Прометей закутий
Шрифт:
195]
Глумує з тебе тяжко і безчесно так,-
Скажи, як ця розмова не гнітить тебе.
ПРОМЕТЕЙ
Як боляче, як важко це розказувать,
Та гірко ж і мовчати,- так і так болить.
Як боги, вперше почали злоститися
200]
І учинивсь між ними лютий заколот,-
Одні-бо скинуть намагались Кроноса,
Щоб Зевс владарив, інші ж їм противились,
Царем богів Кроніда не бажати,-.
В той час титанам радив якнайкраще я,
205]
Урана
Не міг я. Буйним серцем зневажаючи
Ті хитрощі, самою тільки силою
Вони здобути владу сподівалися.
Не раз я чув провіщення від матері
210]
Феміди-Геї (під двома іменнями
Єдина постать), як скінчиться заколот.
Тоді не тиском сили, не потужністю,
А підступом належить подолать богів
(Вони ж мене не вшанували й поглядом,
215]
Коли я перед ними говорив про це).
Тому волів я краще в цих обставинах
Вдвох з матір'ю допомагати Зевсові,
Як-то допомагає вільний вільному.
Безодня чорна тартару моєю лиш
220]
Порадою - і Кроноса одвічного,
І всіх його сподвижників поглинула.
За цю послугу карою жахливою
Владар богів жорстоко відплатив мені.
Властиво-бо усім тиранам хворіти
225]
На боязку до друзів недовірливість.
Питали ви, з якої це причини вій
Глумує так із мене,- все з'ясую вам.
Трон батьківський посівши, між ботами він
Дари почесні поділив і кожному
230]
Дав владу. Тільки для людей знедолених
Не залишив нічого, несь-бо смертний рід
Хотів вій винищити і насадить новий.
Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,
А я - наваживсь. Людям я рятунок дав,
235]
Щоб їм, розбитим громами Кроніона,
На чорне дно аїду не спускатися.
За це ось муки зазнаю такої я,
Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.
До смертних жалісливому - мені жалю
240]
Нема; немилосердний був до мене Зевс,
Але й його неславить, це стидовище.
ХОР
З заліза треба серце мати, з каменю,
З тобою щоб не мучитись стражданнями
Твоїми, Прометену! їх не бачити
245]
Воліли б ми - надав серце в жалощах!
ПРОМЕТЕЙ
На мене друзям гірко вже й дивитися.
….
ХОР
Крім цього, більше не вчинив нічого ти?
ПРОМЕТЕЙ
Позбавив смертних прозирання долі я.
ХОР
Які ж від цього ліки ти їм винайшов?
ПРОМЕТЕЙ
250]
Я їх сліпими наділив надіями.
ХОР
Велику смертним помічі дарував ти цим.
ПРОМЕТЕЙ
Вогонь,
ХОР
Вогнистий промінь - тим недовгоденним дав!
ПРОМЕТЕЙ
Вогонь навчить їх багатьох умілостей.
ХОР
255]
За це тебе Кроніон, так. караючи…
ПРОМЕТЕЙ
Катує, мучить, глуму не послаблює.
ХОР
Невже твоїй недолі і кінця нема?
ПРОМЕТЕЙ
Не буде, якщо сам не схоче Зевс того.
ХОР
Чи схоче ж він? Яка надія? Бачиш ти,
260]
щ0] погрішив? Нелегко нам це мовити
І боляче для тебе. Та облишмо це,-
Шукаймо краще із біди визволення.
ПРОМЕТЕЙ
О, легко тому радити нещасного,
Хто навіть і ногою не торкнувсь біди.
265]
Але ж усе це добре наперед я знав.
Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся,-
Помігши смертним, я себе на муки дав.
Та знемагати в муках не гадав я тут,
На кручі цій високій, у самотності,
270]
На скелях, що мені на долю випали.
Страждань ви не оплакуйте теперішніх -
Зійдіть додолу з колісниці й слухайте,
Що має статись, і про все довідайтесь.
Явіть, явіть увагу,- з тим, хто мучиться,
275]
Помучтесь разом. Тож біда, блукаючи,
Одних сьогодні, других - завтра здибає.
ХОР
Не відмовимо послуху ми
Тобі, Прометею! Ногами легкими
З бистролетного повозу зійдемо ми,
280]
3 ефіру, де птахів прозорі шляхи,
До стрімкої підійдемо скелі,-
Про муки твої -
Бажаємо все ми почути.
На крилатому коні з'являється Океан.
ОКЕАН
Довгу-довгу до краю пройшовши путь,
285]
Я до тебе прибув, Прометею,
Легкокрилого птаха направивши літ
Без удил, зусиллям волі самої.
Знай же, горем і я вболіваю твоїм,
Ще й спорідненість наша до того мене
290]
Спонукає..
А коли б і не рідний ти був, то нікого
Не шануюся так, як тебе.
Що правду я мовлю, дізнаєшся сам,-
Лестити лукаво не личить мені.
295]
Розкажи мені, як же тобі помогти,
Щоб ти не сказав, ніби маєш ти друга,
Вірнішого від Океана.
ПРОМЕТЕЙ
Це що? І ти моєї муки глядачем
Прийшов? Та як ти зважився, покинувши
300]
Одноіменні хвилі й самостворені
Печери кам'яні, в залізородний край
Податись? То для того ти прийшов сюди,
Щоб висловити в горі співчуття мені?
На Зевсового друга, що поміг йому