Пригоди Олівера Твіста
Шрифт:
— Як крейда. Що це ти з собою вдіяла?
— Нічого, — недбало відповіла дівчина. — Хіба що просиділа в цій задусі хтозна-скільки часу, ото і все. Ну, відпусти вже мене, зроби ласку.
Зітхаючи над кожною монетою, перед тим як покласти її Ненсі в долоню, Фейгін відлічив обіцяну суму. І без дальших розмов, лише побажавши одне одному на добраніч, вони розійшлися.
Опинившись на вулиці, дівчина присіла на східцях чийогось ґанку; якусь хвилю вона, очевидно, була така збентежена, що не могла й кроку ступити далі. Та раптом звелася на ноги і пішла, але зовсім не в той бік, де на неї чекав Сайкс.
Може, від плачу їй полегшало, а може, вона збагнула всю безнадійність становища, — тільки Ненсі повернулась і чимдуж помчала назад, — почасти, щоб надолужити згаяний час, а почасти, щоб не відставати від шаленого плину своїх думок. Незабаром вона дісталася до будинку, де залишила грабіжника.
Якщо, ставши перед містером Сайксом, Ненсі й виказала чимось своє хвилювання, він того не помітив, бо, запитавши про гроші і переконавшись, що дівчина їх принесла, Сайкс щось задоволено промимрив, знову поклав голову на подушку і поринув у сон, перерваний появою Ненсі.
На її щастя, прибравши до рук ті гроші, Сайкс мав досить діла на весь наступний день — він без упину їв і пив; і все те так благотворно подіяло на грабіжника й пом'якшило його крутий норов, що в нього не було ні часу, ні бажання присікуватися до її поведінки або вигляду. А Ненсі ходила збуджена й байдужа до всього навкруги, як людина, що наважилась — після тривалої душевної боротьби — на відчайдушний і небезпечний крок. Звичайно, якби тут був Фейгін, це б не сховалося від його рисячих очей, і він би, цілком можливо, відразу вдарив на сполох. Але містер Сайкс не відзначався особливою спостережливістю, його не тривожили передчуття, тонші за ті, що їх можна легко заглушити брутальним поводженням з усіма і кожним, а до того ж, як уже зазначалося, він перебував у доброму гуморі, тим-то і не помітив нічого незвичайного в поведінці Ненсі, та й взагалі так мало звертав на неї уваги, що навряд чи запідозрив би щось недобре, навіть коли б вона й зовсім не приховувала свого збудження.
На кінець дня Ненсі почала ще дужче нервуватись, а коли споночіло і вона сиділа біля грабіжника, чекаючи, поки він уп'ється й засне, її обличчя було таке бліде, а очі так палали, що навіть Сайкс нарешті помітив це і неабияк здивувався.
Знеможений лихоманкою, містер Сайкс лежав у ліжку і сьорбав джин, розведений гарячою водою, щоб не так обпікало горлянку; коли він уже втретє або вчетверте простяг до Ненсі порожню склянку, його раптом вразив її вигляд.
— Еге-ге! — вигукнув Сайкс, зводячись на лікті й зазираючи дівчині просто у вічі. — Хай мене грім поб'є! Та ти наче щойно з домовини встала! Що це з тобою?
— Зі мною? — перепитала дівчина. — Нічого. А ти чого так витріщився на мене?
— Знов якісь дурощі? — не вгавав Сайкс, щосили шарпонувши її за руку. — Ану признавайся! Ти щось замислила? Що в тебе на думці?
— Багато чого, Білле, — відповіла дівчина і, здригнувшись, провела долонею по очах. — Та, боже ж ти мій, чи тобі не однаково?
Удавана веселість останніх слів, здавалося, справила на Сайкса більше враження, ніж несамовитий,
— Ну, ось що я тобі скажу, — мовив Сайкс, — або до тебе вчепилася лихоманка і вже починає тіпати тебе, або тут запахло смаленим. Чи не збираєшся ти часом… Та ні, побий мене грім! На це ти не здатна!
— На що? — запитала дівчина.
— Ні, ні, — пильно вдивляючись в її обличчя, пробурмотів сам до себе Сайкс, — у цілому білому світі не знайдеш надійнішої дівки, а то б я перерізав їй горлянку ще три місяці тому. Її таки починає трусити лихоманка.
Дійшовши цього заспокійливого висновку, Сайкс за одним духом спорожнив склянку і, сердито лаючись, зажадав нової порції цілющого питва. Дівчина хутко підхопилась і, ставши до Білла спиною, знову наповнила склянку, а потім, не випускаючи її з рук, дала йому випити все до дна.
— Тепер іди сядь отут біля мене, — сказав грабіжник, — і хай твоє обличчя буде таке, як завжди, а то я так його розмалюю, що сама себе не впізнаєш, хоч як удивлятимешся.
Ненсі послухалась. Стиснувши її руку в своїй, Сайкс відкинувся на подушку і звернув очі на дівчину. Його обважнілі повіки то заплющувалися, то розплющувались. Сайкс неспокійно перевертався з боку на бік; на дві-три хвилини він поринав у дрімоту, а потім з жахом схоплювався і очманіло озирався довкола; ось він знову спробував підвестись, та нараз, мов прострілений, повалився на ліжко й заснув міцним, непробудним сном. Пальці його розтулилися, піднята рука, мов нежива, впала обіч тіла — він лежав у глибокому забутті.
— Нарешті опій подіяв, — прошепотіла дівчина, підводячись. — Я й так уже, мабуть, запізнилася.
Вона похапцем наділа капелюшка й накинула шаль, раз у раз полохливо озираючись, наче не покладалась на сиотворне і кожної миті чекала, що важка Сайксова рука ляже на її плече; потім вона схилилася над ліжком, поцілувала грабіжника в уста і, безгучно відчинивши й зачинивши за собою двері, вибігла на вулицю.
В одному з темних провулків, що вели до головної вулиці, сторож викрикував пів на десяту.
— Давно вибило половину? — спитала в нього дівчина.
— За чверть години проб'є десять, — відповів сторож, підносячи до її обличчя ліхтар.
— А я ж не доберуся туди раніше, як за годину, — прошепотіла Ненсі й, прослизнувши повз сторожа, помчала далі.
Прямуючи з Спітлфілдзу до лондонського Вест-Енду, вона минала глухі вулиці й завулки, де багато крамниць уже почали зачинятись. Вибило десять, і її хвилювання зросло. Розштовхуючи перехожих, вона мчала вузькими пішоходами і, кидаючись мало не під ноги коням, перебігала багатолюдні вулиці на перехрестях, де чималі юрби стояли, нетерпляче дожидаючи, коли можна буде перейти на другий бік.
— Божевільна, та й годі! — кидали з натовпу, дивлячись їй услід.
Коли Ненсі досягла заможнішої частини міста, де вулиці були порівняно безлюдні, її нестримний біг збуджував ще більшу цікавість у поодиноких перехожих. Декотрі навіть наддавали ходи, наче хотіли дізнатись, куди це вона поспішає; а ті з них, кому щастило випередити її, озиралися, дивуючись, як у неї вистачає сили весь час так хутко бігти. Та один по одному вони відставали, і коли Ненсі зрештою досягла потрібного їй місця, навколо не було ні душі.