Пригоди Незнайка і його товаришів
Шрифт:
— Братці, відчиніть швидше ворота, а то я тут усе перетрощу!
Коротульки відчинили ворота, Незнайко виїхав із двору і помчав вулицею. Почувши гамір, з усіх дворів вибігали коротульки.
— Бережись! — кричав Незнайко і мчав уперед.
Знайко, Якосьбудько, Гвинтик, лікар Пілюлька та інші коротульки бігли за ним. Але де там! Вони не могли його догнати.
Незнайко кружляв по всьому місту
Зрештою автомобіль домчав до річки, упав з кручі й перекидом покотився униз. Незнайко випав з машини й лежав на березі, а газована машина впала в річку й потонула.
Знайко, Якосьбудько, Гвинтик і лікар Пілюлька підхопили Незнайка й понесли додому. Всі думали, що він уже мертвий.
Вдома його поклали в ліжко, і лише тут Незнайко розплющив очі. Він оглянувся довкола й спитав:
— Братці, я ще живий?
— Живий, живий, — відповів лікар Пілюлька. — Тільки лежи, прошу тебе, мені тебе оглянути треба.
Він роздягнув Незнайка й оглянув. Потім сказав:
— Дивно! Всі кістки цілі, тільки синяки є та декілька скіпок.
— Це я за дошку спиною зачепився, — сказав Незнайко.
— Доведеться витягати скіпки, — похитав головою Пілюлька.
— А це боляче? — злякався Незнайко.
— Анітрошки. Ось дай я зразу найбільшу витягну.
— Ой! — заверещав Незнайко. — Ай-ай!
— Що ти? Хіба болить? — здивувався Пілюлька.
— Ще як болить!
— Ну, потерпи, потерпи! Це тобі тільки так здається!
— Ні, не здається! Ой-ой! Ай-я-й!
— Ну, чого ти кричиш, наче я тебе ріжу? Я ж тебе не ріжу.
— Болить! Сам казав, що не болітиме, а тепер болить.
— Ну, тихше, тихше! Ще одну скіпку треба витягти.
— Ой! Не треба! Не треба! Краще я із скіпкою буду!
— Не можна! Наривати почне.
— Уй-уй-уй!
— Ну, вже все. Тепер треба тільки йодом помазати.
— А це боляче?
— Ні, йодом не боляче. Лежи спокійно.
— А-а-а!
— Не галасуй, не галасуй! На машині кататись любиш, а потерпіти трошки не любиш!
— Ой, пече як!
— Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.
— Ой, не треба градусника! Не треба!
— Чому?
— Буде боліти!
— Та від градусника не болить!
— Ти все кажеш — не болить, а потім болить!
— От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не ставив?
— Ніколи.
— Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, — сказав Пілюлька й пішов по градусник.
Незнайко схопився з ліжка, вистрибнув у відчинене вікно і. втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником, дивиться, а Незнайка нема.
— От і лікуй такого хворого! — пробурчав Пілюлька. — Його лікуєш, лікуєш, а вій вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це годиться!
Розділ шостий
ЯК ЗНАЙКО ПРИДУМАВ
Знайко, який дуже любив читати, начитався у книгах про далекі країни й про різні цікаві мандрівки. Часто, коли вечорами робити було нічого, він розповідав своїм друзям про вичитане в книжках. Малюки дуже любили такі розповіді. Вони з цікавістю слухали про далекі країни, яких ніколи не бачили, але найбільше любили слухати про мандрівників, тому що з мандрівниками трапляються різні неймовірні історії і всякі дивовижні пригоди.
Наслухавшись таких історій, малюки стали мріяти про те, щоб і собі помандрувати. Деякі радили здійснити піший похід, інші пропонували сісти на човни й поплисти по річці, а Знайко сказав:
— Давайте зробимо повітряну кулю й на ній полетимо.
Ця вигадка дуже сподобалась усім. Коротульки ще ніколи не літали на повітряній кулі, і всіх малюків це дуже цікавило. Ніхто, звичайно, не знав, як робити повітряні кулі, але Знайко сказав, що він усе обміркує і тоді пояснить.
І от Знайко став думати. Думав він три дні її три ночі й придумав зробити кулю з гуми. Коротульки вміли добувати гуму. В їхньому місті росли квіти, схожі на фікуси. Якщо надрізати стебло такої квітки, то з нього витікає білий сік. Цей сік поступово гусне і перетворюється на гуму, з якої можна робити м'ячі її калоші.
Коли Знайко це придумав, він наказав коротулькам збирати гумовий сік. Усі приносили сік, для якого Знайко приготував велику бочку. Незнайко теж пішов збирати сік і зустрів на вулиці свого приятеля Гунька, який грався з двома малючками в скакалки.
— Послухай-но, Гуньку, яку ми штуку придумали, — сказав йому Незнайко. — Ти, брат, луснеш від заздрощів, коли дізнаєшся.
— От і не лусну, — відповів Гунько. — Дуже мені потрібно лускати!
— Луснеш, луснеш! — запевняв його Незнайко. — Така, брат, штука! Тобі й не снилося!
— А що ж це за штука? — зацікавився Гунько.
— Скоро ми зробимо повітряну кулю і полетимо мандрувати.
Гунька взяли завидки. Йому теж хотілося чим-небудь похвалитися, і він сказав:
— Подумаєш — пухир! А от я зате подружився з малючками.
— З якими малючками?
— А з оцими, — сказав Гунько й показав на малючок пальцем. — Ось оцю малючку зовуть Мушкою, а цю Кнопочкою.
Мушка к Кнопочка стояли віддалік i з острахом поглядали на Незнайка.
Незнайко подивився на них спідлоба й сказав:
— Так ти он як! Ти ж зо мною дружиш!
— А я і з тобою дружу, і з ними. Одне одному не заважає.