Сагайдачний

Чайковський Андрій

–  Шкода, - каже потурнак, - та непорядно нам ганятись за ними. Ми попливемо своєю дорогою…

Мiж козаками було дуже весело. Вони радiли з такої великої побiди. Старi досвiднi сiчовики говорили, що такого вдатного морського походу ще Сiч не запам'ятала. Уся слава була за Сагайдачним. Козаки вихвалялись, що його слiдуючим разом кошовим виберуть, а тодi козацтво стане славним i зможе з ляхами помiрятись.

Вже сонце заходило, як приплили пiд Очакiв. Козацькi судна остались геть позаду. Здобутi кораблi i галери заступили їх перед турецьким оком. Вони вплинули всi до пристанi в Очаковi i загородили собою виїзд звiдсiля.

Iбрагiм

злiз з корабля i, взявши з собою кiлька бранцiв, що вмiли по-турецькому говорити, приказав завести себе до очакiвського пашi. Iбрагiм поводивсь так достойно, що всi вважали його за якогось великого царгородського старшого i низько йому кланялися. Очакiвський паша вийшов до нього назустрiч, йому донесли, що приплила до Очакова знатнiша турецька флотилiя. Вiн дуже налякався, аж дрижав. Вiн дiстав був приказ виплинути з очакiвським флотом на допомогу проти козакiв пiд Днiстровий лиман, а вiн цього не зробив. Цей знатний турок може його зараз за це ув'язнити i до Царгорода повезти, та якось воно буде. Цього пана придобрить якимсь добрим словом i бакшишем. Але хто його зна… Треба братись за дiло хитро…

Стрiнувши їх перед конаком, вiн вклонився перший Iбрагiмовi. Приклавши праву руку до чола, губ, грудей поклонившись нею до землi, привiтав:

–  Салем алейкум!

–  Алейкум салем!
– вiдповiв Iбрагiм, кланяючись теж.

–  Яке велике щастя для мене, мiзерного твого слуги, повiтати перед моєю домiвкою такого достойного гостя i славного побiдника джаврiв на Днiстровiм лиманi. Будь свiтлом моїх очей та повелителем моїх думок i приказуй, чим вашiй свiтлостi можу служити…

–  Веди мене, пашо, до своєї домiвки. Непристоїть так достойним правовiрним розмовляти в присутностi чернi.

Iбрагiм поглянув на пашу грiзно, а цей волiв краще пiд землю провалитися. "Пропав я, - подумав, - може, вiн менi вже i шовковий шнурок привiз вiдразу".

Пiшли мовчки у конак, i паша повiв Iбрагiма у гостинну кiмнату.

–  Слава Аллаховi!
– сказав Iбрагiм, ввiйшовши сюди. Гостинна кiмната була пишно прибрана i застелена дорогими турецькими килимами.

–  Позволь менi, достойний гостю i великий витязю, позамiтати чолом порох з того мiсця, на якому зводиш ласкаво сiсти. Твоя побiда над шайтанами-козаками притьмила своєю свiтлiстю промiння сонця…

Посiдали зараз на низеньких софах. Iбрагiм дививсь суворо. Паша плеснув у руки i зараз вiдчинились дверi, i два чорномазi хлопчики внесли на пiдносi чарки з кавою, солодощi та велику общеську люльку, завбiльшки церковної кадильницi з двома бурштиновими чубуками…

–  Перше обговоримо дiло, - заговорив суворо Iбрагiм, - а опiсля гостина.

Паша задрижав, йому здавалося, що шовковий шнурок вже його шию душить.

–  Називаєш мене, пашо, витязем з Днiстрового лиману, а я спитаю тебе, чому не подiлив ти зi мною тiєї слави? Ваша милiсть, поступаєш так, що мусиш стягнути на себе гнiв нашого пана i повелителя падишаха. Вiн, свiтло свiтлостей, син сонця, пан цiлого свiту, зiрниця i розум усiх правовiрних, ставляє на важких мiсцях свого безмежного царства своїх урядовцiв не на те, щоб вони ледачiли i не пильнували свого уряду. Ваша милiсть поставлений пашею на тiм важнiм мiсцi головно на те, щоб пильнував i не перепускав шайтанiв-козакiв на море. Перед кiлькома днями вони таки туди перейшли без перешкоди, а ваша милiсть тодi в гаремi женихався. I ти тодi веселився, коли Варна горiла i правовiрних

мордовано. I тодi ти, ледачий, не рушився, як приказано тобi вiд мене поспiшати на допомогу пiд лиман. I коли б флот з Хаджi-бея не був впору наспiв, не були би ми тут сьогоднi разом сидiли.

