Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
Алексий (тяжко вздохнув).Ой, паньматко, паньматко! Ти мене такими речами мов гарячою шиною у серце шпигаєш! Щоб я на весілля прийшові Не хочу, не хочу!.. Не можу із собою зовладати, бо любов, як сон: ні заїси, ні зап’єш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, піду прямо до свого барина, упаду у ноги і проситиму, щоб віддали у.салдати, та й піду на край світу, у Ту* реччину, де дядько був.
Уляна (плачет).Тогді, мамо, тільки ти мене і бачила!
ДУЭТ
Уляна.
Зозуленько милесенька!
О що ж оце мені ти робиш!
За що мене, нещасну, топиш?
Алексий. Не пий, не пий ти нашій крові!
Не розривай щирої любові!
Худобу всю мою озьми,
Без неї щасливі будем ми!
Нема біди, 1
Нема нужди, І Де щира любов. > ҐПм. гтр)
Дасть і радость, (Вместе).
Дасть і щастя |
Нам вірна любов! )
Алексий. Чи вміє дурень же любити?
Уляна. Порадоньку він дасть яку?
Алексий. Тільки знай, що будеш сльози лити! Уляна. Не буде щастя на моїм віку!
Алексий. Ой згляньте на мою біду!
Улясю за мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте,
Я за очима світ піду!
Уляна. Ой згляньте на мою біду!
За милого мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте,
Усюду смерть собі знайду!
Мене з тобою розлучають! 1 {
Нехай собі вони се знають: ] (Вместе.)Уляна. Усюди смерть собі знайду!
Алексий. Я за очима світ піду!
Обнимаются. Одарка в стороне плачет.
Одарка (подошед к У ляне, ласкает ее).Годі ж, Уля-' сю, годі, моя доненько! Не розривай мого серця! Іди у хату та вбирайся; вечір близенько, скоро старости прийдуть.
Алексий. Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще мені не гріх назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як довг велить. (Подошед к У ляне, говорит с горестью и сквозь слезы.)Улясю! серденько, рибонько!
Бачить бог, як тяжко мені иа душі!.. Не можу тобі розказати, як надривається моє серце!.. Прощай... Улясю!
Плачет, я Уляна горько рыдает.
Прощай, моя зірочко!.. Нехай... тобі бог иомога!.. Казав би я тобі — не забувай мене, так закон не велить; ти донжиа любить і шановать, кого тобі бог дасть. А об мені... і не спом’яни!.. Знаю, як ти мене любила, та знатиму, яково буде твоєму серцю жити з нелюбом. Не горюй, Уляпо, та ие вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!.. Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почуєш, що була війна, то й знай, що мене перта куля зведе з світу... Заплач нишком, та й... як собі хочеш. (Тихо плачет и хочет ее оставить.)
Уляна (обняв, удерживает его).Олексієчку! мій лебедику, мій соколику! На кого ж ти мене иокид;кш?,. Чи так же я тебе любила, щоб пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш від Харкова, а мене прппьмо сира земля! Дойде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку! — по журись,
Одарка (во все время горько плакавшая).Світу не бачу за горючими слізоньками!.. Я ж кажу: коли б мені не Кандзюбова худоба, то я б і не подумала за того стидкого та бридкого Стецька віддати таке золото, як моя Уляна; та ба! (Уходит.)
Алексий (в горести задумался).Усе то гроші, усе то гроші! Та ти куди не подивись, усе вони на світі орудують! З грішми, що не задумай, так усе і уродиться! З грішми, хоч лежінь, кажуть трудящий; з грішми дурня, невігласа і почитують, і шанують лучче, чим доброго, розумного і роботящого. З грішми можна і бездільничать, і других обдирать, та ще замість щоб такого у Сибір, так такому ще і кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грішми от і Стецько шанується, мов чоловік; а він, по правді сказавши... що він? — Стецько!
ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ Алексий и Стецько.
Стецько (за кулисами еще отзывается).Га! Чого? Ось-осьде я! (Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит.)Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе заво... ге! заводила лихоманка, як він мене за.,, ге!'., завів! Одно те, що насилу дійшов, а тут ще і не потрапив, замість Харкова та учистив аж у Григорівну. Було б тобі сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж і додому шван-дяти не близько!
Алексий (в сторону).І ще з сим дурнем нічого і не зробиш! Заслав було його, так-таки вернувся. (Отецьку.)Чого ж ти вернувся? Де ти дів свого тестя?
Стецько. А щоб він злиз! Знаєш: як пішли ми та усе ідемо, усе ідемо... а він поспіша, аж сопе, та усе поспіша; а далі став тюпати підбігцем; а там вже — даром що старий — став і підплиговати, неначе панський присяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю... та не дожену. От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв гроші, бо за що він питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорівку просунувся, а відтіля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. А ти чого так посупивсь, мов той кіт, що мишу упустив? Але не слуха, що йому і кажеш...
Алексий (все не слушая его).Піду тепер до дядька-салдата. Не хочу ніякої поради. Нехай вчить муштри; іду охотою у салдати... (Скоро уходит.)
Стецько (один).Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходім, голубчику, ще до батька; може, він досі сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкапові чоботи з підковами, одягну нову свиту... та й мудра ж! Ходім!.. Та не близько ж іти! Аж ген-ген! І не видно відсіля!.. (Поет.)