"Сатурна" майже не видно

Ардаматский Василий Иванович

Рудін подивився на нього, боячись виявити своє хвилювання, і абсолютно не знав, що робити, в усякому разі, тепер, у цю хвилину.

Нарешті він викликав конвойного й наказав відвести полоненого в комендантське приміщення.

Уже біля дверей Каждан обернувся і з глумом і ненавистю подивився на Рудіна. Конвойний штовхнув його у спину.

Після цього Рудін дві години розмовляв з іншими полоненими, але весь цей час пам'ятав про Каждана і думав, що з ним робити. Кінець кінцем прийняв тверде рішення.

Рудім зайшов до Андросова і розповів йому про Каждана. Домовились,

що наприкінці дня (за цей час Каждан, треба сподіватися, всебічно обдумає своє становище) Андросов викличе його до себе й проведе допит так, нібито вранці його не було. Вони розраховували, що Каждан, зрозумівши свою помилку в Рудіна, постарається виправити її в Андросова і скаже, що він хоче працювати в «Сатурні» і готовий виконати будь-яке його завдання. Тоді Андросов направить його в школу. Ну, а якщо він не зрозуміє, що його хочуть врятувати й надати йому змогу повернутися на Батьківщину, тоді хай нарікає на себе. Більше Рудін нічого зробити для нього не міг. Заради нього накликати на себе підозру він не має права: надто велику й важливу роботу йому ще належить тут виконати.

В кінці робочого дня Андросов зайшов до Рудіна.

— Все в порядку, я відправив його до школи.

— Він усе зрозумів?

— Гадаю, що ні,— сумно посміхнувся Андросов. — Я подумав: якщо він зірвався у вас, він може зірватися і в школі, а тоді нам з вами буде погано. Дуже хороший хлопець, але надто імпульсивний. Брати його в спільники навіть на час навчання в школі небезпечно. Я сказав, що співробітник, який розмовляв з ним вранці, просто не зрозумів його, і одразу почав його умовляти. І він погодився. Він, мабуть, вирішив, що ми обидва йолопи і що він нас переграв. Він навіть просив передати вам своє вибачення за те, що ввів вас в оману. І він, звичайно, здасться першому ж міліціонерові.

Після цього випадку Рудін і Андросов ще не раз скористаються таким способом повернення полонених на Батьківщину.

Пам'ятаючи про головну свою мету, Рудін робив усе, щоб зблизитися з Фогелем — начальником школи, який відав також агентурним зв'язком. На самому початку він зробив прикру помилку, якої не міг виправити і досі. Винен у цій помилці був Андросов, бо він охарактеризував Фогеля як дуже примітивного, типового наці середньої руки. І коли у Рудіна з'явилась перша можливість поговорити з Фогелем, він насамперед пустив у хід елементарні лестощі.

— Я бачу, яку колосальну роботу ви проводите, — сказав йому Рудін, — і дивуюсь, чому вам не присвоєно вище й достойніше звання.

Фогель уважно подивився на нього і сказав:

— Звання — це не більше як приставка до імені. А розуму людині воно нічого не додає.— Він холодно усміхнувся. — А іноді й відбирає. Це коли людина відхопить непосильне їй звання.

— Але я бачу тут людей, — вів далі свою лінію Рудін, — які виконують значно меншу роботу, а звання мають високе. Я цього не розумію.

— В такій справі, як наша, — серйозно сказав Фогель, — банк підраховують після гри. А в справжній грі генерали й фельдфебелі мають однакові шанси. Успіх вирішує уміння грати.

Рудін уже зрозумів, що Фогель зовсім не такий примітивний,

яким здавався Андросову.

Увечері співробітники «Сатурна» дивилися кінофільм. Мабуть, з метою покращити їхні знання про Росію, показували зварганену німцями сентиментальну, банальну картину з життя російського композитора Чайковського. У залі, де демонструвався фільм, Рудін опинився поруч з Фогелем. Уже на початку фільму Фогель став кидати глузливі репліки. А в середині фільму він торкнув Рудіна за руку і тихо сказав:

— Хоч яка мила наша кінозірка Зара Леандер, та чи не краще цей вечір провести в товаристві натуральних зірок?

— Згоден, — відповів Рудін.

Вони вийшли на вулицю й попрямували до центра міста. Вечір був ніжний, теплий, і, наче на замовлення, чорне оксамитове небо було густо всіяне зорями. На вулицях жодної душі. Єдиний звук — ковані кроки патрулів. Патрулі раз у раз спиняли їх, але, впізнавши, з ким мають справу, клацали підборами і квапились іти геть.

— Ця наша пильність мені набридла, — розсміявся Фогель після чергової зустрічі з патрулем. — Ходімо в міський парк, посидимо, у мене там є уподобане місце.

Незабаром вони вже сиділи на лавці біля ставу під високою скрипучою сосною.

— Люблю слухати цю сосну, — сказав Фогель. — Вона мовби крекче від старості, але погляньте, яка ще міцна. Є отакі старі: переживуть інших молодих, а крекчуть, крекчуть, щоб усі знали про їхню старість і поважали її…— І без паузи спитав: — Що ви скажете про цей фільм?

— Що ж тут скажеш? Погано, дуже погано, — не кваплячись відповів Рудін. Творці цієї картини блукали в пітьмі і йшли на світло, яке вони самі засвітили.

— Я не зовсім вас зрозумів, — сказав Фогель.

— Фільм про Чайковського — це фільм про Росію, — вів далі Рудін. — А вона для авторів картини — пітьма. І щоб вибратися з цієї пітьми, вони вдалися до дешевої сентиментальності — це завжди діє; вульгарна пісенька теж діє, нерозділене кохання — теж вірний козир. І, скажіть, яке значення має для тих, хто слухає музику великого Чайковського, щасливою чи гіркою була його особиста доля?

— Я теж думав про це, — сказав Фотель. — Між іншим, у мене дома є кілька пластинок; його музика вражає своєю чистотою, особливо Третя симфонія. Коли я бачу тутешні пейзажі, завжди чую цю музику. І про головне, заради чого він жив, автори фільму умудрились нічого не сказати… — Фогель раптом засміявся. — Наша робота в чомусь буває схожа на цей фільм. Діємо ми в Росії, а основної її специфіки не враховуємо або, чесно кажучи, не знаємо її.

Рудін промовчав.

— Ви не образитесь, якщо я поставлю вам одне запитання? — спитав Фогель.

Рудін мовчки кивнув.

— Ви прийшли до нас за велінням розуму, совісті, душі чи обставин?

— І те й інше, — не роздумуючи, відповів Рудін. — Тільки обставили були, мабуть, лише прискорювачами головного процесу.

— Ви все-таки німець, вам, мабуть, важко працювати з Андросовим?

— Ні, хоч він людина, яку привели до вас головним чином обставини, але не тільки обставини війни, а його довоєнного життя, коли його образили.