Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
Опецковский. Впрочем, Кирило Петрович, обращая взор на ход европейской политики, я нахожу, что в рассуждении реставрации право моего любезнейшего племянника на вашу любезнейшую дочь есть равносильное с правом дон Карлоса на трон гиш...
ІІІпак (рассердись).Так не бывать же ни дон Карлосу, ни вашему племяннику моим зятем!.. Уф!.. Ей-богу, вы меня так рассердили, что я чуть не простил капитана, и довели бы до того, что я, будучи Шпак, от деда и отца Шпак, а должен бы равнодушно смотреть, что моя дочь вышла за какого-нибудь
Шел ьменко. Осміліваємося, ваше високоблагородіє, нижайше доложить, що у того Шпака, іцо співав під вікнами у темниці гетьмана, та було два сини: один Шпак повів рід Шпаків, от як і ви є, а другий Шпак пішов у москалі і став зватися по-московському Шкварцов; адже усе рівно, що шпак, що шкварець.
Шпак. Поверь тебе только, так ты наговоришь. Я поклялся ни в чем тебе не верить.
Шел ьменко. Як хочете, а я списав об сім бамагу і завтра вам покажу та й заприсягну, що се іменно так.
Шпак. Впрочем, это правдоподобно. (Жене.)Как вы думаете, маточка: прощать или нет?
Фенна Степановна. Как же бы вы их, душечка, и не простили, когда уже ужин изготовлен для всех гостей! Не собакам же его выкидывать! А откажите теперь, так после, когда-нибудь, все-таки простите, тогда в другой раз придется опять такие же убытки нести. Ну их совсем! Только когда прощаете, то запретите ему, душечка, чтоб он вперед не говорил мне любовных речей,— я их отроду не слыхивала.
Шпак. Не бойся, маточка, не бойся; теперь ему есть кому говорить любовные речи. Ну, Присинька, так и быть, будь счастлива. (Обнимает ее и Скворцова.)Будь нам добрым сыном! Теперь идите к матери и приймите ее благословение. Я рад, что дочь моя не унизила фамилии Шпака и вышла за его же потомка.
Мать обнимает их, и гости поздравляют.
Шельменко. Поздравляю вас, пане Шпак, іще з шпаком, та вже з московським.
Шпак. Насолил ты мне крепко, а однако я прощаю тебя для радости.
Шельменко. Коли ласка ваша, то, будучи, настановіть мене управляющим над отчинами. Я й тим доволен буду.
Шпак. Непременно, непременно. Ты будешь славный управляющий. Ну, все ли перецеловались? Пора веселиться. Музыканты, польский! Зять, бери тещу, а я с дочерью, Покорно прошу всех!
Танцуют все польский, потом и другие танцы.
ПРИМІТКИ
До видання ввійшли повісті та оповідання, написані Г. Ф. Квіт-кою-Основ’яненком українською мовою (крім повістей «Божі діти», «Добре роби — добре й буде», оповідання «На пущання — як зав’язано»), і драматичні твори «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-ден-іцик».
Тексти подаються за прижиттєвими виданнями, автографами. В основу видання покладено жанрово-хронологічний принцип. Після «Приміток» даються пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів та ішразів.
Твори подаються за сучасиим правописом із збереженням морфологічних та лексичних особливостей мови
Імена, назви, вирази, що коментуються, а також іншомовні вислови у тексті позначаються суцільною нумерацією в межах твору.
ПОВІСТІ ТА ОПОВІДАННЯ
САЛДАЦЬКИИ ПАТРЕТ Латинська побрехенька, по-нашому розказана
Вперше надруковано в альманасі «Утренняя звезда», Харків, 1833, кн. 2, с. 9—43, під псевдонімом Грицько Основ'яненко.
Автограф невідомий.
Цензурний дозвіл М. Каченовського датовано 1 грудня 1833 р.
Г. Ф. Квітка-Основ’яненко вмістив «Салдацький патрет» у збірці «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», кн. 1. М мв тип, Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1834. Цей текст істотно різниться від першодруку (див. Квітка-Основ’яненкоГ. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т. К., 1981, т. 3, с. 417—429).
Оповіданням «Салдацький патрет» Квітка висміював консервативних критиків, які, не знаючи культурних потреб українського народу, не розуміючи української літератури, бралися про них говорити, принижували українське письменство. Однак значення твору не вичерпується лише тим, що письменник давав відсіч недругам української літератури — оповідання «Салдацький патрет» — своєрідний літературний маніфест, у якому Квітка-Основ’яненко порушив важливі проблеми народності мистецтва.
У листі до видавця журналу «Современник» П. О. Плетньова Квітка розповів історію створення «Салдацького патрета»: дискутуючи щодо можливостей української мови, «я вызвался заставить рассказом своим плакать — не поверили, я написал «Марусю», и когда убеждали меля ил печатать, то я, боясь опять цеховых скалозубов, написал дли них «Солдатский портрет», чтоб оградить себя от насмешек их и чтоб они попили, что сапожнику ие можно разуметь портного дела» (Коіт* К(і”Осмпа'янвішо Г. Ф.Зібр. тпоріі». У 7-ми т., т. 7, с, 217).
Критика зустріла першу книжку «Малороссийских повестей» як ви-миачпу подію в українському літературному процесі. Українського та російського філолога-славіста О. М. волинського привабили и оиоиі-даииі «прекрасний, вірний, майстерний нарис сільського ярмарку*, «простота, природність оповіді, повнота в цілому, правильно співвідношення між частинами, живі, яскраві, свіжі картини, веселий гумо* ристичний тон, влучні дотепні натяки, начебто ненароком, мимохідь зроблені, швидкість переходів, майстерні відступи [...], правильна, чиста, в переважній частині, мова й численні вдало схоплені в народу звороти й вирази» (Ученые записки императорского Московского университета, 1834, ч. VI, кн. 5, с. 295, 298—299).