Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
— Куди ж втікаєте? Підпишіте лепорт. Проїзшествіє важноє, треба на усю ніч послати...
— У суд! — казав голова.
— Але, у суд,— казав писар,— а те й забули єсте, що пан справник повелівав, щоб обо всякім важнім ділі, де є полишне, прямо до нього “представляти?
Підсунув лепорт до пана голови, дістав з кишені каламар, і тикнув йому у руку перо, і каже:
— Підписуйте ж мерщій... Та де ж ви пишете? Се ви сторчака підписуєте!
Голова схаменувся, випрямив бумагу і став складати, та по слову підписувати своє імення, усе-таки ворчачи на писаря:
—
Писар підписаний лепорт схопив та мерщій з хати... Пан голова ще таки добрів до своєї хати, бо дуже близенько була; а опрочі судящі зайшли не знать куди, так що ранком насилу їх позбирали. Учинили слідствіє добре!
Нудиться наш Левко у залізах, сидячи у холодній і день, і другий, вже й третій. Калавурні не підпускають ївги і близько, що йому-то їсточки приносить, і більш усього, щоб його випитати, нащо він ті проклятенні гроші крав, і як би то покрити сеє діло, що чи не можна, як часом бува, викрутитися від такої біди. Так-бо калавурні так і женуть її від холодної. ГІіде, сердешна, додому, за слізоньками і світу не бачить.
А Тимоха ж то аж танцює, що звів Левка, і вже господарює усім, мов ївзі вже й діла Еема.А з писарем так і водиться. І — от штука хіба! — не Тимоха йому могоричі ставить, а писар йому, та усе йому обіща, що піде Левко у Сибір, покуштовавши плітей: «Бовже,— каже,— я так ділом заправив: пописав, як Левка над скринею застали, як повнії кишені познаходили у нього крадених грошей, як він при таких і при таких обивателях у допросі признався, що поперед того не раз до скрині навідовався і тяг відтіля гро-їііі; усе добре зробив; збавлю,— каже,— тебе од урага і супостата, а сестру вже за мене, хоч присилуй, а віддай; мені не треба ні худоби і нічого, тільки її одну; усе тобі зоставлю».
Се ж він казав та й брехав, щоб йому нічого не треба було: йому нужди не було до ївги, аби б худобу згарбати; а як її було до гаспида, так він збирався Тимоху за качества віддати у солдати, а самому усім орудовати; а з старим Трохимом Макухою теж лагодився упоратися: «Підведу штуку, щоб його, як багатшого па усе село, зробили зборщиком і подушних, і обществошшх, та у щотах його і заплутаю; от тут і поодбираю в нього усе, налякавши, що на поселеніе піде. Як піддасться, то і оправлю його; коли ж заспорить, то не викрутиться. Туди йому і дорога. Івгу повчу разів зо два, очіпок з неї зіб’ю, патли їй обірву, то і дасть мені волю. Тогді я з худобою, при моїм дарованії, певно буду засідателем... Хем-хем!»
І ще деньків з чотири нічого не чути було... Аж ось прибіг передовий козак, що біжить за ним пан справник. Почали курей по хатам віднімати, яйця відбирати; відомкну-ли казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город і за ренським, і за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п’ятниця, а пан справник був собі богомільний та бого-боязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав’яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць.
Аж ось прибіг і пан справник з двома дзвониками
Увійшов справник у хату, помолився богу, зараз і гукнув: «А єсть што абедать?»
— Є, ваше благор... ваше високоблагородіе,— одвіт дав писар, згадавши, що се вже не прежній, капитан, а вже пан майор.— Чи не еоізволите попереду слідствіє...
— Пішол вон, дурак! — гримнув на нього його високо-благородіє і еоізволив слідствіє, що писар йому підносив, у ніс йому штрикнути.— Што ти меня мариш дєлом? Я і так утамилея. Снійми з вора дапрос і пакажи мине, а мне абєдать давай.
Потюпав наш пан писар, ходячи перед справником навспинячки, то у сіни, то за хату, і став допрос писати, мов
розпитуючи Левка, а він його і у вічі не бачив більш тижня. А пап пірлшіик затим обіда цупко.
Тільки таки що пообідав, уже писар навспинячки і підбіг: «Ми по соізволите допрос підписать, ваше високобла-городіс*:?»
А його високоблагородіе соізволив аж ногою тупнути та вилаяв таки вп’ять його, що йому міша ляговитися спать після обіду, та й прогнав його, звелівши обиск повальний об рештаиті вчинить.
Пан справник, після доброго мирського обіду, ліг спочивати, бо дуже утомився, трощивши курятину та яєшню; а письмоводителя Тимоха Макущенко повів купатися, а там за річкою ув озерах дівчата коноплі мочили та мняли, так, молодецьке діло, треба було їм і туди пробігатися. А тим часом пан писар збив людей чимало, поприводив їх до присяги, і зібрав до волості, і став питати:
— А що, люди добрі, хто знає, за Левком, Макущиним приньмитом, чи є качества? —Та і замовк, тільки поводить пером по паперу.
Старики здвигнули плечима, хто кахика, хто паличкою копирса, а всі мовчать. От один з них вийшов і каже:
— Себто про Левка? Про Макущиного приньмита? чи є в нього качества? Нехай бог боронить! Нема за ним нічого. Я присягу давав, я довжон по правді сказати, що він дитина добра, хлоп’я смирне, роботяще, і якби не він у Макухи господарював з ївгою, то досі б нічого і не зосталось би!..
— Чи так усі кажете? — питав писар, а самого його аж за живіт узяло, як стали похваляти Левка, та ба! нічого робити!
— Усі, усі, ув одно слово кажемо, як присягали!— загула громада.
— Добре ж, добре! Давайте руки та йдіте додому.
От поодбирав від них руки, порозпускав людей і став писати, що «сії люди з-під присяги показовали, що Левко і злодіяка, і воряжка, що бродяжнича по селам, к домо-строїтельству не способен, в воровстві, п’янстві, драках і прочих качествах упражняеться частовременно і що їм довольно звісно, що хотів обікрасти хазяїна свого, і затим вони не желають прийняти його на жительство, а просять або у салдати віддати, або у Сибір на поселеніє послати». Не побоявся гріха пан писар такого обиску за усю громаду підписати, що руки йому давали на добре і що за Левком не знали ніякого качества, а він, бачите, куди нагнув! О, писарська душа!