Пригоди Незнайка і його товаришів
Шрифт:
— Виходить, ви зовсім не спите?
— Ні, я щойно прокинувся.
Незнайко хотів ще щось сказати, але малючка приклала до його губів пальчик і сказала:
— Мовчіть, мовчіть. Вам не можна розмовляти. Ви дуже хворі.
— Зовсім ні!
— Звідки ви знаєте? Ви хіба лікар?
— Ні.
— От бачите! А таке кажете. Ви повинні лежати спокійно, доки я не покличу лікаря. Як ваше ім'я?
— Незнайко. А ваше?
— Мене звуть Синьоочкою.
— Хороше ім'я, — похвалив Незнайко.
— Дуже рада, що вам
Обличчя Незнайка розпливлося в усмішці. Він був дуже радий, що його похвалили, тому що його майже ніколи не хвалили, а більше лаяли. Малюків поблизу не було, і Незнайко не боявся, що його дражнитимуть за те, що він водиться з малючкою. Тому він розмовляв з Синьоочкою цілком вільно й чемно.
— А як звуть оту другу? — запитав вій.
— Яку другу?
— Ту, що ви з нею розмовляли. Оту красиву, з білим волоссям.
— О! — вигукнула Синьоочка. — То ви вже, мабуть, давно не спите?
— Ні, я тільки на хвилинку розплющив очі, а потім знову заснув.
— Неправда, неправда! — похитала головою Синьоочка й насупила брови. — Отже, ви вважаєте, що я не зовсім гарна?
— Ні, що ви! — злякався Незнайко. — Ви теж гарна!
— Котра ж з нас красивіша: я чи вона?
— Ви… й вона. Ви обидві дуже гарні.
— Ви жалюгідний брехунець, але я вам прощаю, — відповіла Синьоочка. — Вашу красуню звуть Сніжинкою. Ви її ще побачите. А тепер досить. Вам не можна багато розмовляти. Лежіть смирно і не подумайте вставати з ліжка. Зараз я покличу Медуницю.
— А хто це Медуниця?
— Медуниця — наш лікар. Вона буде лікувати вас.
Синьоочка вийшла. Незнайко схопився з ліжка й почав шукати свою одежу. Йому хотілось якнайшвидше втекти, бо він знав, що лікарі люблять пригощати своїх хворих касторкою і мазати їх йодом, від якого страшенно пече тіло. Одежі ніде не було видно, але його увагу привернула лялька, що сиділа на маленькому ослінчику, притулившись спиною до стіни.
Незнайкові закортіло розламати ляльку й подивитись, що там у неї всередині — вата чи тирса. Він забув про одежу й кинувся шукати ножа, але в цей час побачив себе в дзеркалі. Кинувши ляльку на підлогу, вій почав корчити перед дзеркалом різні гримаси, вдивляючись у своє обличчя. Надивившись як слід, він сказав:
— Я теж гарний, і обличчя в мене не дуже кругле.
Тут за дверима почулися кроки. Незнайко шмигнув у ліжко й накрився ковдрою. До кімнати ввійшла Синьоочка й ще одна малючка в білому халаті й білій хустинці, з невеличкою коричневою валізкою в руках. У неї були пухленькі, рум'яні щічки. Сірі очка строго дивилися через круглі рогові окуляри. Незнайко зрозумів, що це і є та Медуниця, про яку йому говорила Синьоочка.
Медуниця присунула до ліжка Незнайка стілець,
— Ой, ці мені малюки! Завжди вони щось вигадають! Ну, скажіть, будь ласка, чого ото вам заманулось летіти на цій повітряній кулі? Мовчіть, мовчіть! Знаю, що ви скажете: я більше не буду. Всі малюки кажуть це, а потім знову витворяють різні штуки.
Медуниця відкрила валізку, і в кімнаті одразу запахло не то йодом, не то іншими якимись ліками. Незнайко боязко зіщулився. Медуниця повернулась до нього й сказала:
— Встаньте, хворий.
Незнайко почав вилазити з-під ковдри.
— Не треба вставати, хворий, — строго сказала Медуниця. — Я ж наказала вам сісти.
Незнайко знизав плечима й сів у ліжку.
— Не знизуйте плечима, хворий, — зауважила Медуниця. — Покажіть язика.
— Навіщо?
— Покажіть, покажіть. Так треба.
Незнайко висолопив язика.
— Скажіть «а».
— А-а-а, — акнув Незнайко.
Медуниця дістала з валізки дерев'яну трубочку й приставила до грудей Незнайка.
— Дихайте глибше, хворий.
Незнайко засопів, як паровик.
— Тепер не дихайте.
— Ги-ги-гп! — затрясся од реготу Незнайко.
— Чого це вам смішно, хворий? Здається, я нічого смішного не сказала!
— Як же я можу зовсім не дихати? — спитав Незнайко, продовжуючи хихикати.
— Зовсім не дихати ви, звичайно, не можете, але на хвилинку затримати дихання можна.
— Можна, — погодився Незнайко й перестав дихати.
Закінчивши огляд, Медуниця сіла за стіл і виписала рецепт.
— У вашого хворого на плечі синяк, — сказала вона Синьоочці. — Підіть в аптеку, там вам дадуть медовий пластир. Відріжте клаптик пластиря і прикладіть до плеча хворого. І не дозволяйте йому вставати з ліжка. Якщо він встане, то переб'є у вас тут весь посуд і розіб'є кому-небудь лоба. З малюками треба поводитись якнайсуворіше.
Медуниця сховала у валізку свою трубку і, ще раз глянувши строго на Незнайка, пішла.
Синьоочка взяла із стола рецепт і сказала:
— Чули? Вам треба лежати.
У відповідь на це Незнайко скривився, наче розкусив кислицю.
— Нічого гримаси корчити. І не намагайтеся шукати своєї одежі. Вона у мене добре схована, — сказала Синьоочка й вийшла з кімнати з рецептом у руках.
Розділ дванадцятий
НОВІ ЗНАЙОМІ
Коли Синьоочка вийшла, Незнайко полежав трохи, потім згадав, що йому хотілось подивитися, з чого зроблено ляльку, і вже зібрався встати, але тут за дверима знову пролунали кроки й почувся чийсь шепіт.