Повісті та оповідання, драматичні твори
Шрифт:
— Не знімали, не знімали, ваше губернаторство! — аж скрикнула їзга.— Дайте мені їх сюди, я їм у вічі те ж скажу. Вже недаром Левко каже...
— Вот же і люди з-под присяги показали, што твой Левко воряжка і недоброго поведенія,— казав губернатор, перебираючи та перечитуючи усе бумаги.
— Брехня сьому, їй же богу, брехня,— так розпадалась ївга, вже осмілившись зовсім.— Нема за ним ніякого качества: я його більш усіх знаю. Він зроду ні пилинки не вкрав і на волосинку ие збрехав. Та і люди — гляньте лишень — може, показали так, як і Левко допрос підписав.
— Харашо,— сказав губернатор,—
— Знаю я, добродієчку, па лихо собі, і сама угомонну палату і, добре, прийду завтра раненько. Глядіте ж, не забудьте і ви, прийдіте; там укупі розберемо діло і побачимо, хто з нас бреше, чи я, чи ваші судді.
От губернатор, сміючись, і відпустив її. Пішла ївга і вже дуже веселенька, аж землі під собою не чує; а по-стріча старця або сліпця, то й подасть милостину; і вже цілий вечір була веселенька.
Уранці, чим світок, скочила, чи помогла в чім хазяйці, чи ні, зібралася, пішла до палати; а йдучи біля церкви, подала батюшці на часточку, як і учора. «Пом’яніть,— каже,— об Левковому ділі!»
Сьогодні ранш, чим учора, зібралися судящі .до уго-монної палати; не забарився прибігти і сам губернатор і, побачивши ївгу, зараз повів її за собою у ту палату і звелів їй себе дожидати, а сам пішов до судящих, і за ним якийсь-то пан поніс бамаги,— мабуть, Левкове діло.
Погомонівши там з судящими довгенько, вийшов до ївги губернатор з судящими; от він їм і каже:
— Вот дєвка увіряєт, што орештанту допросу ие було. Говори при усєх.
— Не було, пайове судящі,— сміливо казала ївга.— Хоч що мені хочете робіте, а ие було йому допросу. Левко передо мною зроду не брехав: коли, було, скаже, на скільки за день уторговав, то так і є; у яку пору скаже вийде на вулицю, то якраз і вийде, і вже ранш і не виходить. Вже в брехні ні в чім не примітний; так я йому вірю, що його у, допрос не приводили, і я готова за нього заприсягти, цілісіньку жмешо землі з’їм, що його правда, а не тих суддів, що брешучи попідписовали. І той-таки брехав, що за людей пописав, що буцімто за Левком є качества! Люди сього не казали і не скажуть. Тут і спереду брехня, і ззаду брехня, та іце брехня брехнею і покрита. Ось що! не во гнів сеє слово вам, панове судящі!
— Ну, што теперь будете дєлать? — питав губернатор судящих. А ті ззирнулися, здвигнули плечима і кажуть:
— Як ви знаєте, а ми вже рішили.
• — Що ж, що ви рішили? Глядіте лишень, щоб не согрі
шили! — сказав їм губернатор.— Ви сєво не знали, што дєвка об’являєт; ви смотріли на бамаги, а в бамагах усьо гладко. А она там була і усьо знаєт і заприсягається, што єво не допрошували. Озьміте діло і перемініт тут нєшто: потребуйте єво сюда, допросіт: по какой нужді он крал...
— Та я наперед знаю,— казала ївга,— що він на те брав, щоб було нам на що одружитися. Так тут нема ніякої вини: я батькова, він батьків і гроші батькові. Тут просто можна розсудити, що він не виноват, ні за що його в Сибір зсилати. Призовіть його, допросіть, і він вам скаже, що на те брав; от ви його і відпустіть.
Бодай тебе, Івго, з твоєю правдою! Наробила була сим словом такого, що троха вся твоя праця не пропала, бо один з судящих сказав, а за ним і усі
— На що б то не брав, та вже все брав; і хочь би у рідного батька брав, та без спроса, та відбивши сундук, так усе вор.
Губернатор подумав трохи, зім’яв собі чуб, здихнув і каже:
— Так, ваша правда. Одначе пошліть за ним, щоб його привели, та і допросіть. Может, за одно слово можна будет учепиться, та його хоч від Сибірі ослобонити. Напишіть же, штоб скареїча його сюда присилали. А ти, девушка, ступай домой і навєдуйся сюда через недєлю, чи не приведут твого жениха.— Та й приказав тут одному панку: — Напишіть (кудитось, вже ївга не второпала), штоб єйо не трогал і не обиджал ніхто. Я один єйо знаю. А ти, дєвка, когда тобі лучиться нужда іли абєда от каво, смє-ливо пріходи до меня і проси, чєво тебе нада.— І пішов по своєму ділу.
От вже не зрадовалася ївга! І плаче, і регочеться, і кидаться губернаторові у ноги, і руки ловить ціловати йому і усім судящим. Не дійшла, а долетіла до хазяйки і ту
виціловала, хвалячися, що її Левка, приведуть сюди і до-просять і що, може, не пошлють у Сибір.
Цілий день з радощів себе не тямила.
На другий день, вже нічого — спасибі богу — по городу сновати, прийнялася за діло: так так у неї діло і горить! Пісні... не втиха, у вигадках та прикладках не зопиниться, так що хазяйка кишки порве зо сміху від її балянтрасів; а робота за роботою так і настига: не вспіли одного пошити, вже і нова робота настигла. А гроші відусюди так і сиплються. А щотижня збіга-таки ївга і в угомонну палату об Левкові справитися, так усе нема і нема. Не близенький же і світ півтораста верстов пішки його довести!
Раз якось понесла ївга віддавати роботу і, йдучи вулицею, бачить — якась-то проява. Багацько народу зібрало-* ся, біржаники стоять, і музика гра, так що ну! Вона думала, що весілля, та й підійшла, щоб і самій подивитися, як то у городі справляють весілля. Бачить — се не весілля: на передній збіржі троїста музика, та ще і з бубнами; на другій сидять двоє хороших людей і держать пляшки; а на третій збіржі сидить чоловік у хорошому жупані, і шапка на ньому козацька, гарна, шалевим червоним платком підперезаний, другий на шиї намотаний, а третій у руках, і усе їм утирається, і пресмертельно п’яний, і командує, щоб ті, що на середній збіржі, та поштували горілкою і старого, і малого, і хто тут стоїть, і хто назустріч іде, і таки усякого, усякого; а хто не хоче пити, того лає на усю вулицю і на музику знай покрикує, щоб дужче грала; а дітей, що за ним так, як сарана, біжать, за-ставля танцьовати, а їм за те жменями медяничні і усякі горішки сиплеть, що у шовковому платку, повнісінький, на красній ленті на шиї почеплений.
От ївга дивиться иа таку кумедію і усе ближче просувається, щоб лучче надивитися, бо у селі такої мудрації не побачиш: на те і город, щоб дурням де було вередова-ти. От той чоловік, потішивши дітей, скомандував: «Марш, музика, дальш!» Музика рушила, а народ і ївга за ними. Ідуть побіля хорошої хати,— вікно таке гарне, веселеньке; зараз той п’яний чоловік і кричить:
— Стой! Хазяїн сього вікна, що озьмеш, як я тобі його розіб’ю?
— Та я і цілкового не хочу; цур тобі, паняй дальш!—* сказав хазяїн.