Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
Шрифт:
— Дивне привітання, — зухвало відповів Мак-Мердо. — Надто для майстра масонської ложі, що розмовляє з приїжджим братом.
— Оце ви й повинні довести, — відказав Мак-Ґінті. — Сам Господь вам не допоможе, якщо ви злукавите! Де вас було посвячено?
— У двадцять дев’ятій ложі в Чикаго.
— Коли?
— Двадцять четвертого липня 1872 року.
— Хто був майстром?
— Джеймс Г. Скотт.
— Хто управитель вашої округи?
— Бартолом’ю Вільсон.
— Так! Відповідаєте ви впевнено. Що ж ви тут робите?
— Працюю,
— Ви швидко беретеся до справи?
— Ті, що знали мене, вважали саме так.
— То, може, ми випробуємо вас раніше, ніж ви гадаєте. Ви чули що-небудь про тутешню ложу?
— Чув, що до неї беруть лише справжніх братів.
— Ваша правда, містере Мак-Мердо. Чому ви покинули Чикаго?
— Не скажу!
Мак-Ґінті вирячив очі. Він не звик до таких відповідей, і ці слова його вразили.
— Чому ви не хочете сказати цього мені?
— Бо брат не може брехати братові.
— Тобто правда така, що про неї не слід говорити?
— Якщо хочете, то так.
— Послухайте-но, містере. Тоді не сподівайтеся, що я, як майстер, візьму до ложі людину, яка не може відповідати за своє минуле.
Мак-Мердо збентежився. Він дістав з кишені пожмакану газетну вирізку.
— Правду кажете, раднику, — лагідно мовив він. — Прошу у вас вибачення. Я сказав це, не подумавши. Я знаю, що сміливо можу віддати себе до ваших рук. Прочитайте цю вирізку.
Мак-Ґінті перебіг очима повідомлення про вбивство Джонаса Пінто в пивниці «Озеро» на Маркет-стрит у Чикаго першого дня нового 1874 року.
— Ваша робота? — спитав він, повертаючи папірець.
Мак-Мердо кивнув.
— Чому ви його застрелили?
— Я, бачте, допомагав дядькові Сему [9] клепати долари. Може, мої грошенята й не були такої чистої проби, як його, проте дуже скидались на них, та й дешевші були. Цей Пінто кидав їх...
— Що робив?
9
Дядько Сем— іронічний збірний образ Сполучених Штатів Америки.
— Пускав ці долари в обіг. Але якось надумав донести на мене. І, напевно, доніс би. Я не став чекати. Вбив його і подався сюди, на копальні.
— Чому саме на копальні?
— Бо читав у газетах, що тутешній люд не дуже розбірливий.
Мак-Ґінті засміявся:
— То ви спершу були фальшивомонетником, потім — убивцею й вирішили, що в цих краях вас охоче приймуть?
— Нібито й так, — відповів Мак-Мердо.
— Ви, мабуть, далеко підете. Скажіть-но, а ви ще й досі вмієте робити ці долари?
Мак-Мердо дістав з кишені півдюжини монет.
— Вони вийшли не з філадельфійського двору, — зауважив він.
— Невже! — Мак-Ґінті величезною волохатою, як у мавпи, лапою підніс їх до світла. — Не бачу ніякої різниці. Хай вам біс, та ви можете стати корисним братом! Нерви
— Але ж не я був у небезпеці.
— А хто ж?
— Ви, раднику. — 3 кишені свого піджака Мак-Мердо дістав револьвер зі зведеним курком. — Увесь цей час я ціливсь у вас. І мій постріл, гадаю, випередив би ваш.
— Хай вам біс! — Мак-Ґінті від гніву почервонів, але тут же вибухнув реготом. — Давно мені не доводилось зустрічати такого шибайголову. Я певен, що ложа пишатиметься вами... А це що за дідько? Чого ви хочете? Невже я не можу п’ять хвилин поговорити сам на сам з джентльменом, щоб сюди не вдерся хтось інший?
Увійшов зніяковілий служник:
— Даруйте, раднику, тут Тед Болдвін. Хоче негайно побачити вас.
Звістка ця була ні до чого — з-за його плеча визирало розлючене обличчя самого Болдвіна. Він виштовхав служника з кімнати й зачинив за собою двері.
— Отже, — промовив Болдвін, люто позираючи на Мак-Мердо, — ви прийшли сюди першим, чи не так- Я хочу сказати вам, раднику, кілька слів про цього чоловіка.
— То скажіть їх тут, при мені! — вигукнув Мак-Мердо.
— Я скажу їх, де й коли схочу.
— Тихше, тихше! — мовив Мак-Ґінті, підводячися з бочки. — Це нікуди не годиться. До нас прийшов новий брат, Болдвіне, й ми не повинні так люто вітати його. Потисніть йому руку, й квит!
— Ніколи! — скрикнув Болдвін.
— Я готовий побитися з ним, коли він думає, що я скривдив його, — сказав Мак-Мердо. — Я битимуся з ним навкулачки, а якщо це не вдовольнить його, то будь-яким іншим чином — як він схоче. Розсудіть нас самі, раднику, як личить майстрові.
— То через що ви посварилися?
— Через дівчину.
— Вона має право вибору.
— Невже? — здивувався Болдвін.
— Між двома братами ложі — має, — відповів начальник.
— Це ваше рішення, так?
— Так, моє, Теде Болдвіне, — сказав Мак-Ґінті, суворо позираючи на нього. — Ви хочете щось заперечити?
— Але ж ви відштовхуєте того, хто був з вами останні п’ять років, заради хлопця, якого побачили вперше в житті! Ви не довічний майстер, Джеку Мак-Ґінті. Вже на наступних виборах...
Радник кинувся на нього, мов тигр. Дужа рука стисла шию Болдвіна й штовхнула його на одну з бочок. Ця шалена бійка скінчилася б бідою, якби не втрутився Мак-Мердо.
— Обережніше, раднику! Заради Бога, обережніше! — крикнув він, тягнучи господаря назад.
Мак-Ґінті розчепив пальці, і приборканий Болдвін, хапаючи ротом повітря й тремтячи всім тілом, мов людина, котра тільки-но побувала на порозі смерті, знову сів на бочку, на яку його щойно штовхнули.
— Ви давно цього домагалися, Теде Болдвіне, — і ось, маєте! — вигукнув Мак-Ґінті, дихаючи на повні груди. — Вам, напевно, уві сні ввижається, що мене забалотують і ви посядете місце майстра! Але зараз начальник у ложі — я й нікому не дозволю мати щось проти мене чи проти моїх рішень!