Садівник з Очакова
Шрифт:
Остання пасажирка, яка зайняла місце попереду біля дверей, оглянулась і уважним поглядом провела по обличчях інших пасажирів. Ігореві її погляд зразу видався підозрілим.
Неначе для того, щоб підтвердити свою химерність, жінка дістала із сумки теку, видобула звідти якісь папери і пакет з дешевими кульковими ручками. Почала «одягати» ручки на кожний аркуш паперу. Потім перерахувала аркуші з ручками і знову оглянулась на інших пасажирів, не звертаючи уваги на запитальний погляд Ігора.
«Вона нас порахувала!» — подумки гмукнув Ігор, згадавши
Маршрутка тим часом виїхала з Ірпеня. Дорога вирівнялась. По обидва боки від шосе замиготіли сосни.
— Панове пасажири, — сказала раптом жінка добре поставленим голосом торгового агента. — У вас зараз з’явилась можливість виграти корейський порохотяг. — Будь ласка, заповніть ці анкети, — вона показала панам, що звели на неї погляди, пачку анкет з ручками. — Це офіційне маркетингове дослідження.
І ручку потім можете залишити собі.
Вона підвелась, протягнула кожному по анкеті. Найдивніше, що всі пасажири простягнули руки, щоби отримати ці анкети. І Ігор, як і всі, автоматично взяв те, що давали, і вже перевів погляд на анкету, зовсім забувши про свої підозри щодо цієї дами.
Прізвище, ім’я, адреса, емейл, телефон, зарплата за місяць, кількість пенсіонерів у сім’ї, метраж житлової площі.
«Нічого собі! — здивувався подумки Ігор. — Може, їй ще й ключ від дому до анкети прикласти?!»
Він простягнув анкету з ручкою жінці.
— Вам щось не подобається? — з єхидною посмішкою спитала вона.
— Мені не подобається, коли мені лізуть у душу, — Ігор спробував скопіювати її посмішку.
— В анкеті про душу ні слова. І про релігію ні слова, — спокійно відповіла вона. — А також ніхто не цікавиться, скільки пляшок і якого пива ви вживаєте в день!
Ігор оглянувся на інших пасажирів. Всі, крім нього, ретельно заповняли анкети.
«Аферистка!» — остаточно вирішив про жінку Ігор, але продовжувати суперечку не став, розуміючи, що в дотепності він явно програє, а можливо, й гірше того — виявиться дурнем, котрому не буде що відповісти.
«Ось якби я був міліціонером в цивільному, — міркував Ігор, — показав би їй посвідчення і зажадав би її документи. Тоді б вона так єхидно не усміхалась!»
Але Ігор не був міліціонером, хоча якесь відчуття себе охоронцем правопорядку або просто охоронцем справедливості було присутнє. Можливо, через те, що він так сподобався собі в дзеркалі, коли одягнув стару міліцейську форму. Коли відчуваєш себе в якій-небудь формі комфортно, то починаєш цій формі відповідати внутрішньо. Саме це, певно, і трапилось.
А в Києві дув прохолодний вітерець, але більше нічим погода не відрізнялась. Сіре, хмарне небо. Діловий шум машин. Ранні сутінки. Вечірні вогні міста. Білборди на товстих стовпах, що з легким шелестом міняли одну рекламу на другу.
Зустрівшись з Коляном на Подолі, вони пройшлись по Сагайдачного і зупинились перед знайомим кафе. Але бажання зависнути в цьому місці пропало, щойно заглянули всередину — голосна музика перебила їм охоту.
— Спочатку мені треба зігрітись, — Ігор прикусив нижню губу, дивлячись на молоденьку офіціантку, яка зупинилась біля них. — П’ятдесят грамів «Хортиці» і кухоль «Чернігівського світлого»!
Колян усміхнувся.
— Костричишся! — сказав він. — Я однолюб. Мені або горілку, або пиво! — він перевів погляд на дівчину. — Кухоль «Львівського» і солених сухариків!
Дівчина пішла. Колян подивився на приятеля.
— Ну що там в тебе? Розповідай!
— Почекай, я маю спочатку розслабитись, — відмахнувся Ігор, який подумав раптом, що його розповідь може видатись Коляну маренням або фантазією. Якби він почув подібну історію від Коляна, також вважав би її маячнею.
— Ясно, — кивнув Колян. — Я взагалі-то так і думав… Тобі просто сумно там, у твоєму селі. Признайся! Ірпінь не Київ! Там і випити інтелектуально нема з ким! Тільки й розмов, що: «Ти мене поважаєш? А ти мене поважаєш?».
Ігор заперечливо хитнув головою.
Але Колян вже переключився на себе, на свої думки.
— Знаєш, сьогодні я виставляю! Ти не повіриш! Уперше за хакерство бабки отримав! Дві штуки баксів!
— Як це? — здивувався Ігор. — Що, з чийогось рахунку бабки зняв?
— Та ти що? Ні, я чесним хакерством заробив! Заліз у поштову скриньку одного крутелика і скопіював його листування з коханкою! А потім продав його жінці! Вона була в захваті!
У Ігора брови піднялись від подиву.
— У захваті? — перепитав він.
— Ну, не в захваті, а в… ну, у кожному разі, не у відчаї — це точно! Вона тепер з нього бабок витрясе. Коротше, заплатить він за свою гулянку на стороні…
Довгождана чарка горілки опустилась на стіл перед Ігорем, слідом за нею ніжна жіноча ручка поставила поруч кухоль пива. Сонячний зайчик, відштовхнувшись від прочинених скляних дверей, змусив пиво зблиснути апетитним янтарним сяйвом. Ігор випив горілку і одразу запив пивом. На язиці залишилась приємна освіжаюча гіркота. Захотілось продовжити або підсилити це смакове відчуття, і він оглянувся на барну стійку.
— Дівчино, ще п’ятдесят! — крикнув він і, впіймавши погляд офіціантки, яка звернула на нього увагу, усміхнувся.
— Старий! Ти хоч закушуй! — Колян кивнув на тарілку з сухариками.
Ігор кинув до рота два сухарики в рот, захрустів.
— Ти не повіриш, — сказав він, хитро дивлячись на приятеля.
Він згадав, як Колян тягнув час перш ніж показати йому відновлене на комп’ютері татуювання Степана. «Ну нічого, — подумав Ігор, — я тобі зараз влаштую дежавю!»
— У що не повірю?