Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

241 Якби Творцем я був, я б ці коловоротні Мінливі небеса у світові безодні Повергнув без жалю й такі створив, щоб завжди Могли сповнятися бажання благородні.

* * *

242 О мудрий, подивись, як дітлахів громада Дорожню куряву трусить під ноги рада! Скажи, щоб стереглись топтать її: то прах Очей

Парвізових і мозку Кай-Кубада.

* * *

243 Я п'ю щодня вино - і все здається мало; Я хочу, щоб кругом усе співало й грало. Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього, Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало.

* * *

244 Оскільки мудрому наш вік ціни не знає, Усі плоди його недоум пожинає. Неси ж мені того, що розум відбирає,- I може, й нас тоді цей вік не занедбає!

* * *

245 Юсуфом нареклась троянда у садочку, Вказавши на свою барвисту оторочку. «Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!» «Глянь,- каже,- на мою розтерзану сорочку!»

* * *

246 З вином і милою в руїнах жить, не знати Надії на той світ, ані страху відплати! Від чотирьох стихій звільнившись, віддали ми В заставу за вино і душу, й тіло, й шати!

* * *

247 Усе, що в світі є, пуста мана. Той не аріф*, кому це новина. Звільнись од мудрувань, присядь із нами, Веселим будь і не цурайсь вина! * Мудрець.

* * *

248 З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив. Ми помилялися, де сам ти нас обмилив. Я кращим, аніж є, зробитися не можу, Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.

* * *

249 Я б за старе вино не взяв нову державу! Воно єдине путь тобі покаже праву. Цей жбан - коштовніший за царство Ферідуна, А черепок його - за Кай-Хосрова славу!

* * *

250 Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч, Звучить невесело ранковий півня клич? У Дзеркалі зорі він бачить, як даремно Минає ще одна неповоротна ніч.

* * *

251 Серед

невігласів, упевнених, що путь Знання правдивого лиш їм відкрита, будь Ослом, як і вони, бо довговухі судді Усіх, хто не осли, кафірами зовуть.

* * *

252 Цей глек, як і мене, колись любов проймала, В кайдани кучерів розкішних завдавала. Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки,- Рука, що дівчину за шию обіймала.

* * *

253 Я прагну свіжості рожевоюних щік, Томлюсь, побачивши лози прозорий сік, В усьому сущому волію частку мати, До того, як у прах я повернусь навік.

* * *

254 Хайяме, ти хмільний щодня бредеш - радій же! З місяцевидою ти річ ведеш - радій же! Все, що на світі є, спадає в небуття! Ти міг би прахом буть, а ти живеш - радій же!

* * *

255 Пий, поки сила є, душею не болій! Не згадуй давнього, відмовся від надій! Із цього захистку хвилинного в дорогу Й зерна ячмінного не візьме багатій!

* * *

256 Хай буде радістю тобі хвилина кожна! На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожна Данина Небові - гріхи й покути? Треба Од світу брати все, що тільки взяти можна!

* * *

257 Я спав - і от мудрець мені у сні прорік: «Немає радощів для заспаних повік! Соннивче, ти забув, що сон - подоба смерті? Збудись, бо прийде час - і ти заснеш навік!»

* * *

258 Чи й далі житимеш серед турботи й нуди, Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди? Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш знову Повітря видихнуть, що увібрав у груди?

* * *

259 Творець, благослови мене добром твоїм, Щоб я не дякував за той кусок, що їм, Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний, Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!

* * *

260 Тюльпани та троянди пурпурові - Тим пурпурові, що зросли із крові Мужів великих. А ота фіалка Із ока дівчини зросла в діброві.