Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)

Бабула Володимир

– Мене це не цiкавить. Я б краще подивився на тутешнiх мешканцiв, щоб знати, з ким маю честь...

– Вони прокидаються, мабуть, пiзнiше. Почекаємо... Чекали годину, двi, три - аж до полудня.

– Анi мишеня там не поворухнулось за цей час!
– сказав Грубер.

Краус заперечливо похитав головою:

– Помиляєшся. Ти навiть не помiтив, що конструкцiї знову повернулись. У мене таке враження, що це якiсь збирачi сонячної енергiї. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбiльше сонце,

а друга на оранжеве...

– Справдi! Я на це не звернув уваги. Ота, третя скерована просто до обрiю, звiдки якраз з'являється Проксима, - вигукнув Грубер.

Краус затиснув йому рота долонею:

– Тс-с! Тихше! Адже криком ми можемо накликати бiду.

– Кого ти боїшся?
– здивувався Грубер.
– Всi поховались, як польовi мишi в нори.

– Хто його зна. Можливо, саме в цю мить за нами хтось стежить, - хоча б у пiдзорну трубу.

Грубер затремтiв, але, глянувши на загадковi будови без вiкон, одразу ж заспокоївся:

– Тодi квартяни повиннi були б мати рентгенiвськi очi.

– А що, коли вони мають такi очi? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерiгають нас з отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимi...

– Невидимi? Ти це говориш серйозно?

– А чом би й нi? Життя виявляється в найрiзноманiтнiших формах.

– Послухай, чи не наївся ти знову бананiв?

– Не бiйся, я тверезий, як риба. А якi на вигляд квартяни - покаже час. Кiлька днiв будемо стежити за селищем, i якщо нiкого не побачимо, я почну вiрити, що тут живуть невидимi люди. Хтось же повинен керувати цими конструкцiями; хтось їх побудував. Не виросли ж вони з землi, як кульбаба?

– А може, все селище керується на вiдстанi...

– Можливо. А втiм, переконаємось в цьому, коли побуваємо там.

– Зачекай! Менi ось що спало на думку: а чи не могуть бути квартяни мiкроскопiчно малими?

– Фiлософствування тут не допоможе. Зараз ми повиннi якнайшвидше повернутись на "Ластiвку". Приблизно через пiвгодини нашi колеги почнуть передачу для людей Землi. Мене цiкавить, що сьогоднi нового у пiдземному житлi.

Роздiл XIII

Небезпечний

сусiда

"Стрiла" прибула до "Променя".

Чан-су вийшов назустрiч Фратеву. Вiн був пiдкреслено серйозний: його чоло перетинали три рiзкi зморшки, незмiнна посмiшка зникла.

– Я щойно хотiв викликати Навратiла, бо пiймав з Землi дуже важливе повiдомлення... Страшне!
– сказав вiн скрушно.
– Всесвiтня Академiя наук надсилає нам його вже кiлька тижнiв з допомогою гравiтацiйного передавача. Прочитайте!
– простягнув вiн Фратеву аркуш паперу i тремтячою рукою провiв по своєму чорному волоссю.

– Астрогравiметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарештi зв'язок з Землею!..
– зрадiв Фратев. Але вже пiсля першої прочитаної фрази його пiднесення змiнилося пригнiченiстю.
– А чи це не помилка? Чи можливо це взагалi?..
– вiн почав читати знову.
– "Мак-Гардi i

Грубер - злочинцi..." ...Сто чортiв! Умiли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третiй?

– Звiдки я можу знати?
– гiрко посмiхнувся Чан-су.
– Можливо, я...

– Або я... Кляте братство негiдникiв!

Фратев нахилився до круглого вiконця i задивився на гiгантську кулю на Кварту, що нерухомо висiла на зоряному килимi неба.

Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибцi:

– За астрогравiметром весь час наглядав Мак-Гардi. Цiлком можливо, що вiн прочитав повiдомлення Академiї i разом з двома iншими "братами" завбачливо втiк пiд тим приводом, що їде нiбито вивчати рiку Надiю.

– Ви правi, це цiлком можливо. Але я скорiше припустив би, що "Ластiвка" потонула десь у трясовинi пiд водоспадом. Коли б ви бачили той пiдступний край!.. Природа їх покарала за нас. Але це, однак, означає, що отим третiм був Краус. Пригадую, що взяти участь у дослiдницькiй експедицiї по Надiї виявив згоду Мак-Гардi, а зразу ж за ним Краус, який потiм висунув Грубера.

– В такому разi моє припущення вiрне. Злочинцi втекли i ховаються десь на Квартi. Мiсця для них там досить, адже планету ми ще не знаємо. Я зараз повiдомлю про це Навратiла i Молодiнову, хай вони вирiшують, що робити. А ви тим часом подивiться на контрольний запис астрогравiметра, я його ще не весь проглянув. Можливо, на стрiчцi знайдете ще й iншi важливi повiдомлення...

Фратев пiшов до обсерваторiї i почав повiльно перемотувати контрольну стрiчку. Риска... крапка... риска... риска...

– "Увага, увага!.." - знову i знову повторювалось повiдомлення.

I тiльки пiсля десятого повiдомлення Фратев наткнувся на iнший текст:

– "...Чекаємо на швидку вiдповiдь. Передаємо вам настанову, як побудувати передавач, що працюватиме за принципом використання гравiтацiйного поля..."

Фратев швидко витягнув з кишенi блокнот i почав переписувати...

***

– Знайшов що-небудь?
– запитав Мак-Гардi Крауса, який причалив гумовим човном до берега.

– Куди не глянь - нiчого нема!
– розчаровано вiдповiв Краус. Рiвнина, рiвнина, скрiзь сама рiвнина. Мабуть, треба повернутися в гори, бо доброго притулку тут, видно, не знайдеш. А де Грубер? Ще не повернувся?

– Нi. Я сам нетерпляче на нього чекаю. Казав, що тiльки огляне джунглi в найближчих околицях. Сподiваюсь, що з ним нiчого не скоїлося. Пострiлiв не було чути, а, настiльки я його знаю, вiн стрiляв би, мов шалений, при першому ж натяку на небезпеку.

Не встиг вiн це промовити, як iз заростей прожогом вискочив Грубер. Обидва чоловiки злякано озирнулись.

– Нещастя, нещастя! В селищi "невидимих" - ящери! Велетенськi!
– Вiн похитнувся й упав на мiлину; його виряченi очi гарячково блищали.
– Швидше звiльняйте "Ластiвку"!