Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
У п’ятого, у десятого насилу допиталася, де той суд, що справник розсуждає. Ввійшла. Писарів чимало; а народу ж то, народу,— так і не пролізеш. Тут і рештантів привели, тут са'лдати об кватирах, тут і чоловік об гречці, що чужа скотина побила, тут стара мати, що діти не хочуть годувати, тут об злодіях, тут о пожежі, тут о постижновмершому, та і обо усякій, обо усякій нужді клопочуться; а судящі усім тільки порядок дають.
Огляділася трошки наша ївга, прислухалася, роздиви-* лась і стала меж народом пропихатися. От і долізла до якогось писарчука у тяжиновому
— Коли б ви, паниченьку, зділали милость та швидше допросили мого Левка!
— Якого там Левка? Піди собі к нечистій матері з ним!.. Тут ніколи, а вона носиться з своїм сякпм та таким Левком!
ївга ие зрябіла і зараз на хитрощі. «Се,— дума собі,— невелика птиця, що у халатику. Заведуся з ним, то старший і підбіжить». От вона на нього:
— Чого ж ви зараз лаетесь? Я ще тільки вас просю, а ви, не знавши чоловіка, зараз і посилаєте його сюди та туди! Самі б пішли...
— Що? Ти ще смієш иа мене кричати? Сторож! Випхай її!
— І ні, не випихайте! — ще голосніш стала казати ївга.— Я за ділом прийшла: так ви, коли письменні, так ви мене розпитайте, а не виганяйте...
— Та що ти тут пащекуєш? — вже і він крикнув на їв-гу.— Я тебе тут за патли...— та і прикусив язик, бо ввій-; шов так трошки б то і на пана похожий. Пика йому червона, бородою заріс, лисий, у окулярах, у каптані з гудзиками, у руках держить бамагу, а перо за ухом, і дуже видно було, що кріпко кабаку вживав. Як увійшов і став питати:
— Хто сміє тут так кричати?
Писарчук зараз би то з доносом, що от так і так, дівка якась-то стала тут заводитися. А ївга бачить, що добилася до свого, викликала старшого, осмілилася і каже:
— І ні, паниченьку, пе брешіте! — І розказала, як було діло, як вона стала про Левка питати і як вони завелися.
От секретар (а се він то і був) покинув їх розбирати, та мерщій ухопивсь і каже:
— По якого се Левка? Се чень про того, що двісті рублів украв у хазяїна?
— І ні, сударю, ще його допросіте. Він у допросі усе вам розкаже, що і зачим він так робив. Ось пошліте за ним та при мені допросіте, то ще, може, він не зовсім і винний.
— Оттак пак,— сказав секретар,— по десять разів будемо через тебе водитися та донрошувати. Адже він повинився? Тепер він не„у нашому вже суді.
— А де ж він, добродієчку? — та сеє кажучи, у неї у животі так і похолонуло, що вже буцім Левко признався; і коли б то йому було і признаватися?
— Там, де треба. Вже ми діло об мім відіслали дальш,— сказав секретар, і відвернувся від неї, і сам пішов дальш.
Що тут ївзі робити? Зовсім біда! Левко каже, що його не доирошували, а у суді сказали, що він у усім пови-иився, і вже він не у сім суді. У якім же?
Пішла ївга з суда, нудячи світом. «Піду,— думає собі,—до Левка, там з ним посумуємо і порадимося, що мені тепер робити?»
За обідом у приятельки, чи поїла чого, чи ні, мерщій наложила усього, понесла до Левка ув острог.
— Не ходи,— обізвався до неї салдат з оружжом, ходячи круг острога.
— Та я, господа служба, до Левка прийшла. Мене і уранці пускали.
— Уранці пускали, а тепер не велено.
— Та хто ж не велів?
— З суда принесена записка, щоб нікого до нього не пускать.
— Скажіте,
— Ні. Сказано, що він такого наробив, що йому і без допросу біда. Як привели його сюди, так і запаковали.
— О, господи милостивий!—заплакавши, сказала ївга.— Що він там таке наробив? Зовсім намірилися з’їсти чоловіка!.. Та вже ж!..— За слізоньками не бачила, куди і йти.
Хоч і дуже ївга сумовала, хоч і кріпко журилася, а таки допиталася, у якім суді судиться Левко, і хто там су-дящі, і де вони живуть. Один чоловічок нараяв їй іти до кожного додому. «Та там,— каже,— і проси жодного; а то як підеш у суд, то або тебе не допустять, або не вислухають гаразд, бо не одно твоє діло».
Пішла наша ївга ранком до одного.
Горниці хороші. Увійшла,— сидять паничі молоденькі круг стола, люльки смокчуть і у карти грають, по-панськи, бач. Хто дурень, той грошики і платить.
ївга, нічого не знаючи, поклонилась усім і стала їх жалібно прохати: «Пани мої милі, пани мої любезні! Кого мені з вас прохати об моєму Левкові?»
Як же зирнули на неї ті паничі, як зарегочуться, як стали її на сміх піднімати та усякії прикладки прикладати, так бідна ївга не знала, куди їй і дивитися. Далі таки справилася трохи та і каже: «І не гріх же вам, панове, знущатися з бідної дівки, що вже, видно, пильно їй припало, що сама пішла до вас прохати об своєму ділі, а ви з неї смієтесь! Нехай же вам сей та той! Коли у ваа уся сила, то дарма; не по-вашому буде, я дійду усюди, А тільки вам скажу, що вам стид і сором: ви пани, ви письменні, ви читаете у книжках, як бідному треба помагати, а ви, замість того, не розпитавши, чого я і зачим, та стали з мене сміятися! Хіба ж па те бог вас привів судити таких же людей, як і самі ви, і товариство вас настановило, мов добрих, а ви, усе теє позабувавши, граєте в дурні, а що бідний пропада, так вам те і дарма? Грайте ж собі, грайте! Нехай бідні по строгам страждуть, вам ніколи...»
Та таки і багато дечого відрізала їм ївга, відходячи, нехай здорові слухають. А то ж бо і неправда, скажете? Коли ти суддя, так покинь і карти, і жарти, і усякії скоки. Дав бог день,— йди до свого діла та і розглядай пильно, щоб усе по правді зробити; а опісля вже і гуляй! Адже салдат усе покине та йде на муштру, і поти його не пустять, поки не докінча усеї муштри; так і тут... Ну, та ие наше діло панів вчити: зачепи їх тільки, то і сам не рад будеш.
Будемо про ївгу розказувати.
От на другий день пішла вона до другого судящого. Бачить — панок плохенький, невеличкий, сухенький, сі-денький, ходить собі по горниці та щось дума. ївга, бачачи, що він дивиться, як і добрий, поклонилася йому ни« зенько і каже:
— Дозвольте, добродієчку, попрохати вас об своїй нужді!
— А об якій нужді? — спитався пан та і став її слухати, понуривши голову.
От ївга і каже:
— У мого батька та був приньмит Левко, його батько і брат таки мій тяжко не любили і підвели його, що він, на лихо собі,- потяг з батькової скрині грошей; так його узяли сюди, держать у острозі, а допросу ие знімають* Так, будьте ласкаві, звеліть з нього зняти допрос, та тогді і робіть, що знаєте.
— А батько ж твій де? — спитав поважно пан.