Іще ніч...
Шрифт:
І нарешті, хрещення є зануренням у Благодать – духовним воскресінням, зростанням, поступовим заглибленням у Дух Святий аж до повного хрещення цим Духом Благодаті (що символізується в православ’ї таїнством миропомазання), – благодатним відродженням в Бозі. Апостол Павло свідкує про християн:
“І такими (неправедними) були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога”;
“Він
Хрещення є також обітницею Богові доброї совісті, як і сказано у апостола:
“Того образ, хрещення – не тілесної нечистості позбуття (не знак того, що ось хрещений – значить уже безгрішний), але обітниця Богові доброго сумління (обітниця іти шляхом спасіння – суворим і ясним шляхом віри, шляхом смирення та аскези, стриманості й молитви), – спасає тепер і нас воскресінням Ісуса Христа…” (Перше Петра, 3.21).
Сам обряд хрещення – це не лише духовні підпори, які допомагають православним, увійшовши в молитовний стан зв’язку із Богом, здобути в хрещенні благодать Всесвятого Духа. Це також і видимий знак “для ангелів”, яким було свого часу старозавітне обрізання. І не лише ангелів – безплотних духів, – але й пастирів Церкви, які є ангелами (вісниками) Божими, і які, здійснивши обряд хрещення (видавши новоохрещеному “боргову розписку” (див. Євангеліє від Луки, 16 розділ, 1–8 вірші)), зобов’язані піклуватися про цю овечку Христову: “заблудлу відшукувати, хвору лікувати, поранену перев’язувати, сполохану заспокоювати”. Як і сказано:
“Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,
навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів” (Від Матвія, 28.19–20);
“Бо уста священика знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він Ангел Господа Саваофа” (Малахії, 2 розділ, 7 вірш).
Як бачимо, суть хрещення полягає зовсім не в тому, щоб увійшовши у воду сухим, вийти із неї мокрим, – не у зовнішній формі, а в глибинній суті відродження людини. Хрещення – це духовне, містичне дійство, і дай нам Бог, зрозумівши це, повністю зануритися у віру (в Ім’я Отця); восиновити, здійснити цю віру у своєму житті (і Сина); і, нарешті, одухотворити її, піднявшись на висоти Духа, висоти обоження, висоти повного Богоєднання (і Святого Духа). Амінь.
СТРИМУЙТЕСЯ ВІД КРОВІ...
Запитання читача: У Новому Заповіті сказано, що можна їсти “все, що на ятках м’ясних продається”. Але також написано й стримуватися від крові... В магазинах сьогодні можна побачити ковбасу “кров’янку”. Чи дозволено їсти такі страви?
Відповідь: Дійсно,
“Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, –
бо Господня земля, і все, що на ній...” (1 Коринфянам, 10 розділ, 25–26 вірші).
Слово Боже живе та діяльне і до сьогодні, так що мова тут йде не лише про ятки Єрусалимських торговищ першого сторіччя нової ери, але й про прилавки сучасних базарів та крамниць. І, як бачимо, “їжте все...” А як же стосовно постанов Апостольського Собору, що відбувся у Єрусалимі близько 48 – 51 років по різдву Христовому:
“Бо зволилось Духові Святому і нам, – тягаря вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного:
стримуватись від ідольських жертв та крові, задушенини та від блуду. Оберігаючись від того, ви зробите добре” (Дії, 15 розділ, 28–29 вірші)?
І як бути з канонами православ’я:
“Якщо якийсь єпископ, пресвітер, диякон або взагалі хтось із священного сану їстиме м’ясо з кров’ю душі його, або пошкоджене звіриною, чи мертвяка, хай буде видалений, бо це забороняє закон. Але якщо це зробить мирянин, хай він буде відлучений” (Апостольські Правила, канон 63)?
Стосовно першого, то, безперечно, не про кров’янку а чи то сальтисон турбувалися апостоли на першому своєму соборі. Не про курку, роздерту собакою, клопоталися. Мова тут йшла про духовні речі! Лиха пожадливість та зажерливість, невситимий дух користолюбства – ось суть ідолянства нашого! Як і навчає апостол Павло:
“Отож умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість , що вона ідолослуження ,
бо гнів Божий приходить за них на неслухняних” (Колосянам, 3 розділ, 5–6 вірші).
Дух же агресії та жорстокості, насильства та всякого утиску; дух самозвеличення та нелюбовності – це то і є кровоточивість наша. Ось від якої “крові” нам треба стримуватись:
“Горе тому, хто кров’ю місто (себе, громаду, церкву) будує, хто беззаконням встановлює твердиню (закон Божий – в єдиному слові: Возлюби! Нелюбовність же – суть беззаконня)!” (Авакума, 2 розділ, 12 вірш)!
“Задушенина” ж – задушенина духовна: тут образ ретроградства, бездуховності, консерватизму та лжеортодоксії. Не допускайте її в служінні вашому! – навчають апостоли. – Не зупиняйтесь на шляху, не уподібнюйтесь до гробів затхлих. Хай “дихання ваше”, життя, розвиток церкви не припиняються. Пам’ятайте про жінку Лотову, яка вийшла з Содому гріховного, але зупинилася у ході своїй і відтак перетворилася на стовп соляний: вмерла духовно, законсервувалася. Не давайте місця мертвечині догматизму та обрядовірства, книжництва та фарисейства безплідного, щоби не почути вам оцього Господнього: