"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
— Він уже чверть години крутиться біля метро.
Так, Гурєєв уже двічі пройшов повз те місце, де має відбутися його зустріч з Зіловим. Видивлявся, чи немає чогось підозрілого, чи не готують йому тут пастки. Вдруге він повз місце зустрічі пройшов о дев'ятнадцятій годині без трьох хвилин. Спостерігачі відзначили цікаву ситуацію. Була хвилина, коли Гурєєв ішов назустріч Зілову й вони могли зустрітись. Але буквально за десять кроків Гурєєв раптом повернув назад, і вони пішли один за одним.
Гурєєв тоді, йдучи назустріч Зілову, побачив його і, круто повернувшись, піймав себе на думці, що йому в обличчі
Швидко, але встигаючи все побачити, він знову пройшов повз станцію метро і зробив дуже хитрий маневр. Саме в цей час Ленінградський вокзал виплеснув на площу густий потік прибулих до Москви пасажирів. Гурєєв врізався в потік і проштовхався до стоянки автомашин. Тут він вмить домовився з шофером-ліваком, сів у його зелену емку і помчав у невідомому напрямку. Це бачив спостерігач, що стояв на трамвайній зупинці напроти вокзалу, Весенін, який підключився до операції всього лиш чверть години тому. Він заметушився, не знаючи, що робити. Оперативні машини були неблизько. Поки він до них добіжить, Гурєєва і сліду не лишиться. Зелена емка вже промчала під залізничним мостом і звернула ліворуч.
На його щастя, біля вокзалу зупинилась легкова машина, з якої вийшов генерал. Весенін підбіг до генерала, пред'явив йому своє посвідчення і попросив надати йому машину.
— Їдь з товаришем, — наказав генерал своєму шоферу, — а потім повертайся в господарство.
Майже цілу годину Весенін ганяв містом, кидаючись за кожною емкою зеленого кольору. Але майже всі військові машини були пофарбовані в цей колір, і Весенін зрозумів цілковиту безглуздість таких пошуків. Шофер привіз його назад, на вокзальну площу, і Весенін повернувся на свою точку біля трамвайної зупинки.
Перше, що зафіксував його погляд, була зелена емка біля Ленінградського вокзалу. У ній сиділи двоє: шофер і пасажир на задньому сидінні. У Весеніна закалатало серце. Він чомусь був упевнений, що це та сама емка, хоча ніяких її конкретних прикмет і не знав. Чуття не обманювало Весеніна.
Гурєєв зробив останню перевірку: від'їхавши від вокзалу, він одразу ж дав зрозуміти шоферу, що той може добряче заробити, і розповів йому свою досить просту і вірогідну сімейну історію. Нібито він повернувся з фронту на побивку і виявив, що дружина його крутить з якимось тиловим інтендантом. Сьогодні він дізнався, що між сьомою і восьмою годинами вечора вона разом з своїм інтендантом має на електричці повернутися з дачі, де вони проводили дозвілля, і хоче застукати їх на гарячому. Для цього шофер повинен зараз же повернутися на вокзальну площу і поставити свою машину біля Ленінградського вокзалу, ближче до станції метро, а він, сидячи в машині, буде стежити за людьми, що виходитимуть з вокзалу.
І ось уже майже півгодини Гурєєв стежив з машини на Зіловим, який чекав на нього біля входу в метро, але нічого підозрілого не помічав, хіба що тільки той самий спокій Зілова. Стоїть як пень, навіть на годинник жодного разу не поглянув.
І тільки о восьмій без п'яти хвилин Гурєєв, попрощавшись з шофером, виліз з машини і швидко пішов прямо
— Здоров, дружище! — радісно вигукнув Гурєєв і вільною рукою обняв Зілова за плечі.
— Здоров! — так само радісно відповів Зілов, хоч спина його цієї миті стала мокрою.
Вони відійшли трохи вбік, знову обнялися і розцілувались. Люди, що проходили мимо, дивлячись на них, усміхалися. Фронтовики зустрілись.
— Я думав, ви вже не прийдете, — тихо сказав Зілов.
— Як це так? Я — і не прийду! Хіба це на мене схоже? — збуджено питав Гурєєв, дивлячись прямо в вічі Зілову.
— Хіба мало що може з нашим братом трапитися?.. — спокійно сказав Зілов.
— Гаразд. Не каркай. — Гурєєв озирнувся. — Звуть мене Микола Степанович, як бачиш, старший лейтенант, сапер. У відрядженні з фронту на дванадцять діб, прізвище Корольков. Це на всякий випадок. Куди підемо?
— Одразу ж до нас, на базу, — посміхнувся Зілов. — Уже п'ятий день горілка кисне на столі разом з закускою.
— Ходімо!
Вони пішли через площу до Казанського вокзалу… У вагон електрички, в якому знайшли собі місце Зілов і Гурєєв, сів Аксьонов. Він стояв неподалік від них і добре їх бачив. Вони не розмовляли. Гурєєв з цікавістю дивився у вікно. Перед станцією Кратово Зілов сказав йому щось, вони підвелись і пішли до виходу. Це їхня миленька обережність. Зілов запропонував Гурєєву зійти в Кратові і пересісти на наступний поїзд. Усе йшло за плином, і Аксьонов спокійно поїхав далі. В Кратові разом з ними у вагон сяде вже інший співробітник.
Аксьонов зійшов на перон Сорок другого кілометра, електричка помчала до Раменського, гуркіт її стих вдалині. І раптом Аксьонов виявив, що довкола нього чудовий літній вечір! У високому небі мерехтять великі зорі. Пряно пахне розігрітою за день сосною, десь вдалині приглушено і ніжно грає музика. Мимо Аксьонова пройшла літня жінка, яка ледве несла важку сумку. Йому здалося, що вона з докором і навіть насмішкувато подивилась на нього. Звичайно ж, їй незрозуміло, чому цей здоровий чолов'яга вештається на дачній станції в той час, як, можливо, її син уже загинув на фронті…
Аксьонов зстрибнув з платформи і перебіг під рідкі сосни, де починалася дачна вулиця. В темному передпокої дачі він зіткнувся з капітаном Безпаловим.
— Де вони? — спитав Безпалов.
— Ось-ось з'являться. Їдуть.
Вони зайшли до кімнати, яка називалася в них «діжурка». Тут на жорстких залізних койках спали чергові. На одній з них сидів скуйовджений після сну хлопчина — радіотехнік оперативної групи Привальський.
— Ходімо, Гена, в оперативку, — сказав йому на ходу Безпалов. — Будемо слухати оперу…
Розділ 29
Прийшовши на дачу, Зілов і Гурєєв одразу ж сіли за стіл, і розмова у них пішла про що завгодно, крім справи. Розмову вів Гурєєв, і було ясно, що приступати до діла він не квапився навмисне: очевидно, вирішив спочатку промацати агентів. Але Зілов і Леонов поводились добре, і поступово розмова за столом наблизилась до головного…
Зілов запропонував випити за благополучне прибуття Гурєєва.