Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81
Шрифт:
У мене чомусь не вистачає сміливості подивитися йому в очі.
Я зупиняю електромобіль перед ворітьми, за якими починається тіниста дубова алея, що веде до ранчо. Стоїть. рання весна, повітря напоєне пахощами жовтих нарцисів, які саме розцвітають. Мені важко призвичаїтись до думки, що настане день, коли я помру, як і інші. Хотілося б, щоб мій прах розвіяли на цих полях довкола ранчо — ховати мерців уже давно заборонено, — хай би моє тіло послужило бодай добривом для
— Я б хотів, щоб ти привіз мені Елу. Це єдина людина, яка досі не стала мені байдужою, хоч минуло вже стільки років. Роби що хочеш, але я мушу її побачити за всяку ціну.
З Елою я зустрівся на початку червня на своїй віллі поблизу Ліона. За тиждень у Нью-Йорку має відбутися, фінальний матч світового чемпіонату. По-моєму, вона зразу вичитала в моїх очах таку пристрасть, що це змусить її покохати мене знову. Як усе ж таки я люблю її! Мені раптом спадає на думку, що до того, як я зустрівся з нею, до того, як став світовою зіркою і здобув славу й багатство на треках ролерболу-бойовиська, я був лише скромним докером без роду й племені.
Ела бере мене за руку, цілує мені пальці.
— Як тобі живеться, Джонні?
Її обличчя променіє чимось подібним до захвату.
Дні, що настають потім, сповнені насолоди й ніжності. Коли тіла наші спочивають, ми повертаємося до спільних спогадів: згадуємо, як трималися за руки, з якою радістю зустріли дозвіл на одруження, у пам’яті зринають назви книжок, що стояли на полицях у нашій квартирі над Рівер-Оукс. Часом ми не можемо чогось пригадати. Нічого не вдієш, адже минуло стільки років, а в нас немає сім’ї, немає нічого, що могло б надати сенсу нашому існуванню.
У нас є тільки два життя — її і моє.
Ось чому я прошу Елу, щоб вона розповідала мені про свого чоловіка, про місця, де вона з ним бувала, про їхній дім і взагалі про все, пов’язане з нею. Сам я розказую про жінок, яких знав, про Бартоломея, про Джіммі Клійтеса, про моє ранчо серед гір у далекому Техасі.
Звісно, я. міг би переконати себе в тому, що це лиха доля нас розлучила, але я волію дивитися правді у вічі: Ела просто покинула мене, бо тоді я ще був нічим. Звичайним молодим хлопцем, який тільки мріяв стати зіркою ролерболу-бойовиська.
Вранці у день свого від’їзду вона спакувала речі, надягла дорожній костюм і сховала волосся під хутряною шапочкою. Де й поділась лагідність у її голосі, ніжність в очах. Чимось вона нагадала мені мотоцикліста на полі, коли той вихоплюється з хаосу й тільки очікує сприятливого моменту, щоб ринути вниз і завдати смертельного удару.
— Прощавай, Ело.
Я хотів поцілувати її на прощання. Та мої губи лише ковзнули по хутряній
Перед великою подією, яка має відбутися в Нью-Йорку, місто затопила хвиля справжнього божевілля. Юрби людей сунуть на площу Енергії і штурмують каси стадіону. Скрізь, де я з’являюся, натовп тисне на мою охорону, намагаючись доторкнутися до мене, немовби я святий, пророк або міфічний герой.
Матч незабаром почнеться. Наша команда, вишикувавшись на полі, слухає перші такти гімну Конгломерату Енергії. Я намагаюсь переконати себе, що сьогодні я в чудовій формі, але це мені не дуже вдається. Грає оркестр, тисячі голосів підхоплюють приспів нашого гімну: “Матч починається — слава цій грі!”
Я підсвідомо починаю ворушити губами, вимовляю слова і нарешті теж приєднуюсь до співу.
Переклад з англійської.
Зміст
Від упорядника
Леонід Панасенко. Сліди на мокрому піску
Віктор Савченко. Гостинець для президента
Ігор Росоховатський. Думка
Андрій Дмитрук. Відвідини самітника
Володимир Єременко. Про це запитайте у них
Олег Покальчук. Втрата
Олекса Палійчук. Страх заплющити очі
Олександр Тесленко. Програма для внутрішнього користування
Володимир Заєць. Не досягнувши Межі
Іван Кирій. Сто ключів
Василь Котляр. Шукайте жінку
Олександр Ємченко. Вибух над Тунгускою
Агоп Мелконян. Подорож у пекло. Переклад В. Гуця
Мілан Гейдук. Земні подорожі. Переклад О. Паламарчук
Арпад Балаж. Зустріч. Переклад В. Шуневича
Вільям Гаррісон. Ролербол. Переклад Ю. Сергієнка