Заки його султанський маєстат о тiм твоїм злочинi довiдається, я iменем падишаха - бодай би Аллах дав йому тисячу лiт прожити - арештую тебе, пашо, i везу в Царгород…

Паша, почувши такi грiзнi слова, одну ясну точку бачив у цьому нещастi, а iменно, що падишах ще того всього не знає, i можна буде вiд бiди вiдкупитись.

–  Я винуватий, ваша милiсть, остiльки, що тодi занедужав i повiрив моїм пiдчиненим переїзду пильнувати, а вони цього не зробили, ще нинi прикажу їх повiшати.

–  Це, однак, не вменшить шкоди, яку понесла Велика Порта Оттоманська через те недбальство. Обов'язком коменданта є наглядати пiдвладних, i недуга його не виправдає. Я мусив аж з Бургаса гнатися, щоб обиду на невiрних помстити, i сюди трудитися, ваша милiсть, пригадати його обов'язки. Лагодься, пашо, в дорогу, завтра вранцi вiдпливаємо.

–  Слава хай буде вашiй милостi, - говорив паша, кланяючись.
– Ваше славне iмення буде виписане пламенними буквами у сьомому небi пророка, а на землi останеться вiчна дяка вашiй милостi вiд усього мусульманського свiту.

–  Подяка належиться Аллаховi, не менi, але, ваша милiсть, не заговорюй i будь готовий в дорогу, де тебе жде нагорода в постатi шовкового шнурочка.

Iбрагiм устав i хотiв вiдходити. Тодi паша заступив йому дорогу i впав ниць на землю, повзучи до його нiг.

–  Не губи мене, ваша милiсть, повiк за тебе молитись буду.

–  Молитись - то я сам буду за себе. Молитви негодяїв Аллах не приймає. Менi того мало, а вашiй милостi грозить шнурок…

Паша став стогнати i дрижав, мов у лихорадцi.

–  Я винагороджу всi труди вашої милостi, лише не губи мене, а рятуй… я скажу по-нашому: скiльки твої труди цiнуєш?

–  Скiльки твоє життя варте?

–  Тисячу цехiнiв дам зараз, - каже паша, пiдводячи очi вгору.

–  Мало ти цiнуєш своє життя. Коли воно так мало варте, то кращий для тебе шнурок. Я цiную його на п'ятнадцять тисяч.

Паша застогнав.

–  Не маю стiльки. Моя позицiя тут не така свiтла, якби се здавалося.

–  Не говори! Те, що ти рiчно недоплатиш своїм пiдвладним урядникам Високої Порти та жовнiрам, приносить тобi гарний дохiд. Козаки тобi також досить пiд-платили, заки ти заплющив очi, як перекрадалися…

–  Нiчого! Хай мене Аллах вб'є, коли брешу…

–  То твоє дiло, а менi таки п'ятнадцять тисяч давай, коли не хочеш за кiлька днiв помандрувати до геджени. Ти подумай, що цi грошi не пiдуть для мене. Треба i великому вiзировi, i султанським достойникам чимало перекинути, щоб дiло зам'яти. Без бакшишу, як знаєш, у нас нiчого не робиться.

–  Не можу стiльки, - стогнав паша.

–  То надiйся шовкового шнурочка. Вiн такий нiжненький, що шиї тобi не подряпає.

–  Змилуйся, не губи мене, дам десять…

–  Нi одного менше, я знаю, хто скiльки вартий, знаю наших людей.

–  Дам дванадцять…

–  Торгуєшся, мов за козу на базарi. Або давай зараз, а нi, то тебе беру на корабель, - говорив потурнак грiзно,

–  Аллах, хай буде менi ласкавий, - простогнав паша, встаючи з землi. Узяв ключ i пiшов до скринi, що тут стояла, i став вибирати грошi з мiшечками.