Повісті та оповідання, драматичні твори

Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

Винесла Маруся замість хустки шовковий платок, красний та хороший, як сама. Наум їй і каже:

— Сьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй, а тепер його й поцілуй.

От вони й поціловались, а Василь і викинув Марусі па тарілку цілкового.

Після сього староста звелів посватаним, щоб кланялись перш батькові у ноги тричі; а як поклонились утретє та й лежать, а батько їм і каже:

— Гляди ж, зятю! Жінку свою бий і уранці і увечері, і встаючи і лягаючи, і за діло і без діла, а сварись з

нею поусякчас. Не справляй їй ні плаття, ні одежі; дома не сиди, таскайся по шинкам та по чужим жінкам; то з жінкою у парці і з діточками якраз підете у старці. А ти, дочко, мужичку не спускай і ні у чім йому не поважай; коли дурний буде, то поїде у поле до хліба, а ти йди у шинок, пропивай останній шматок; пий, гуляй, а він нехай голодує; та і в печі ніколи не клопочи; нехай паутинням застелеться піч, от вам і уся річ. Ви не маленькі вже, самі розум маєте, і що я вам кажу і як вам жити, знаєте.

А староста і крикнув:

— За таку навуку цілуйте, діти, батька в руку.

Поціловавши, поклонялись матері теж тричі. Мати не

казала їм нічого; їй закон велить, благословляючи діточок, тільки плакати.

Далі староста сів і каже тричі:

— Христос воскрес! — А старі йому ув одвіт теж тричі:

— Воістину воскрес!

Старости кажуть:

— Панове сватове!

А свати кажуть:

— А ми раді слухати!

Старости кажуть:

— Що ви жалали, то ми зділали; а за сії речі дайте нам горілки гречі.

А старі й кажуть:

— Просимо милості на хліб, на сіль і на сватання.

Після сього посватаних і посадили, як звичайно, на

покуть, на посад. Батько сів біля зятя, а мати, звісно, поралась, сама і страву на стіл подавала, бо вже Марусі не годилося з посаду уставати. Старости сіли на ослоні, біля столу.

Поки мати страву носила, батько став частовати старостів. Перший староста покуштовав, покрутив головою, поцмокав та й каже:

— Штьо се, сватущка-панушка, за напитки? Скільки ми по світу не їжджали, а таких напитків і не чували, і не видали, і не куштовали.

Се ми таке для любезних сватів з-за моря придбали, каже Наум і просять: — Ось нуте ж, уело покушайте. Зверху хороша, а на споді самий гарптї смак!

Випив староста, зморщився, закректав та й каже:

— Від сього зразу почервонієш, як мак. Глядіте лишень, сватушка-паиушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни поліземо?

— Та що се ви на нас з пенею? —казав Наум—Тут-таки що мудре само по собі, а то ще ось що: ішла баба від ляхів та несла здоров’я сім міхів, так ми у неї купили, сім золотих заплатили та в напиток пустили.

А староста й каже:

— Ну, що мудре, то вже справді мудре! Ану, товаришу, попробуй і ти та й скажи: чи пили ми таке у Туреччині або хоч і в Німеччині, та і в Расєї не пивали сієї.

Випив і другий староста, теж прицмокуючи, і теж примовляв, похваляючи.

Проговоривши усі законні речі, стали частоватись попросту, з своїми вигадками, а далі тільки що стали вечеряти, і обізвались дівчата, що Маруся ще завидна, просила до себе на сватання,

і співали, уходячи у хату, сюю пісеньку:

Та ти, душенька, наша Мар’єчко!

Обмітайте двори,

Застеляйте столи,

Кладіте ложечки,

Срібні блюдечки,

Золоті мисочки:

От ідуть дружечкиї

От як переспівали, та й поклонились низенько, та й кажуть:

— Дай боже вам вечір добрий; помагайбі вам на усе добре!

Стара Настя така вже радісінька, що бог привів її дождати одним одну дочечку просватати за хорошого чоловіка, та ще її люб’язного: землі під собою не чує, порається хутко, і де та сила узялася, аж біга від стола до печі, і страву сама носить, і порядок дає. Кинулась зараз до дружечок і каже:

— Спасибі! просимо на хліб, на сіль і на сватання— Та й усадила їх по чину, від Марусі скрізь по лаві, та й каже: — Сідайте, дружечки, мої голубочки! та без сорому брусуйте, а ти, старосто, їм батуй.

Так дівчатам вже не до їжі: одно те, що стидно при людях їсти, щоб не сказали люди: «Ото голодна! мабуть, дома нічого їсти, так біга по чужим людям та й пожив** ляється; он, бач, як запихається»; а друге й те, що треба своє діло справляти; та, не бравшись за ложечки, і заспівали:

Ой, чому, чому . У сім новім дому Так рано засвічено?

Мар’єчка встала,

Косу чесала,

Батенька пораджала:

Порадь мене,

Мій батеньку,

Кого в дружечки брати?

— Бери, доненько,

Собі рівненьку,

Щоб не було гнівненько.

Садови, доненько,

1 вище, і нижче.

А свою родиноньку ближче.

Як же побачили, що стара Настя від такої жалібної пісні, покинувши поратись, стала тяжко плакати, так вони стали співати інших.

Де ж був селезень,

Де ж була утінка?

Селезень на ставку,

Утінка на плавку.

А тепер же воли На однім плавку.

Та їдять же вони Дрібную ряску;

Ой, п’ють же вони Холодную воду.

Де ж був Василько?

Де ж була Мар’єчкз?

Василько у батенька,

Мар’єчка у свого.

А тепер же вони Ув одній світлоиьці.

Ой, п’ють же вони Зелене виио;

Та їдять же вони Дрібнії калачі,

У мед умокаючи,

Маком обсипаючи.

Та в неділеньку рано Чогось тоє та море грало;

Там Мар’єчка та потопала,