Провінціалки
Шрифт:
Выбери меня, выбери меня,
Птица счастья завтрашнего дня!
І під нестримувані потенціометром звуки, що так недоречно увірвалися в хол, Борис несподівано починає танцювати: спершу ледь притупує в такт, тоді пересмикується всім тілом — дедалі шаленіше, і ось він уже закинув голову назад і тіпає нею нестямно і самозречено вимахує руками, і здається — нічого довкола нього вже не існує 3 жахом спостерігає його Лідія Андріївна,
Лідія Андріївна (прочиняє двері). Таню!
Музика вмовкає. Борис одразу обм'якнув, безцільно човпе до столу Став. Лідія Андріївна повільно повертається, сідає край столу
Що ж це таке, Борюню?
Борис. Борюня. Давненько не чув я цього слова. Мене гак звала бабуся. Яка вона була чудова. Мені її тепер не вистачає.
Лідія А н д р і ї в н а. Та ми ж із нею жили в одному місті.
Б о р и с. А, так, правильно.
Лідія Андріївна. Із мамою твоєю. А в сорок шостому твій тато їх забрав. Приїхав з якимись лекціями і побачив її.
Борис. Так-так.
Лідія А н д р і ї в н а. А за місяць приїхав знову. Вже по неї. І тільки раз бачив. А вона тоді була як оце Тетянка. А тато — вже поважна людина, працював у Академії наук. Ну і... А що дівчинці ще потрібно? Після війни, евакуації, голоду. Бабуся, звісно, її відмовляла — як це так, ти ж його зовсім не знаєш... І хлопець у неї був хороший... Рома. А мама — раз, і все.
Борис. Мені бабуся розповідала.
Лідія Андріївна. Працювала друкаркою в якійсь редакції, а тоді — раз, і все. І на все життя, Борю.
Борис. Ех, Лідіє Андріївно...
Лідія А н д р і ї в и а. А бачила лише раз.
Борис. Так, це зворушливо. (Осміхнувся.)
Лідія Андріївна (розвеселилась). А тато твій не в тім'я битий. Мама гарненька була. Ось як Тетянка. А тато на п'ятнадцять років од неї... (сміється) старший. Старий пеньок уже. От як ти.
Б о р и с. Ну так уже!
Лідія Андріївна.Точно, Борько, точно як ти! А Тетянка — хороша дівчинка. Серйозна. Я ж мати, я знаю. Ні з ким іще не зустрічалась. Я маю на увазі — по-справжньому ні з ким.
Борис. Яка різниця — по-справжньому, не по-справжньому.
Лідія А н д р і ї в н а. Ні, ні, я тобі точно кажу.
Борис. Справді? Це зворушливо. Але нікому не потрібно. Тепер у ціні зовсім інше. Зовсім інше...
Лідія А н д р і ї в н а. Я це зрозуміла. Уяви собі, за один день я багато чого зрозуміла.
Б о р и с. Ну і як?
Лідія Андріїв н а. Страшно, Боренько.
Борис. Страшно, а жити потрібно. Гаразд, Лідіє Андріївно. Ще по маленькій... (Зиркає на ручний годинник.) А то мені завтра їхати рано. (Бере пляшку.)
Лідія А н д р і ї в н а. Як узавтра?
Борис. Отож.
Лідія
Борис. Час. Роги трублять. Підлоги вже висохли. Та й працювати треба. Робота, головне — робота. О, а тут уже пусто. Ну, як нема, то й нема... (Ставить пляшку на місце.) Ключі у вас, ви тут уже призвичаїлись, що потрібно — дзвоніть. Телефон на станції — знаєте?
Лідія Андріївна. Стривай, Борю. Взавтра... В мене є...
Борис. Що?
Лідія Андріївна. Я зараз. (Хутко виходить, тут же повертається з пляшкою коньяку. Врочисто ставить її на стіл.) Ось!
Борис. Ну, Лідіє Андріївно! Тихцем вживаєте?
Лідія Андріївна. Скажеш... Це я так узяла... ну, коли Тетянка вступить... Якщо вступить.
Борис. Завбачливо. Давайте. Яка різниця — зараз, потім. Вступить. Знаєте ж, правда?
Лідія Андріївна (ніяково). Ой... якби...
Б о р н с. А, облиште, все ви знаєте. І все ви збагнули зовсім не за один день. І правильно. Що скоріше — то краще. За вас, Лідіє Андріївно. За своєчасну переміну ваших поглядів на істинні й непохитні і за нові ваші успіхи на новознайденій стежці. (П'є.)
Лідія Андріївна (не випила). Якось ти так сказав, Борю. Якось недобре.
Б о р и с. А де ви бачили добре? І що? Всюди недобре, а ось тут... (постукав себе у груди) гірш за все. Не вдається, нічого не вдається.
Лідія Андріївна. Борюню, чи ж тобі жалітися? Все є, таке майбутнє. Ну, подумаєш — теж мені, принцеса. Скільки навколо хороших дівчат.
Б о р и с. Не хочу... хороших.
Лідія А н д р і ї в н а. Та навіщо вона тобі? Знайдеш собі ще.
Борис. Люблю я її. Люблю. Жити без неї не можу.
Лідія Андріївна. Зможеш, Боренько. І правильно зробив.
Б о р и с. А якщо й справді зможу? І не люблю зовсім?
Лідія Андріївна. Звичайно, ні. Так, прихильність. Звик. Воно ж із часом звикаєш. До всього. От і до неї звик. І здається... Бог знає, чого тільки не буває. Еге! Я теж... А, та мало чого!
Б о р и с. А ви, Лідіє Андріївно, любили кого?
Лідія Андріївна. Аякже! Чоловіка свого, ось Тетянку.
Б о р и с. А я от... якось так сталося... Мабуть, ненормальна людина — тільки оцю... як її... котра пішла.
Лідія Андріївна. Світлану?
Б о р и с. А кого ж. Утямили нарешті.
Лідія А н д р і ї в н а. Та Бог із нею.
Б о р и с. З нею зараз Сергій. Теж... падлюка хороша... А хто міг знати? Передбачати?
Лідія Андріївна. Ніхто, ніхто, Боренько.
Б о р и с. А ви? У вас досвід. Вам либонь, така ситуація знайома. Вже ви так усе знаєте.
Лідія Андріївна. Про що ти?
Борис. Про що! Ніби не здогадуєтесь. Про чоловіка вашого. Теж, мабуть...
Лідія А н д р і ї в н а. Та Господь із тобою!