Сім стихій
Шрифт:
І все ж саме він доправив на Землю перші неспростовні докази заселеності найвіддаленіших планет. Це про нього мовилося у ранковому повідомленні:
«Космічний зонд переніс на Землю живий організм рослинного походження, виявлений за межами сонячної системи… Рослини схожі на водорості і знайдені на дні озера з гарячою водою, на глибині близько трьохсот метрів. Зібрано зразки ґрунту. Вчені вивчають знахідки».
Мабуть, неспроста мені того ранку наснився сон: зачарований підводний сад, легка прозора вода, яку можна набирати в легені, наче повітря. Зеленкуваті снопи світла сягали аж до дна, де між велетенським камінням ковзали темні риби. Довкола сріблясте сяєво. А вгорі зблискує
Розвиднювалось, ніби ми піднімалися вгору. Я пробував розібратися, що ж бурмотіла мені незвичайна супутниця. Раптом розвиднілося зовсім. Я розплющив очі. І нараз почув слово «Близнята». Фон на «Гондвані» вмикали рівно о сьомій. За вікном, біля мого узголів’я, зринала над морською далечінню тепла червона куля. Я ще не прислуховувався до передачі — фон був для мене просто будильником. Однак за хвилю збагнув, що сталося те, на що можна було марно чекати роки і роки. Позаземне життя намагалися відшукати протягом майже двох століть.
Зненацька мені сяйнуло: фон на «Гондвані» напевне ж мав пам’ять.
Перевів стрілку з сьомої на шосту: музика! Виходить, фон усе пам’ятає. Я вирішив допомогти йому: вручну посунув оранжеву стрілку на елегантній дерев’яній панелі ще на дві поділки.
Я почув подробиці, що стосувалися польоту. Про всяк випадок переписав у кишенькову пам’ять маршрут та координати корабля у мить приземлення. Ще раз побачив на об’ємному екрані ракету.
Мабуть, це можна назвати інтуїцією. З’явився хисткий здогад, що у повідомленні ніби чогось^ бракує: ні, не могла історія міжзоряного рейду звершитися так просто і буденно. І чому не показали ні зразків ґрунту, ні «перших живих організмів рослинного походження»?
…Поллукс і Кастор, два головних світила Близнят, що перебувають від нас за десять і чотирнадцять парсеків. У день другого відкриття Близнят ми говорили про них з Енно, навіть прогулюючись на вельботі. Того ж вечора із зоряного атласу я дізнався про місця, з яких занесло до нас гостя. У кружалі світла від лампи поставали обриси тварин — кита, ящірки, лева, ворони, рисі, змії, обох Ведмедиць — Великої й Малої. З дивної забаганки астрономи вознесли на небо і почали писати мережаним прописом: птицю Фенікс, Летючу Рибу, Голуба, Лисичку, Вовка, Лебедя, Орла, Дельфіна, Малого Коня. Всього вісімдесят вісім сузір’їв. У цьому небесному звіринці геть загубилися великі й малі тіла. І міфічні Кастор та Поллукс. Поллукс — нічим не примітна оранжева зірка. Зате Кастор! Під одною назвою приховується аж шість світил. В цьому хороводі спочатку роздивилися двох гарячих велетнів — Кастора А і Кастора В. Вони такі близькі один від одного, що розділити їх можна лише у телескоп. Кожен із цих велетнів наче дволикий Янус: це з’ясовано через спектроскоп (навіть телескоп тут не допоможе). Обидва Кастори — подвійні зірки, але відстані між ними як на галактичні мірки такі мізерні, що їх легко виразити просто у кілометрах. Десять мільйонів кілометрів. Це у шість разів менше за відстань від Сонця до Меркурія. Як справдилося випадкове пророцтво древніх звіздарів, котрі дали Ім’я Близнята саме тому сузір’ю, в якому перевершено всі рекорди близькості світил.
А неподалік від подвійних велетнів причаїлася порошинка —
Саме до цих химерних шести зірок і було послано космічний зонд. Сорок п’ять світлових років — не так уже й багато. Навіть для автоматичного корабля з минулого століття.
Але ж і добрячий жарт утнули зі мною у редакції! (Жарт, правда, ненавмисний.) Поки я оформляв відрядження на «Гондвану», поки уточнював план публікацій, поки клопотався і радів, що дістав можливість прогулятися по Тихому океану — весь цей час космічний зонд наближався до нашої планети і ніс свою незвичайну здобич. Скільки води збігло відтоді, як він вирушив до сузір’я Близнят, туди, де ледь видимими світлими порошинками миготять такі ж сонця, як наше, з планетами, і де відкрилися світи, на яких є вода, повітря, життя! А ракета плинула, плинула, забутий серед зірок човен…
Перший нарис в «Океані» про космічні форми життя-це, звичайно, сенсація. І нехай уже всі чули, і нехай факти відомі й нові об’ємні фотознімки дістати непросто, але якщо цей найперший нарис зробити добряче, то вам він і лишиться у пам’яті. І вся ця півторасотрічна історія забутого польоту на забутому космічному кораблі допотопної конструкції — теж. І з’явиться потім багато книжок, і багато статей, і багато фільмів, але художній нарис зостанеться першим живим словом про мандрівку, рівнозначної якій ще не було.
Я ще раз перевів стрілку фону назад і переписав майже все повідомлення. І лишив на пам’ять копії знімків та об’ємних кадрів.
Треба зайти до Ольховського, вирішив я вранці. Однак коли? Зараз? Пізніше?.. Я з’єднався з ним, проте він був зайнятий. А втім, що я йому скажу… Кілька днів тому, коли я вмовляв його взяти в експедицію саме мене, то так розмалював йому мою давню любов до моря, що в його сіро-синіх колючих очах з’явилося щось навіть по-батьківськи турботливе. Мою долю було вирішено, як мені тоді здалося, успішно для мене. А тепер? Просити в редакції дозволу покинути експедицію?
Ні, мене не зрозуміють. А надто Ольховський, керівник експедиції, хоча просити дозволу саме у нього й не треба.
йому й таким, як він, геть байдуже, який з океанів і на якій планеті вивчити. Різниця принаймні невелика. Знайти новий вид метелика де-небудь на острові Маврикій для біолога те ж саме, що для філателіста натрапити у своїй колекції на дуже рідкісний різновид марки з того ж острова. Усе це я знав добре, але збагнути не міг. Щось вислизало від мене, і я завжди був з такими людьми трохи насторожений.
А ще хіба не я казав Ольховському, що саме про таку експедицію, яка не відкриває ні нових островів, ні навіть підводних вулканів, я давно мріяв? Справді, де ж набратися нових западин на дні океанів, коли останню з них занесено до морського атласу ще сто років тому?
Життя — це п’ята стихія. Так вважає Ольховський. І пізнати її не так просто, як чотири перших стихії древніх — вогонь, землю, повітря, воду. Надто коли за це не братися всерйоз. У нього все мало вигляд логічний і переконливий, у цього чоловіка, який мимоволі викликав у пам’яті образ древнього мудреця на ім’я Діоген. Тільки той, здається, був трохи врівноваженішим. Жив у великій бочці, а коли Олександр Великий запитав у нього про заповітне бажання (треба вважати, для того, аби вволити його одразу ж, на місці), то мудрець відказав монарху: «Відійди від мого житла і не застуй сонця».