Повісті та оповідання, драматичні твори

Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

Посвящается Ольге Яковлевне Кашинцовой ¹

Нічим ми так не согрішаєм на світі, як язиком, осужда-ючи один одного. Йде чоловік вулицею, вже ми і знаємо, куди він іде і зачим; задумався чоловік, вже ми й знаємо, що в нього є на думці. От зараз і судимо: «Як-таки за таким і таким ділом ходити, як-таки так і так думати! Чи се ж гоже? Як-таки такому чоловікові се і те збиратися робити?» Та так осудимо, так перекоренимо його, що йому і на думку не спадало таке робити, а ми увовсім його обвинова-тймо.

Чи се ж наше діло? Чи нам велено над другими доглядати? Гай, гай! Знаймо самі себе, а про другого, хоч певно знатимемо чи бачитимемо, нам нужди мало; бо бува й так, що нам здасться і усі говорять, що такий-то чоловік от те і те зробив, от той чув від такого, а такий-то й сам бачив... еге! а як дійдеться до діла, так се він робив не на зло кому, а усім на добре, або коли

і шкоду кому зробив, то зовсім не той, на кого казали, а такий виноват, на кого і не думали, і не гадали.

Оттак було прийшлось одному чоловікові за другого зовсім пропасти, і якби не дівка його вирятовала, то досі б і кісточок його не було. Та й дівка ж козир була! Батько її, Трохим Макуха, дуже її поважав, і що, було, ївга (так її звали) скаже, то вже й до десяти баб не ходи, а так буде, як ївга сказала.

Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній, так тим і не взяв його син; бо там така була розумна, бойка, моторна: ще ти їй тільки стань надогад

закидати, а вона вже і розкомпоновала, що куди йде, що за чим слідує і для чого; а вже що вигадати і як яке діло до кінця звести? то, Макухо, спитай ївги: вона тебе на розум наведе і совіт добрий дасть. Тим-то й господарство його йшло лучче, чим у кого іншого. Він, ще оженившися, послухав жінки, від мужицтва відстав, а збивався трошки на купецький лад: торгує було, знаєте, дьогтем, сіллю, часом

хлібом і усячиною, чим задума. Не цурався і шинкарства,

та не для всякого, а тільки для приїжджающих, бо держав постоялний двір, так тут вже, звісно, усячину треба держати, бо звозчики та хурщики требують усього, і вже тільки вмій розпорядковати, то буде копійчина перепадати.

Якби сам Трохим Макуха увесь порядок у своїм господарстві давав, то швидко б у нього і у великій хаті, і у кімнаті, що для проїжджающих облагодив, горобці б цвірінькали, а в коморах, що посеред двора стояли насипані повні вівсом і усяким борошном, так би паутинням заснова-лось; я ж кажу, усе б у нього попереводилось і не зібрав би нічого, якби орудовав сам, бо був собі... так... бог з ним! не Дуже вмів, як, що і коли придбати; як там кажуть: коли з топленої хати йде, то вже і дверей не зачиняє, бо, бач, теп-

|)ю, а того не розсудить, що вистудити хату недовго і в |)іі(і холодно буде.. Коли стоїть ув огороді стіжок сінця, а у Ікоморі є вівсеця четвертей з десять, то вже він і дума, Ідо і через десять год його не випродасть, та й сяде собі, ручки поскладавши; так тут ївга і мотнеться: і сюди пошле, і туди сама збіга, там купила, тут найняла, тут підря-ідпла — і усе у неї справно, і усе у неї є. Добре, кажу, Марусі жити за такою дочкою!

