко набрав номер. На екранi вiдеофону з'явилось обличчя людини з високим чолом i пишною сивою бородою.

– Пробачте, товаришу президент, що турбуємо вас пiд час вiдпустки... Чи можемо ми з доктором Заяцом вiдвiдати вас? Ми одержали важливе повiдомлення з "Променя".

– Чекаю на вас, - коротко вiдповiв президент Академiї.
– Коли приїдете?

– Вирушаємо негайно.

– Тодi - до зустрiчi.

Хотенков поквапливо засунув текст повiдомлення в портфель, i обидва вченi пiднялися лiфтом на дах лiвого крила палацу, де стояло кiлька вертольотiв. Сiли в перший з них i через десять хвилин приземлились бiля невеликої мальовничої вiлли в долинi поблизу Великих Павловiц, у моравськiй Словаччинi.

Повiдомлення з Кварти президент вислухав з напруженою увагою.

– Треба дiяти негайно!
– сказав вiн рiшуче, коли Хотенков дочитав останню фразу.