Пригоди Олівера Твіста
Шрифт:
— Нащо? — перепитала дівчина й одвернулась, зустрівшися з ним очима. — Та ти не бійся, гірше тобі не буде.
— Я цьому не вірю, — мовив Олівер, пильно дивлячись на неї.
— Гаразд, хай буде по-твоєму, — силувано засміялася дівчина. — Краще тобі не буде.
Олівер бачив, що Пенсі ставиться до нього співчутливо, і хотів уже був звернутися до неї з благанням вирятувати його. Аж раптом йому спало на думку, що, власне, ще тільки одинадцята година, на вулицях багато людей і хтось із них, може, повірить йому і прийде на поміч. Тож він підійшов до Пенсі й квапливо сказав, що готовий
Але дівчина помітила його короткий роздум і здогадалась, що він замислив. Слухаючи хлопця, вона втупила в нього пильний погляд, який свідчив: вона зрозуміла геть усе.
— Тихше! — прошепотіла вона, нахиляючись до нього, і, сторожко озирнувшись, показала на двері, — В тебе нічого не вийде. Я все робила, щоб допомогти тобі, але надаремне. З тебе не спускають очей. Може, колись тобі пощастить вирватися звідси, але — не зараз.
Вражений напругою, що бриніла в її словах, Олівер здивовано подивився на неї. Здавалося, дівчина казала правду; обличчя в неї було бліде, стривожене, вона вся тремтіла від хвилювання.
— Один раз я вже заступилася за тебе, заступатимусь і надалі, — голосно провадила Пенсі. — І вважай, що зараз я теж рятую тебе, бо хтось інший на моєму місці з тобою б не панькався. Я пообіцяла, що ти будеш тихий і слухняний, тож не підводь мене, інакше нашкодиш і собі, її мені, і, може, мене навіть уб'ють. Дивись! Як перед богом кажу, — ось що я вже витерпіла через тебе!
Вона похапцем показала на синці на шиї та руках і гарячково повела далі:
— Пам'ятай це, бо мені буде ще більша біда. Я б допомогла тобі, якби можна, але зараз у мене нічого не вийде. Воші тебе не займуть і пальцем, а в тому, що вони змусять тебе робити, твоєї провини не буде, бо ти робитимеш це з примусу. Мовчи! Кожне твоє слово моя;є мене занапастити. Давай руку. Швидше! Руку!
Олівер машинально простяг їй руку, й Пенсі схопила її, загасила свічку й потягла його за собою на сходи. Хтось невидимий у темряві швидко відчинив перед ними двері й так само швидко зачинив їх за ними. Перед будинком чекав найманий кабріолет. З тим самим гарячковим поспіхом, що чувся в її мові, дівчина затягла Олівера в екіпаж і щільно запнула вікна завісками. Кучер вказівок не потребував — він одразу стьобнув коня й погнав його чимдуж.
Пенсі міцно стискала Оліверову руку в своїй і шепотіла йому на вухо, повторюючи ті самі перестороги й умовляння. Все відбувалося так швидко, що Олівер і незчувся, як карета зупинилася перед будинком, до якого напередодні ввечері навідувався єврей.
Тієї миті, коли Олівер окинув поглядом безлюдну вулицю, з його уст мало не зірвався крик про допомогу, але у вухах його звучав стражденний голос дівчини, її розпачливе благання пам'ятати й про неї, — і він так і не розтулив рота. А поки він вагався, нагоду було втрачено: його завели до будинку, й двері за ним зачинилися.
— Сюди, — сказала дівчина, нарешті відпускаючи його руку. — Білле!
— Тут я! — озвався Сайкс, з'являючись на площадці сходів із свічкою в руці. — От і чудово! Заходьте!
Як на людину такої вдачі, як містер Сайкс, це був вияв рішучого схвалення, вираз сердечної гостинності. Видимо, дуже потішена цим, Ненсі радісно з ним привіталася.
—
— Авжеж, — погодилася Ненсі.
Вони втрьох увійшли до кімнати, Сайкс зачинив двері й сказав:
— Отже, ти привела хлопця.
— Ось він, перед тобою, — відповіла Ненсі.
— Слухняно йшов? — поцікавився Сайкс.
— Мов ягня, — відповіла Ненсі.
— Радий це чути, — мовив Сайкс і похмуро глянув на Олівера. — Радий за його ж таки шкуру, бо інакше вона була б уже трохи попсована. Ходи-но сюди, хлопче, і вислухай мою науку, бо чим скоріше ти її засвоїш, тим краще.
З цими словами Сайкс здер з голови свого нового учня шапку й шпурнув її в куток, потім узяв його за плече, підвів до столу і, сівши, поставив перед собою.
— Ну, по-перше, чи знаєш ти, що це таке? — спитав Сайкс, беручи кишеньковий пістолет, що лежав на столі.
Олівер відповів ствердно.
— Гаразд. Тепер дивися, — провадив Сайкс. — Це порох. А це куля. А оце клаптик старого капелюха на клейтух.
Олівер промимрив, що зрозумів призначення всіх цих речей, і містер Сайкс заходився дуже ретельно заряджати пістолет, а скінчивши, повідомив:
— Тепер він заряджений.
— Так, я бачу, сер, — сказав Олівер.
— А тепер затям, — мовив грабіжник і раптом — хлопець аж здригнувся — схопив його за руку й приставив дуло пістолета йому до скроні, — якщо ти бодай рота розтулиш на вулиці, поки я сам до тебе не заговорю, — ця куля розчерепить тобі голову. Тож, перше ніж подати голос без дозволу, помолися за упокій своєї душі.
Для більшої переконливості Сайкс грізно зсунув брови й повів далі:
— Наскільки я знаю, жодна жива душа не питатиме за тебе, якщо ти здохнеш. Тож, виходить, я міг би й не розводитися про все це, якби не зичив тобі добра. Ясно?
— Цебто, — з притиском мовила Ненсі, багатозначно глянувши на Олівера, щоб той прислухався до її слів, — цебто, ти хочеш сказати: якщо Олівер стане тобі поперек дороги в цьому ділі, ти прострелиш йому голову, щоб потім він не виказав тебе, і тебе не зупинить те, що за це можна попасти на шибеницю, бо все одно в своїй роботі ти щомісяця важиш життям.
— Точно! — схвально кивнув головою містер Сайкс. — У жінок язик добре підвішений, поки не зривається, зате як зірветься, то вже теліпається. Ну, тепер цей малий знає, що й до чого. Давай повечеряємо й перепочинемо трохи перед роботою.
Виконуючи це побажання, Ненсі швиденько застелила стіл скатертиною, зникла кудись на кілька хвилин і повернулася із жбаном пива й тарелем з вареною баранячою головою, що дало містерові Сайксу нагоду повправлятися в дотепах, заснованих на дивному збігові слів: злодійською мовою ця страва називалася «хомка», і таку саму назву мав хитромудрий інструмент, яким широко послуговуються представники його професії. Достойний джентльмен перебував у чудовому, піднесеному настрої, викликаному, певно, тим, що нарешті можна буде взятися за діло. На доказ цього твердження можна відзначити, що він весело, одним духом вижлуктив увесь жбан пива й за вечерею вилаявся, за приблизними підрахунками, не більше як сто разів.