Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

221 Не заздри іншому, щодня веселий будь! Забудь усе, що в нас добром і злом зовуть! Тримайся келиха і локона коханки, Бо й не зоглядишся, як дні твої минуть!

* * *

222 Хоч Небеса у дар тобі цей світ дають, Відома мудрому його облудна суть. Такі, як ти, щодня приходять і відходять. Тож

уривай свій пай, бо і тебе урвуть!

* * *

223 Коли своїх бажань нам здійснити не дано, Що ж нам із мріями робити? Безнастанно Ми побиваємось і тужимо над тим, Що пізно в світ прийшли і що відходим рано.

* * *

224 Чудовий нині день: не холод, не жара... Змиває хмарка пил з квітчастого бугра. Троянди жовтої сусіда, соловейко, Гукає потай нам, що випити пора.

* * *

225 Чи є людина, щоб не мала плями, Не ошерхалась у рови та ями? Якщо за зло мене ти злом караєш, Яка різниця, пресвятий, між нами?

* * *

226 О, як мені, Творець, увірилось нести Тягар цих злигоднів, цієї пустоти! Ти вічну пустоту позолотив зірками? I в мене є така: візьми й позолоти!

* * *

227 Це ти таким, Господь, створив мене, Щоб я любив пісні й вино хмільне! Якщо провина ця твоя, чому ж Тепер ти в пекло засудив мене?

* * *

228 Що світ міняється - чи варто цим журитись? Нехай міняється - ми будем веселитись! Якби незмінною була природа, друже, Ніколи б не діждав ти черги народитись!

* * *

229 Щодня журитися - цього ще не хватало! О, скільки Небо нас посіяло й пожало! Налий вина повніш, давай у руки келих! Я знаю: сталося усе, що статись мало.

* * *

230 Ти добрий, Господи, легка твоя рука, Але в Ірам* не всіх пускаєш! Не яка Потрібна лагідність - покірного простити! А спробуй-но прости мене, бунтівника! * Рай

* * *

231 Якщо й премудрому не подолати Долі,- Що хочеш

уявляй собі в небеснім колі, А смерті не минеш! Хіба не все одно, Чи з'їсть тебе хробак, чи лютий звір у полі?

* * *

232 Я гину, чашнику! Журба мене зв'ялила! Я заздрю навіть тим, кого взяла могила, Гріхи покутую, криваві сльози ллю, В болоті бабраюсь, а вилізти несила!

* * *

233 Щоб з дерева життя собі діждати плоду I хоч на мить одну знайти душі догоду, Ніколи з келихом не розлучайся, друже,- Й тоді відчуєш ти найвищу насолоду.

* * *

234 Для смутку труйного - вино протиотрута: Хильнеш коновочку - і вже печаль забута. На молодій траві пий з молодими, поки I над тобою теж зазеленіє рута.

* * *

235 Покинь вагатися, обряди занедбай, Навчись ділитися, не берегти свій пай! На душу іншого й на грунт не важся! Той світ Беру на себе я, а ти вино давай!

* * *

236 Мені щовечора тривога серце крає, На груди перел дощ з очей моїх спадає. Коновку голови журба вином не сповнить, Бо що схиляється, те повним не буває.

* * *

237 Мене єретиком ти охрестив, спідлоба На мене зиркаєш, в очах у тебе злоба. Я добре знаю й сам, що правий ти... Та тільки Подумай: чи тобі судить мене подоба?

* * *

238 До тебе дух прийшов, якому чуждий прах Нечистої землі. Йому ти попервах Дай доброго вина, щоб покріпився гість I потім вимовив: «Щасти тобі Аллах!»

* * *

239 Хмаринка сльози ллє на поле, на попас. Без чистого вина ми тільки гаєм час! Ми тут милуємось на зілля, що зростає... Хто ж бачитиме те, що виросте із нас?

* * *

240 Чому оплакуєш майбутні недогоди, Даремно завдаєш душі і серцю шкоди? Втішайся світом цим, бо створено його Без тебе, друже мій, і без твоєї згоди!