Іще ніч...
Шрифт:
Якось до преподобного старця Серафима Саровського звернувся із запитанням один прихожанин: “Чи треба лікуватися від хвороб, і як взагалі провадити життя християнське?” Це запитання цілком відповідає суті питань, поставлених і нашими читачами. Святий угодник Божий відповів так:
“Хвороба очищує гріхи (випробування життєві змиряють наше серце, охолоджують гординю, примушують зупинитись на шляхах своїх). Однак воля твоя (дивися сам: зупинися, помолися, зваж, зазирни у своє серце, виваж його на теренах Волі Божої, оціни сили свої духовні, глибину віри своєї). Іди середнім шляхом:
Якщо ти іще дитина (“дитина” у вірі, в досконалості), то утримайся (бо, узявши вантаж духовний, якого не зможеш понести, – надірвешся і впадеш на дно, зневірившись). Одного разу диявол запропонував праведнику (праведник – це людина, яка шукає правду, знаходить її в Ісусі Христі, та іде цією дорогою правди, що веде у життя вічне) скочити до ями (взяти на себе вантаж не по силам своїм духовним, у надмірній надії що ангели “будуть нести” його). Той майже погодився, але Григорій Богослов утримав його...”
От вам і відповідь на запитання: як діяти? Постав на своє місце Христа, і уяви: як би поступив Він у даній ситуації? А потому і дій згідно з тим наскільки можеш умістити, максимально наближуючись до абсолютного ідеалу. І кожного разу це наближення повинно бути усе більшим і більшим. Головне – не зупинятися на шляху вдосконалення. Головне – іти уперед, “пам’ятаючи про жінку Лотову”! (див. Бут. 19.26).
Коли з подібним запитанням звернулися до святого Антонія Великого, він відповів: “Хіба не знаєте: «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу (Мф. 5.39)»”? Тоді ті, що прийшли до старця, говорять йому: “Ми не можемо цього зробити (не можемо вмістити)”. Старець сказав: “Якщо ви не можете підставити другу, то хоча б зносьте удари в одну”. “І цього не можемо”, – відвічали йому. “Якщо й цього не можете, – сказав старець, – то принаймні не відповідайте ударом на удар”. Вони сказали: “І цього не можемо!” Тоді святий Антоній сказав учневі своєму: “Їх необхідно лікувати, бо хворі вони...”
І, нарешті, для тих, хто не зростає в надії на Бога, але думає бути щасливим у цьому житті, наведу уривок з духовної настанови преподобного Серафима Саровського мирянам та інокам про надію:
“Усі, хто має тверду надію на Бога, підносяться до Нього й просвічуються сяянням вічного світла. Якщо людина зовсім не має ніякого піклування про себе заради любові до Бога та справ доброчестя (тобто є досконалою, правдиво сином Божим), знаючи, що Бог піклується про неї, – така надія і є справжньою та мудрою. А якщо людина сама клопочеться про справи свої, і звертається з молитвою до Бога тоді тільки, коли уже трапляються з нею неминучі біди, й у власних силах не бачить вона уже засобів відвернути їх, і тоді тільки починає надіятись на поміч Божу, – така надія суєтна й неправдива. Правдива надія шукає Царства Божого і впевнена, що усе земне, необхідне для життя дочасного, безсумнівно буде дане.
Серце не може мати миру, допоки не здобуде таку надію . Вона умиротворить його, і увіллє в нього
ЗОЛОТО, ЛАДАН ТА СМИРНА
Запитання: Що символізують в Біблії золото, ладан та смирна, які подарували новонародженому Ісусові волхви?
Відповідь: В Євангелії від Матвія читаємо:
“…І ось зоря, що на сході вони [мудреці зі Сходу, волхви] її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було.
А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи.
І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його Матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну” (Мф. 2.9–11).
Золото, ладан та смирна… Що символізують ці дари? Кому призначені вони?
Золото, безперечно, є царським дарунком. І принесли його мудреці світу Ісусові як правдивому Царю, як Тому, Хто явив людству світло Істини – Слово, Вчення, Ідеологію Смирення та Любові, єдино достойну царювання в умах і серцях людських.
ВОЗЛЮБИ, а для цього ЗМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є, достойно: без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів та образи, – ось кредо воістину царської мудрості! І мудрість світу в особі волхвів, принісши Ісусові золото як символ найвищої вартості, тим самим визнає Божу премудрість єдиною, абсолютною цінністю. Прийде час, і за мудрецями прийдуть царі, як прийшла свого часу до премудрого Соломона цариця Савська. Прийде час, і “ніневітяни” – ті, хто сьогодні сповідують ідеологію матеріалізму, – покаються через “Йонину проповідь” (див. Йони 1–3 розд.). Прийде час, і “велика риба” людської спільноти неодмінно “ковтне” слово мудрості Господньої ( див. там же). Прийде час, і “народи ходитимуть у світлі Його, а земні царі принесуть свою славу до Нього” (Об. 21.24). Прийде час, і воля Творця обов’язково зацарює на землі, як і на Небі. “І приймуть царство святі Всевишнього, і будуть міцно держати царювання аж навіки, і аж на віки віків” (див. Дан. 7.18). Прийде час... Але поки що Той, Кому по праву належить це Царство, заховується в убогих яслах, і тільки мудрі знаходять Його…
Ладан. Буквально це пахуча смола, запашний деревний сік, що твердіє на повітрі і збирається з деяких ароматичних дерев. Зернятка ладану, будучи покладеними на тліючу жарину, наповнюють приміщення чудовим, неповторним ароматом. Кадіння фіміаму символізує собою щиру молитву, “пахощі” любі для Господа, а також духовну запашність благодаті Божої, мир і радість у Дусі Святім.
“Нехай стане молитва моя, як кадило перед лицем Твоїм”, – промовляє псалмоспівець Давид (див. Пс. 140(141)). “І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки ангела перед Богом”, – читаємо в Апокаліпсисі (див. Об. 8.4). “А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони – молитви святих. І нову пісню співають вони, промовляючи: «Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями й священиками, – і вони на землі царюватимуть!” (Об. 5.8–10).
Ладан був принесений Ісусові уже як Священику – як Тому, Хто Сам Себе принесе у викупну жертву за гріх всього людства. Христос містично – це Той Великий Ієрей, Перший Священик, про Якого сказав “апостол народів” Павло:
“Отож, мавши великого Первосвященика, що Небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося сповідання нашого!
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха…