Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
Уляна. Та піди собі геть! Ціт,— тільки відчепись.
Стецько (считает орехи).Так, відгадала. Оце один, два їх, п’ять, десять, три, усі!
Алексий (ударив его по руке, выбивает орехи).А ти, бачу, і лічити не вмієш? Оттакий козак!
Стецько (оглянувшись и тут только увидев его). Ати чого тут, пробишака? Чого ти з моєю дівчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще, може, і говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобі щипки! Геть відсіля, кажу тобі!
Алексий подходит к нему,
Цур тобі! Не заньмай мене, я тобі кажу! А то побачиш, що я тобі зроблю.
Алексий (все подступая к нему).Ану-ну! Що ти ме* ні зробиш?
Стецько (отступая).Що зроблю? Ось побач; ось тільки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробі! Ще дужче, чим тогді.
Алексий. Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобі кажу: не в’яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.
Стецько. А до яких же я людей в’яжусь? А кажи, кажи!
Алексий. Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.
Стецько (подобрав орехи, продолжает их грызть).,Дарма.
Алексий. Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже, що за тобою буде пропаща.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже: лучче їй світ за очима піти, чим за тебе.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже: цур тобі, пек тобі, осина тобі,; дурний, божевільний, навіжений, католиче, бузовіре...
Стецько. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти мені що хоч 1кажи, а я тобі усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона і не хоче, хоч вона плакатиме і вбиватиметься, хоч здохне, то мені дарма, аби б тільки пішла за мене.
Алексий. Що ти будеш з таким дурнем робити! Він усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Відкинься від Уляни, не заїдай їй
віку, дай їй ще на світі пожити з ким другим, а ие з тобою! Не бери її, я тобі спасибі скажу!
Стецько. Так і я ж тобі, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити :і моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та нжо п;-к обрид мені з сим оженінням; так оце тільки затим я і женитися лочу.
Алексий. Та шукай собі другої дівчини; се вже не твоя і не хоче за тебе.
Стецько. Та де їх у урагової матері знайдеш? Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому за-Харкову і усю Заїківку, і Москалівку виходили де хоч поганенька дівка була, усюди заходили, так ні одна не іде, як затялись.
Уляна. Чом же вони за такого парубка та не ідуть?
Стецько. Без сорому казка: кажуть, їло дурипН, «Дурний, цур йому!» —ось як кажуть. Се вже урнгонн мода стала, що усе за розумних хотять. Від сього і люди на світі переведуться. За дурних не ідуть, а розумних нігде узяти, от усі люди і повиздихають, а нових людей — тпррру! — нігде буде взяти!
Уляна. Та й я ж тим за тебе ие хочу, що ти дурний, і тобі у вічі кажу.
Стецько (молча смотрел на нее быстро и долго, потом вдруг вскрикивает).Тю! на твою голову! Ти тільки сама кажеш; а мати каже, що я не зов’сім би то і дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там і дівка каже, батько
Алексий. Оттак казали за-харківці, а як прийдеш свататись на Гончарівку, то й за-лопанці те ж скажуть.
Стецько. Матері трясця за-харківцям і за-логіанцим, коли так скажуть. А купці так ие те кажуть.
Алексий. Хіба ж тебе і купці знають? Як же ти до них попав?
Стецько. Ось бач як. Послав раз батько,— та й близенький світ! — аж за Нетечу, а я й не потрапив, та іі блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть па мене коні! Машталір як уріже мене у се плече кнутом, як гикне: паді! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: відсіля коні, відтіля пани, так я шморг у лавку та й дивлюсь, що там робиться. А там купці, та так обдурюють панів, що на! (Смеется.)
Алексий. Чим же вони обдурюють?
Стецько. Еге! ось як. Увійде папі у лавку, уся така цвяхована, як мак у полі. Бриль на ній... тільки що у во* город горобців полохати, та шовкове рядно нап’ято, а скрізь так і світиться... (Смеется.)Вже я, братику, надивився!.. От купець і подасть шовкової ганчірки шматок або хусточку діряву, що мені і на онучі її не треба, та і лупить грошики, скільки видно. А вона і хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собі, та думаю собі: купила добро, що і на підтичку не годиться. Аж ось мене купець і здрів, та і каже: чаво тебе, маладєць, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаєш, скинулись по слову та і стали приятелі. Далі зібралось їх чимало: і старі, і молоді, і лисі, і підсліпуваті, і усякої масті. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далі заставили танцювати: як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далі і надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов...
Алексий. Годі ж, Стецю; тебе і до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобі: просив тебе ласкою; не відкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє і Уляна третя; тільки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що тільки тобі і на світі жити!
Стецько. Лиха матері! А я з хусткою та залізу аж у солому. Трясця там знайдеш!
Алексий. І там знайду, та й задушу...
Стецько. Ось тільки задуши, а я батькові скажу...
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ Те же и Прокип без шапки, крадется через театр.
Уляна. А куди-то, тату, мандруєте? Вернітесь лишень! (Ведет его назад.)Єй же то богу, не пущу!
Прокип. Та мені є діло до чоловіка,— що се таке?
Уляна. Оттак, припало діло; та без шапки і ідете?
Прокип. Винеси ж ке шапку.
Уляна. Не винесу, бо підете на вольну, а опісля що від матері достанеться. Хіба не знаєте?
Прокип. Оттак! усе на вольну.
Стецько. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би і на вольну пішов, так тобі що за діло? Не хто ж велить, батько, хоч і поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам’ятовала б. Чи так і мужика не будеш слухати? Ну-ну! В мене гляди!