Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

121 Честь юної лози хай буде бездоганна! Нехай невірного проллється кров погана, Хай потече мазка з двох тисяч ліцемірів, А цей солодкий сік віддай в обійми жбана!

* * *

122 Не відкривається нікому таємниця: Не знаємо, коли із тілом розлучиться Душі призначено. Земля для нас - темниця. Тож пий, бо казка ця не скоро закінчиться.

* * *

123 Я

у вино шалено закохався, П'ю й не боюсь того, чого боявся. П'ю стільки, що мене питає стрічний: «Ей, глечик із вином, ти звідки взявся?»

* * *

124 Імення доброго не прагни, не сором Себе зажурою перед одвічним злом: Від духу винного обезум'iти краще, Аніж уславитись молитвою й постом.

* * *

125 Я чую: «Менше пий, в вині добра немає! Чому рука твоя сулію обіймає?» «Поглянь на дівчину та на вино іскристе: Причин, по-моєму, ясніших не буває!

* * *

126 Спокійно їж і пий, ходи собі в киреї, Якщо це праці плід, дбайливості твоєї, А решта... мудрому ціна її відома - Й життя коштовного він не складе за неї.

* * *

127 Я вивчив образи живого й неживого, Проник у саму суть високого й низького, Але без сорому я визнаю, що досі Від хмелю кращого я не знайшов нічого.

* * *

128 Цій чаші мудрий похвалу співає, Цілунками чоло її вкриває, А всесвіту гончар цю дивну чашу, Оздобивши, об камінь розбиває.

* * *

129 Всі смутки випередь, гукни на чорноброву, Щоб з хати винесла вологу пурпурову: Хіба ти золото, недоуме, щоб люди Тебе поклали в прах і викопали знову?

* * *

130 Підчаший! Чим тепер я серце заспокою? Від хмелю дивного я на ногах не встою! Від пуху юного, що на твоїм обличчі, Зима життя мого зробилася весною.

* * *

131 Що небо? Ретязьок на нашім схудлім тілі. Що

море? Наших сліз потоки обмілілі. Що пекло? Наших мук вогні перегорілі. Що рай? Спочинку мить, коли впадем зомлілі.

* * *

132 Для нас - вино й любов, для вас - монастирі; Ми в пеклі будемо, ви - в райському шатрі. Де ж проступили ми? Ніде: в скрижалях Долі Так спередвіку нам записано вгорі.

* * *

133 Із тих, що рушили в дорогу невідому, Хто звістку нам подав, хто повернув додому? Нічого не лишай на цім розпутті спраги, Бо повернутися не пощастить нікому!

* * *

134 Ще кості, жили, кров у тілі є твоїм. Живи й не покидай своєї Долі дім. З Рустамом зіткнешся - борися до останку! З Хотамом здружишся - не підлягай ні в чім!

* * *

135 Коли напровесні красуня біля гаю Мені в коновочку наллє вина до краю, (Хай вибачать мені це непристойне слово) - Будь я собакою, коли про рай згадаю!

* * *

136 Недаром Бога ми за милосердя славим: Не замкне брами він перед рабом лукавим. Якщо й підпилий ти валяєшся сьогодні, Він завтра все простить твоїм кісткам трухлявим.

* * *

137 Не треба й ласощів, як є корець вина, Та як налле його красуня чарівна. Пиячити весь вік, блукати, де попало - Немає кращого від Риби до Овна!

* * *

138 Нагадує мені берегова травиця Ту косу, що плела колись небеснолиця. Тож не топчи стебла: воно в останках, може, Тюльпановидої красуні корениться

* * *

139 Мене не радує тверезість, а пиття Вселяє в мозок мій шкідливе сум'яття. Та є середній стан - не перше і не друге. Я вічний раб його, бо він і є жит138

* * *

140 Цілую глечика, розпалений жагою, Жду віку довгого від п'яного напою. Уста до уст моїх він притулив і мовив: «Я був таким, як ти... побудь, побудь зі мною!»