Не знаю, чи звів би кінці, якби господарював укупі з 'сіїїііом своїм Тимохою. От парень був так так! За його порядками, трохи чи не процвиндрили б швидко і усії худоби. Тимоха козак штепний був: високо підголював чуб, уси закручував, не знав, що то є на світі овита, а усе жупан, '|о сукняний,-то китаєвий; пояси один від другого краще; цшіка одна буденна, друга празиикова, одна від другої 'рище; чоботи—одні на ногах, а другі—вже в дьогтю так мокнуть, щоб тільки задумав, надів і щеголяй; одні з під-крвами добрими, а другі на гвіздочках. Хго, йдучи по ву-|іиці, пісень виспівує? Хто у шинку верховодить? Хто шинкареві посуду порозбивав? Хто за десятьох вип’є і не п’яний? Ніхто, як Тимоха Макущенко. Від кого дівчата розбігаються, від кого шинкар ховається? Ні від кого більш, як від Тимохи Макущенка. О, та й парень був на усе зле! П’є на $сі заставки, б’ється з ким попавши, дівчат піддурює, у три листа як сяде, то у усіх грошики зчистить та усе по йіиикам та по вечорницям таска. Ще і злодіяка був добрий, ївга його, було, стережеться, як того татарина: що не вздрів у неї, то усе утягне; а в батька що тільки захоче, усе випросить, бо батько його дуже любив, і ніжив, і поважав, ^ого захоче, думаючи, що він є йому один син. «Так нехай,— Ілума,— дитина нагуляється, поки молода, та згадує, як ^обре було за батька жити». ївга, було, часом, і поспорить, і\ не дасть, і на батька стане гримати: зачим таку волю йо- іму дає,— що той буцімто і роздума дати, а опісля нищечком і дасть йому грошей, скільки хлопець бажа.

Добре було Тимосі за таким батьком і гуляти, і верховодити, і хоч усяк бачив, що Тимоха велике ледащо, і усяк знав, що від нього у селі усе лихо устає, та, еге! ніхто йому ні півслова, ніхто не зоииняи його, ніхто ие жалівся на нього і не позивав його ніхто, бо багатого батька сип був. Бо й по селам така правда, яке по городам та меж панами: коли хто багатий, то хоч що хоч роби, хоч догори ногами середу дня по вулиці піди,— ніхто його не посміє зопинити, та ще, глядячи на нього, і собі робитимуть; хоч з бідного багатий останню сорочку зніме, ніхто ие посміє заступити* ся, а ще, знайдуться, що й помагатимуть.

Хоч і був на Тимоху гонитель, що знав про усі його бездільничества, та що ж бо? Не було йому волі. Се то був Левко, приймит старого Макухи. Ще покійна жінка його, Горпина, прочувши, що від батька, від матері, що повмирали, зосталося сім сиріточок малюсіньких, і як їх стали люди розбирати, та й вона хлопчика-годовика, сього Левка, узяла у прииьми.

Та хоч і сирота, а Левкові добре було: був і обмитий, і обпатраний, щонеділі була і сорочечка біленька, і буханець м’якенький, на зиму були і чобітки і, хоч старенький, та був кожушок. Бо Горпина дуже добра

жінка була, душа богобоязлива і не жаловала на бідність подати; було, старці, не то що з свого села, та і з чужих, і з усюди, йдуть до неї, як до матері: кому шажок подасть, кому паляницю, кому хусточку, і вже нікого так не відпустить. А сього сироту, Левка, узявши на свої руки, кріпко жаловала; а ще пуще тим, що Тимоха його не любив і як був старший від Левка го-дів два, та й подужовав його і товкмачив його частісінько. Хлоп’я прибіжить, пожаліється не кому, як Горпині, а та попоб’є Тимоху; Тимоха нажаліється батькові, а старий попоб’є вп’ять-таки Левка; за Левка заступиться стара та гримає на мужика, а як мужик був собі плохенький і несміливий против жінки слова сказати, так він хоч і змовчував, а таки, де попаде Левка, чи є за що, чи ні за що, а таки зараз і дасть йому щипки, а іногді таки і різочкою добре повчить, та й закаже, щоб ие жалівся Горпині, та такого бідному хлоп’яті холоду нагнав, що тільки ще Трохим погля-* не на нього грізно, так він вже і труситься, як від лихоман-кИі Та не тільки боявся старого, боявся не менш і його хлопіфі, Тимохи, щоб або сам не побив, або не підбрехав батькові. Бачачи ж, що старі сваряться промеж себе за нього частісінько, так як став підростати, так уже не дуже і докучав жалінням Горпині, а тільки, було, усе Івзі роз-казус, що піп стражда. А ївга від нього на годів п’ять бу-ла молодит, так і та йому ніякої поради не зуміла давати, а тільки, було, укупі з ним поплаче.

