Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
Одарка. Добре се ти, Олексію, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє
роздум’я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата — прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляну роз-вадиш.
Алексий. А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.
Одарка. Оттам у кімнаті убирається. Уляно! Уляно! А ходи вже сюди.
Стучат три раза крепко в дверь.
Ох, мені лихо! Оце вже старости! (Суетится.)Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом
Опять тот же стук.
Та іди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи.)Отту г стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.
Уляна (с горькими слезами).Ох боже мій! — і Олексій тут!
Алексий (подойдя к ней, говорит тихо).Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своєму месту и садится.)
Опять так же стучат за дверью.
Одарка (усевшись с мужем).Ну, тепер зовсім. Починай, старий!
Прокип (громко и важно).Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Скорик и Ты миш входят с палками; у первого под мышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.
Скорик (тихо Тымишу).Ти ж, таваришу, как у па-', ходах не бувал, света не видал и нєчаво не знаєш, так у речах не суйся за умілими, а ожидай команди да только подтакуй. Вот і увесь пароль. (Стецьку тихо.)Та сніми ж шапку, новобранец! У первой раз во фрунте. (Оправившись, подходят.)
Прокип (очень важно).А що ви за люди, і відкіля бог приніс?
Скорик (так же ваоюно).Прежде усево позвольте во фру пт стать і без темпов вам честь отдать, а просто покла-ііитца і добрим словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет ат вас приказ. Кагда будет теє, так ми і опее; когда ж наше слово не в прийом, так ми адре-тируемося і проч пайдьом. А што ми не дезертьори, і не марадьори, і без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб.).Пожалуйте.
Тымиш (кланяясь).Так-таки, так.
Прокип (приняв хлеб, целует и кладет подле своего).Хліб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша річ не до діла, то не треба і вас, і вашого хліба. Сідайте, люди добрі; може, здалека ідете?
Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.
А відкіля ви, панове, з якої землі?
Скорик. Ми з землі дальної. Кали слихали, аж з Франції.
Стецько. Вже й видно москаль, зараз і збрехав. Ми притьмом з-за Харкова.
Тымиш его удерживает.
Прокип. Що ж то за земля? Чи далеко вона відсіля?
Скорик. Не близько. Іщо аж за Москвою будет верстов сто.
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кіпці світу! Туди ворон нашої кості не занесе! Хороша ж сторона?
Скорик. Старана важная! Туда і за всево свету господство з’єзжаєтца пажить, пагулять...
П р о к и п. Чи там же кабаки, чи вольна?
Скорик. Там об кабаках і не слишно; усе п’ють
П р о к и п. А горілка дешева?
Скори к. Ніпочому. Там горілчані каладізя.
Прокип. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапівки. Тим-то і господство туди унажа. Е! якби нам, жінко, туди ні слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?
Скорик (говорит скоро).Нет, ми прахадяща, парти-йонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо па-слухать. Раз у прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Семдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот евтот (указав на Стецька)дикой князь, Войско ево штурмует, а он знай сабе бунтует, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдам-ся за всем, толькі патєштє меня тем, оддайте мінє али птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету па-бувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассею захадил, ти з ннм пайди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, ему аддавайтє. Вот ми как пашли, три-дцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у етот город,— как завьотца, не знаєм,— пришли; тут разом пала нам пароша...
Стецько (все слушал со вниманием).Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?
Скорик (к нему с большим сердцем).Малчи, шпи-йон! Не дасть закону сполнить.
Стецько (тихо).Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно д і йдеться.
Скорик. Вот как пала пароша, і на пароші след увидали і слідіть стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал і как апеченой закричал: вот мая ні птиця, ні чорная куниця, а красная дівиця! Пайдьом єйо ськать і на нє-йо пароль узять. Вот ми па следу і пайшли, і да вашово дому прийшли. Тепер ми себе розсуждаєм: певно, наша ні птиця, ні куниця, а красная дівиця у вас у хаті, тут єйо і палучить желаем. А па євтой мові будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вінець.
Т ы м и ш (все продолжает).Так-таки, так.
Стецько. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий і москаль!
Прокип (все с важностью).Що се за напасть така? Відкіля се ви, панове хранцузи, таку біду на нас накликаєте? І якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке е, кажіть? Щоб нам нашого не втопить.
Скорик. Е! хоч наш князь і дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то іщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нево і слова не слихать; і таки з худоби кой-што маєт, і кагда абедаєт, зубов не пози-чаєт, а собственними своїми кусает; ат вади ні разу п’ян не бивал і нікагда у себя грошей не крал; у канпаниї знаєт честь, свічей і сала не ест; ум і разум за ним ведьотца, он на стену не дерьотца. Тепер ви делом розмишляйте, а нам адвєт давайте.
Одарка (Уляне, которая стоит неподвижно).Колупай швидше піч, колупай!
Прокип (подумав, ваоїсно).Ось що ми зробимо: хліб святий прииьмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці або красні дівиці, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жінко?
Одарка (весело и ласково).Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова; як скажеш, так і буде.
Прокип. Еге! Дочко, а годі піч колупати, давай чим оцих хранцузів пов’язати.