Прометей закутий
Шрифт:
То з мук ганебних і кайданів визволюсь.
Стасим другий
ХОР
Строфа 1
Зевс можновладний на нас
Хай свою міць не насилає ніколи!
Хай богам ми в жертву благальну принести
530]
Не баримося биків
Там, де хвиль Океана-отця невгавний шум!
Й словом не схибити нам -
535]
Це бажання завжди плекаймо в серці своїм.
Антистрофа 1
Солодко
Довгий свій вік в радісно-буйних надіях,
Світлих мрій мед серцю в поживу давати -
Та. від жалю тремтимо,
540]
Зрячи в лютих без ліку муках тебе…
Зевса-бо не боячись,
Ти свавільно смертних шануєш, о Прометей!
Строфа 2
Сподівайся подяки невдячної,
545]
Друже! Поміч яка,
Порятунок який - від тих недовгоденних!
Чи не знав ти - безсиллям кволим, наче мрія,
Рід сліпий людства бездольного спутано.
550]
Смертних водіння ніколи
Вічного ладу не зрушить -
Волі Зевса не здолає.
Антистрофа 2
Від недолі твоєї ми навчені
Цього, о Прометей.
555]
Чи такими тебе піснями всі вітали
Ми навколо купелі шлюбної і ложа
В світлий час радості - втіхи весільної,
В час, як, дарами схиливши,
Нашу сестру Гесіону
За свою ти взяв дружину?
Вбігає божевільна Іо, - в неї на лобі коров'ячі роги.
ІО
Що за край? Що за люди? І хто це стоїть,
Обмаяний бурями; в Путах міцних
На скелі стрімчастій? За злочин який
Він терпить цю кару? Повідай, куди
565]
Я, нещасна, тепер заблукала?
А-а-а!
Знов овід цей жалить мене, бездольну,
Жахає знов пастух тисячоокий -
Аргоса привид, сина Землі!
570]
Зором лукавий - мчить по світах,
Його земля й по смерті не приймає.
І, знедолену, мене гонить він,
Схудлу з голоду, понад рінь морську!
Строфа
575]
Десь дуда гуде восколіплена,
Смутен сон навіваючи…
Ой куди, куди та й завів мене
Блукань довгий шлях?
І за що, Кроніде, за який гріх
На мене наслав ти оцих мук гіркий біль?
О-ой!…
580]
І, оводом жахаючи,
Нещасну діву мучиш божевільну?…
Попали вогнем, під землею скрий,
Морським звірам дай
Мене в поживу, о царю, благань
Не зневаж моїх!
Доволі я блуканнями
Намучилась, а як із муки вимкнути -
І досі я не знаю.
Почуй діви-телиці
ПРОМЕТЕЙ
Як не почути гнаної злим оводом
590]
Іпаха доньки, що, опікши Зевсові
Коханням серце, Гери гнів накликала
І от - блукає гонами безкраїми.
ІО
Антистрофа
Звідки батькове ім'я знаєш ти?
Хто ж ти сам, безталаннику,
595]
Що біду мою оповів мені,
Безталанниці?
Назвав ти недугу, що велінням
Богівським жалить-сушить мій мозок весь час.
О-ой!…
600]
І скоками шаленими
Сюди я в муках голоду примчала,
Гнана ревністю Гери гнівної.
Чи страждає хто,
О нещасливий, так, як мучусь я?
Та скажи мені,
605]
Що далі перетерпіти
Я ще повинна,- ліками цілющими
Порадь мене, як знаєш.
Озвись! Діві блуденній скажи все,
ПРОМЕТЕЙ
Все розповім я, що почути хочеш ти,
610]
В прості слова загадок не вплітаючи,
Як личить перед другом відкривать уста,-
Вогнеподавця Прометея бачиш ти.
О ти, що смертним спільну користь виявив,
Бездольний Прометею, за що терпиш так?
ПРОМЕТЕЙ
916 Над муками своїми щойно плакав я.
ІО
Тож і для мене ласки не відмовиш ти?
ПРОМЕТЕЙ
Спитай - якої, і про все дізнаєшся.
ІО
Скажи, хто до бескету прикував тебе?
ПРОМЕТЕЙ
Веління Зевса, а рука Гефестова.
ІО
620]
А за який ти злочин терпиш кару цю?
ПРОМЕТЕЙ
І того досить, що тобі вже мовив я.
ІО
Скажи одно лиш: чи коли настане край
. Блукань оцих для мене, нещасливої?
ПРОМЕТЕЙ
Не знати цього краще, ніж довідатись.
ІО
625]
О, не ховай, що маю-перетерпіти!
ПРОМЕТЕЙ
Тобі цієї не відмовлю послуги.
ІО
Чому ж із відповіддю ти загаявся?
ПРОМЕТЕЙ
Я б рад, та дух боюся твій стривожити.
ІО
Не дбай про мене більше, аніж я сама.
ПРОМЕТЕЙ
630]
Сама ти побажала - ну, то вислухай.
ХОР
Стривай! Частина втіхи хай дістанеться
. І нам. Раніш довідаймось од неї ми,
Як саме ця недуга з нею сталася,
Від тебе ж хай почує про кінець біди.
ПРОМЕТЕЙ
635]
Іо, вчинити ласку їм повинна ти,
Вони ж до того й сестри твому батькові.
Тож радісно і плакать, і жалітися
На долю перед тими, хто, вчуваючи
Жалі твої, сльозами й сам умиється.
ІО