Гориииа була у всім дому хазяйка і усьому господа рст-иу і'олома. Ма мужика не дуже здавалась,--бо знала його плоху натуру. Поки здужала, то привчила добре Левка, а далі, як і ївга підросла, та побачила, що з неї великий і добрий путь буде, то і її стала порядку вчити по своєму промислу, щоб усе знала, де, що і відкіля узяти і в яку пору що придбати, як з заїжджими людьми обіходитися і як їм усе продавати, щоб і удруге їх не цуралися і до них заїжджали. У них у двох, у ївги і в Левка, і ключі від комори, у них і хліб, і сіно, і усякий товар, у них і гроші, і увесь рощот, а вона, було, тільки порядкує. Хотіла, було, і сина привчити, та як побачила, що він, бога не боячися, проїжджих обміряє, і обважує, і облічує, а далі нап’ється та заведеться з ними лаятися, а часом і обікраде, та таку, було, славу навів на овій постоялний, що стали, було, люди і цуратись, і покинули б їх, було, і зовсім, так Горпина схаменулася, перестала йому волю давати, а вмираючи, усе господарство приказала дочці і усе їй добре розказала і наказувала їм усім, щоб Левка держали і не зобиджали його. «А коли,— каже,— захоче стати хазяїном сам, то і відпустіть його, а ти, доню, наділи його усім иа нове господарство; ти знаєш, у якій він пригоді нам був і скільки через нього ми заробляли, так його і награди. А коли, — ще таки казала, — роздумаєте та не розійдетеся, а поберетеся собі, то ще лучче зробите. Будете обоє господарювати добре і не дасте пропасти батькові, а Тимосі не давайте волі: той переведе худобу, як озьме волю, і тебе продасть, і батька проп’є».

По смерті її ївга взяла усе господарство у свої руки і не давала братові орудувати, а тільки які лучаться гроші, то усе батькові дає, і як знала його натуру, що з ним не можна ласкою нічого зробити, от то вона, було, і гримне на нього, а він, як привик поусикчас слухати жінки, так тепер став слухати і дочки, а більш тим, що бачив, що вона все до пуття вёде. Тимоха дуже, було, часто гроші береть з батька, а той, не вміючи відговоритися і пестуючи дурня, дає йому, скільки він забажа. ївга, бачачи сеє, не звеліла батькові більш Тимосі давати, як почому там у місяць, а більш того' нізащо не давати. Батько так і робив. Надовго ж Тимосі було тих грошей? Зараз їх у горілці і проковтне або як-небудь прогуля, а там і бідкається, поки до нового місяця. А на Левка гаспидом дише, думаючи, що сё все через нього, і бачачи, що він, дарма що прииьмит, та ма у, всім волю, а він, хоч і син, так не може нічого узяти. От і став ще пуще батькові на нього набріховати, а той ще пуще почав поусякчас на нього нападатися і лаяти, як тільки побачить його; так що бідному парубку і просвітку не бу- мо.Вже він би й відійшов від них, так полюбилися собі з Івгою, так що не можна! І ївга йому заприсяглася, що «тільки,—каже, — брата оженимо, та відділю його і батька йому зоставлю, тогді собі поберемося і будемо збиватись на своє господарство».

Тільки для сього Левко терпів усю напасть, і хоч як, було, старий Макуха його лає і коренить, то він усе мовчить та знай таки робить своє діло і старається якомога об господарстві. Як же дійшлося до того, що Івга обіщала за нього кти, то вже став і на свою копійчину збиватися. Позиче у людей скільки там грошей та й положить у товар і заро-оиі ь, а там вп’ять, а там вп’ять; та вже і у нього було соб-ственних рублів з п’ятдесят.

Так він-то був гонитель на Тимоху Макущенка, і, чуючи про усе, як той п’є, гуляє, гроші процвиндрює, б’ється, позивається і щось велику капость зробив, то Левко узявши та старому Макусі і розказав. Так що ж бо! той не повірив і каже, що буцімто Левко із ненависті бреше на сина. Левко привів людей, що кого той обікрав або ізобидив, то старий усе-таки не повірив і каже, що се він навчив і напрохав людей, і сказав, щоб він ие смів на Тимоху говорити, бо він йому ні в чім не повірить і баки йому заб’є. Нічого Левкові робити, мо-вчав, хоч часом і дуже погане діло знав за Тимохою. «Що, — думає собі, — я тим поможу? Дядько Трохим не вірить, а я тільки більш його серджу проти себе. Мовчатиму!»