Пригоди Тома Сои?єра

Твен Марк

Гекльберрі був вільний птах; блукав, де йому хотілося. В хорошу годину він ночував десь на чужому ґанку, а в дощову - в порожніх діжках, йому не треба було ходити ні до школи, ні до церкви, йому нікого було слухатися, над ним не було господаря. Він міг ловити рибу чи купатися, коли і де йому заманеться, і сидіти в воді, скільки йому хочеться. Ніхто не забороняв йому битися. Лягав спати він, коли хотів. Навесні він перший з усіх хлопців починав ходити босий, а восени взувався останній, йому не треба було ні митися, ні одягати чисту білизну, а лаятися він умів

напрочуд. Одне слово, цей хлопець мав усе, що надає ціну життю… Так думали всі вимучені, скуті по руках і ногах «добре виховані» хлопці з «порядних родин» у містечку.

Том привітав романтичного волоцюгу:

– Агов, Гекльберрі! Здоров!

– Здоров і ти, коли хочеш…

– Що це таке в тебе?

– Дохла кішка.

– Дай подивитися, Геку! Ач, зовсім уже заклякла. Де ти її взяв?

– Купив у одного… у хлопця.

– Скільки заплатив?

– Синій квиток і бичачий пузир… що я поцупив на різниці.

– А де ти дістав синій квиток?

– Купив у Бена Роджерса два тижні тому… за батіжок.

– Слухай, Геку, а на що годиться дохла кішка?

– На що годиться? А бородавки виводити.

– Та ну? Я знаю кращий засіб.

– Б'юсь об заклад, не знаєш. Що це за засіб?

– Гнила вода.

– Гнила вода? Нічого вона не варта, твоя гнила вода.

– Нічого не варта?! А ти її коли-небудь пробував?

– Ні, я не пробував. А Боб Таннер - той пробував.

– А хто тобі сказав?

– Та бачиш, він казав Джефові Течеру, а Джеф казав Джонні Беккеру, а Джоні казав Джіму Голмсу, а Джім казав Бену Роджерсу, а Бен казав одному негрові, а негр сказав мені. От і знаю.

– Ну, і що з того? Всі вони брешуть. Принаймні всі, крім негра, його я не знаю. Нісенітниця! Тепер ти мені скажи, Геку, як Боб Таннер робив це?

– А так: він узяв та й засунув руку в гнилий пень, де була дощова вода.

– Вдень?

– Атож.

– І лицем стояв до пня?

– Ага. Начебто так.

– І казав він щось при цьому?

– Мабуть… Не знаю.

– Ага! Ще захотів виводити бородавки гнилою водою, коли берешся за діло таким безглуздим способом. Ні, так нічого доброго не зробиш. Треба піти самому в гущавину лісу, подивитися, де там є пень з гнилою водою, і саме опівночі стати спиною до пня, сунути руку в воду і сказати:

Ячмінь-зерно, ячмінь-зерно, розмелись мукою,

Гнилі води, гнилі води, візьміть бородавки з собою.

А потім, заплющивши очі, швиденьке відійди на одинадцять кроків, повернись тричі навкруги і йди додому і нікому нічого не кажи, бо коли скажеш - усі чари зникнуть.

– Так, це схоже на правду. Тільки Боб Таннер… він робив не так…

– Та певно, що не так! І тому з усіх хлопців у містечку в нього бородавок найбільше. А коли б він знав, як поводитися з гнилою водою, у нього не було б жодної бородавки. Я сам їх тисячі вивів з своїх рук таким побитом, Геку. У мене їх було дуже багато, бо я граюся частенько з жабами. А то я ще виводжу їх гороховим стручком.

– Справді, стручком добре. Я теж так робив.

–

Та ну? А як же ти виводив стручком?

– Береш стручок, вилущуєш горох, потім ріжеш бородавку, щоб показалась кров, капаєш кров'ю на половинку стручка, потім копаєш ямку і закопуєш цю половинку на перехресті доріг рівно опівночі на молодику. А другу половинку спалюєш. Розумієш, та половинка, на якій кров, буде весь час притягувати другу, а кров тягне до себе бородавку, від чого вона і зникає дуже скоро.

– Воно то так, Геку. Тільки, коли закопуєш, треба ще примовляти: «Стручок в яму, бородавко, геть з руки і назад не вертайся».
– Так буде краще. Джо Гарпер теж так робить, а він, знаєш, де тільки не був. Навіть до самого Кунвілля доїжджав. Ну, а як же ти виводиш їх дохлою кішкою?

– А ось як: візьми кішку і йди з нею на кладовище, у таке місце, де поховано якусь злу людину. І ось опівночі прийде чорт, а може й два-три; але ти їх не побачиш, тільки почуєш ніби шум вітру, а може, почуєш, як вони розмовлятимуть. І коли вони потягнуть чолов'ягу геть, жбурни їм кішку навздогін і приказуй: «Чорт за мертвяком, кіт за чортом, бородавки за котом, геть від мене всі разом». Від цього всяка бородавка зійде.

– Схоже на діло. Ти коли-небудь пробував це, Геку?

– Ні, але мені стара Гопкінс казала.

– Ну, тоді воно таки так. Бо кажуть, що вона відьма.

– Кажуть! Я напевне знаю. Вона батькові наврочила. Батько це сам мені говорив. Якось він іде і бачить, що вона на нього чортів привертає. Так він схопив каменюку та в неї, - але не влучив. І що ж ти думаєш: цієї самої ночі він скотився з покрівлі, де спав п'яний, і зламав собі руку.

– Ото страх! Та як же він довідався, що вона чортів привертає?

– Ну от іще! Батько казав, що про це довідатись дуже легко. Коли хтось на тебе витріщає очі та ще й буркоче щось, то, значить, наврочити хоче. Бо коли відьма буркоче, то це вона читає молитву навпаки, задом наперед, - розумієш?

– Слухай, Геку, коли ти будеш пробувати з кішкою?

– Цієї ночі. На мою думку, чорти напевно прийдуть цієї ночі по старого Вільямса.

– Та його ж іще в суботу поховали, Геку. Вони, мабуть, уже вкрали його в суботу вночі.

– Та що ти кажеш! Як же вони могли його вкрасти до півночі? А опівночі вже була неділя. В неділю чорти не дуже люблять шльондрати по землі.

– Це правда. Про це я не подумав. Можна й мені з тобою?

– Звичайно, якщо не боїшся.

– Боюсь! Отакої! Ти нявкнеш під вікном?

– Добре… І ти нявкни у відповідь, якщо тобі можна буде вийти. А то минулого разу я доти нявкав під вікнами, поки старий Гейс почав жбурляти в мене каменюки й кричати: «Чорти побрали б цю кішку!» Я йому за це вибив шибку цеглиною, - тільки ти про це анітелень!

– Гаразд. Тієї ночі я не міг нявкнути у відповідь, бо тітка за мною стежила. Але тепер я таки нявкну. Слухай, Геку, що це в тебе таке?

– Нічого особливого - кліщ.

– Де ти його взяв?

– А в лісі.

– Що візьмеш за нього?