Рубаї (з іл.)

Хайям Омар

* * *

21 Той, хто усмішку дав устам дитячим, Хто темряву послав очам незрячим, Нічого нам не дав! Та ми не плачем, Бо тільки горе навкруги ми бачим.

* * *

22 Як жаль, що молодість безслідно протекла, Що в ступі Неба нас потовчено до тла! О горе, горенько! I оком не змигнувши, У прах вернулися, покинувши діла!

* * *

23 Хоч

гарні щоки й кучері я маю І станом кипарис переважаю, Але спитайте, нащо Майстер вічний В земнім саду зростив мене? Не знаю.

* * *

24 Від хліба, що Творець нам посилає, Ніхто й малої скибки не відкрає. Тож не турбуйсь про те, що в тебе є, I не турбуйсь про те, чого немає.

* * *

25 Не бійсь, як серце я покину без керма: Воно - як океан, у нього меж нема. А суфій* - глек вузький, пітьми по вінця повний: Дай крапельку йому - і вже він без ума! * Суфій - послідовник суфізму, містично-аскетичного напрямку в мусульманстві.

* * *

26 Як жалко, що весна моя скінчилась I книга юності навік закрилась! Та пташечка, що молодістю зветься, Звідкіль вона взялась? Куди поділась?

* * *

27 Якби мені до рук - скрижалі Долі, Я розписав би їх по власній волі! Із світу вигнав би всі смутки, болі, Чолом небес досяг, не жив би долі!

* * *

28 Твій ворог - небеса коловоротні. Без друзів ти, всі дні твої самотні. Будь сам собою, не гадай про завтра, В минуле не дивись, живи сьогодні!

* * *

29 Минають весни, зими пробігають, Листочки книги нашої гортають. Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю, Ніяких ліків од журби не знають.

* * *

30 Хай кожна мить, що в вічність промайне, Тебе вщасливлює, бо головне, Що нам дається тут,- життя: пильнуй же! Як ти захочеш, так воно й мине.

* * *

31 Що

глина гончарам? Не варт нічого! Нікчемний прах! А розсудили б строго, Вони б її не м'яли й не топтали: Це прах батьків, хай мають жаль до нього!

* * *

32 Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!» I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!» Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка, Ми надолужимо у місяць рамазан!

* * *

33 Чому, о небеса, у недотепи-скнари Є лазня, млин і сад, є табуни й отари, А праведному й корж нелегко дістається? Не шани варті ви, а злого глуму й кари!

* * *

34 Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя; Ті, що пішли від нас, пішли без вороття; Із рук не випускай ні серця, ні коханки, Будь завжди з келихом - і не марнуй життя!

* * *

35 Не ті тепер часи, щоб друзів добирати. З людьми на відстані привчайся розмовляти. До найвірнішого пригляньсь розумним оком - I ворога в ньому зумієш розпізнати.

* * *

36 Що знаєш ти? Адже ти сам - ніщо! Ти вітер, дим, і весь твій крам - ніщо! З обох боків у тебе небуття, Ти весь в ньому, ти й тут і там - ніщо!

* * *

37 Ми загубили все, що назбирали; Нам кігті смерті серце роздирали; Ніхто не повернувся з-за могили Розповісти про тих, що змандрували.

* * *

38 Вино й пихатому додолу шию гне, Вузли розв'язує, розплутує складне. Налий Іблісові* - і він перед Адамом Дві тисячі разів чолом землі сягне. * Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.

* * *

39 Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг, О чашнику! Кладу тобі життя до ніг. Дрібненька курява, очей моїх відрада, Встає роями сонць від підошов твоїх!

* * *

40 Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу? Коли піду я геть, що в світі я порушу? Кого я не питав, ніхто не пояснив, Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.